Розділ 1 вальдорфська та традиційна педагогічні системи

При розгляданні педагогічних спрямувань, можна проводити поділ за різними критеріями і в кінці кінців загубитись у способах класифікації по тим чи іншим ознакам. У даному випадку окремими пластами будуть виступати традиційна система освіти, яка формується під впливом держави із притаманним їй пристосуванням під тенденції розвитку сучасного суспільства та вальдорфська педагогіка як представник альтернативних систем, які хоча і мають в своїй основі ідеї аж до протилежних, тим не менше виступають кожна зі своїми акцентами у важливості тих чи інших процесів в освіті.

1. 1.1 Традиційна система освіти. Спроби пропедевтики фізики

Традиційну державну педагогічну систему з об’єктивних причин сьогодення та внаслідок історичних обставин можна визнати такою, що несе на собі вплив різних напрацювань в області педагогіки по всьому світі. У становленні традиційної педагогіки прослідковується ідея, що неможливо робити щось якісно нове, використовуючи старі методи. Тому під прапорами прогресивності нависає загроза іншої крайності: щорічних змін в канві освіти, конструктивність яких не підтверджена досвідом або тривалими дослідами. У зв’язку з цим доцільно розглядати вирішення проблемних питань, в тому числі пропедевтики, в широкому сенсі.

Перехід загальноосвітніх навчальних закладів до нової структури фізичної освіти, яка передбачає вивчення в 7–9 класах основної школи завершеного курсу фізики першого концентру, що включає всі елементи базових знань про фізичні явища, розкриває суть фундаментальних наукових фактів, гіпотез, понять і законів фізики, скорочення часу в навчальному плані загальноосвітньої школи на вивчення фізики, свідчить про необхідність ознайомлення учнів з основами фізики в молодшому підлітковому віці (10–12 років). У сучасній школі зникла пропедевтична ступінь курсу фізики – курс 7, 8 і 9 класу став основним.

Сьогодні існує декілька підходів до розв’язання даної проблеми, в яких важливу роль відіграє пропедевтика фізичних знань, яка може здійснюватися у межах:

• інтегрованих природничих курсів, які поєднують у собі всі складові природничої освіти;

• спеціальних пропедевтичних випереджаючих курсів з фізики.

Таким чином, традиційна школа пропонує два шляхи пропедевтики фізики: інтегровані природничі курси або предметні курси з фізики. Але, спроби практичної реалізації інтегрованих курсів у 5–6-х класах, продемонстрували непідготовленість загальноосвітніх навчальних закладів до введення нового предмета. У школах відсутні кабінети для ведення уроків з природознавства, існує серйозна проблема підбору вчителя, який зміг би кваліфіковано викладати інтегрований курс.

Труднощі ці властиві не тільки для вітчизняної школи. Як і в Україні, у зарубіжних країнах перевага надається інтегрованим курсам. Аналіз останніх показує, що в них здійснюється лише механічне поєднання деяких розділів фізики, хімії та інших природничих наук. Одночасно у деяких підручниках (зокрема, «Environment», США) можна помітити тенденцію розділення природничо-наукових дисциплін за умови їх вивчення в єдиному комплексі.

Історія розвитку шкільної фізичної освіти в світі переконливо доводить перевагу ступінчастої структури шкільного курсу фізики. У різних країнах виділяють різну кількість ступенів шкільного курсу фізики (дві або три), але при будь-якій кількості ступенів обов’язковою є пропедевтика фізичних знань у підлітковому або молодшому підлітковому віці та, відповідно, виділення пропедевтичного курсу. Пропедевтичні курси можуть бути як інтегрованими, так і чисто фізичними.

Фізичний матеріал, як правило, є головною складовою зарубіжних навчальних програм з природознавства, що мають на меті не тільки змістовий аспект природничо-наукової освіти, але й розвивальний. Навчальні програми і методики побудовані таким чином, щоб кожний учень мав можливість для розвитку власних індивідуальних інтересів і здібностей, завдяки цьому міг вийти на розуміння змісту матеріалу. Послідовність розділів у курсі фізики першого ступеня в різних країнах відрізняються, найбільш традиційною є така послідовність, коли спочатку вивчаються простіші форми руху матерії (механіка, молекулярна фізика, електрика і магнетизм, геометрична оптика), а потім – більш складні (ядерна фізика, хвильова оптика). Різні автори по-різному аргументують вибір певної структури курсу – забезпечення доступності, пробудження інтересу до вивчення нового предмета, забезпечення міжпредметних зв’язків, однак, при виборі різних структур автори часто порушують систематичність у побудові курсу фізики першого ступеня.

У змісті курсів фізики першого ступеня можна виділити тенденцію до поглиблення наукового рівня курсу, використання дослідницького підходу до вивчення фізики, зростання ролі техніки і зв’язків з життям, більше уваги стали приділяти вивченню історичного матеріалу, методологічним знанням, формуванню експериментальних умінь.

Викладання фізичного матеріалу молодшим підліткам в Європейських країнах можна проілюструвати на прикладі природничих курсів Об’єднаного Королівства, які досить характерні для Європи. Природничі предмети об’єднані в одному інтегрованому курсі, який включає фізику, хімію, біологію. Інтегрований підхід до викладання природничих наук у загальноосвітніх школах Великобританії дотепер визначається успіхом Наффілдовського проекту комбінованої освіти (Nuffield Combined Science Project – NSCP), здійснення якого почалося ще у 60-х роках минулого століття. Програма Наффілдовського проекту призначена для молодших підлітків і включає широке коло питань, в основному, з фізики, хімії, біології. Головне завдання курсу – розвивати в дітей інтерес до природничих наук, формувати в них навички роботи в лабораторії [DORLING, G.,1988]. На думку розробників програми, молодші підлітки повинні ознайомитися з фізичними тілами і фізичними явищами, а вивчення особливостей та закономірностей, переважно, має здійснюватися на вищих ступенях навчання. Підручників (як і у вальдорфських школах) для NSCP немає, на початку вивчення нової теми учні отримують брошури, які містять початкові, «стартові» відомості про нову ділянку роботи, проблеми для розв’язання, а також містять інструкції для проведення експериментів у класі та вдома.

З 7 до 13 років навчання здійснюється в початковій школі (preparatory school). При переході з початкової школи до середньої учні складають загальний вступний іспит (Common Entrance Examination). Уже на першому ступені, в 11 років іспит включає, зокрема, тести з блоку природничих наук «Природознавство» (Science) який включає фізику, хімію, біологію.

Щодо змісту природничих курсів зарубіжної школи, то більшість з них за структурою є послідовністю наступних тематичних блоків: методи природничо-наукового дослідження, фізика, хімія, астрономія, біологія, історія природничих наук, політехнічний матеріал, краєзнавчий матеріал. У країнах ближнього зарубіжжя існують схожі проблеми практичної реалізації інтегрованих курсів. Дослідження О.М. Шулежко показало, що при виборі вчителя, який би міг кваліфіковано викладати інтегрований курс адміністрація шкіл стикається з труднощами. Найчастіше інтегровані природничі курси у 5–6-х класах викладають вчителі біології (58 %) або вчителі географії (30 %).

Існують курси, у яких інтегрується знання з двох предметів – фізики та хімії. Підхід був вперше реалізований у школах Болгарії [Рябко А.В., 2009], прикладом сучасного підручника, у якому здійснюється спроба розв’язати проблеми, які виникають при реалізації інтегрованих програм, є підручники «Фізика. Хімія», створений колективом авторів: О.Є. Гуревич, Д.А. Ісаєв, Л.С. Понтак. Зі 167 сторінок підручника приблизно 66 % відведено під фізичний матеріал, 16,8 % – хімічний, 8,4 % – астрономічний, 6,6 % – присвячено питанням інтеграції питань фізики і хімії. Будова речовини – ось тема, яка стала стержнем для інтеграції навчального фізичного і хімічного матеріалу у єдиний курс. Завдяки великій кількості демонстрацій фізичних і хімічних явищ на прикладах з біології, географії, астрономії автори намагаються досягнути інтеграції природничо-наукових уявлень учнів про навколишній світ. Практичну реалізацію такого курсу в умовах сучасної школи значно легше здійснити. Курс побудований за модульним принципом, заняття можна проводити у фізичному або хімічному кабінеті. Однак, проблема практичної реалізації все ж існує – для вчителя необхідна спеціальна підготовка (з фізики або хімії, у залежності від основної спеціальності педагога).