Порядок виконання роботи

1. Ввімкніть верстат в мережу. Встановіть тумблер «Сеть» в положення 1. Після закінчення тестової перевірки системи влагодженого контролю включаються індикатори.

2. Встановіть колесо на валу верстату.

3. Встановіть режим балансування відповідним натисненням клавіш (S – статичний, F - динамічний).

4. За допомогою клавіш W, D, L введіть відповідно значення ширини, діаметра та зміщення лівого краю обода.

5. Якщо значення перевищують 30,0 дюймів (762 мм), то на індикаторі з’явиться символ «Err» (помилка) і введення параметра необхідно повторити.

6. Введіть значення допустимого дисбалансу, натиснувши клавішу «Q». Цей параметр вводиться в одиницях вимірювання маси корегуючого вантажу, що необхідний для компенсування початкового дисбалансу в грамах:

,

де Р – маса колеса в кг;

V – максимальна швидкість руху автомобіля в км/год;

k – коефіцієнт, що враховує метод балансування, k=68 для динамічного балансування, k=59 – для статичного.

Отриману величину Q потрібно округлити в сторону зменшення до найближчого цілого числа. Діапазон параметру обмежений 10 грамами.

7. Натисніть кнопку «START». Плавно обертаючи колесо за годинниковою стрілкою, розкрутіть його до появи звукового сигналу, який дублюється появою на індикаторі символу «===». Не більше ніж через 15 с на індикаторах з’являться цифри, що відповідають значенням компенсуючих тягарців.

8. Обертаючи колесо, перемістіть світловий зелений сигнал індикатора в центр і в цьому положенні колеса встановіть компенсуючі тягарці (в верхніх точках ободу коліс) у відповідних площинах корекції.

9. Повторіть дії п. 7. Якщо виміряне значення залишкового дисбалансу менше або рівне заданому значенню, то на індикаторі з’являться символи «000», що супроводжуються мелодійним звуковим сигналом. В іншому випадку необхідно повторити дії п. 8.

10. Вимкніть верстат. Зніміть колесо.

11. Внесіть результати балансування в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 – Результати балансування автомобільного колеса

Тип колеса	Метод балансування	Ширина обода W, дюйми	Діаметр обода D, дюйми	Зміщення лівого краю обода L, мм	Допустимий дисбаланс , г	Маса компенсуючих тягарців, г

Зміст звіту

1. Назва та мета роботи.

2. Короткі теоретичні відомості щодо методів балансування автомобільних коліс.

3. Рисунок верстату балансувального В-340.

4. Результати вимірювань.

5. Висновки.

Контрольні запитання

1. Яка мета балансування автомобільних коліс?

2. Які методи балансування Ви знаєте?

3. До чого призводить неврівноваженість коліс автомобіля?

4. В чому полягає принцип балансування?

5. Які переваги і недоліки балансування коліс безпосередньо на автомобілі і поза ним?

6. Яке обладнання дозволяє проводити балансування автомобільних коліс?

Лабораторна робота №3

Перевірка компресії у двигуні

Мета роботи: ознайомитись з методикою і набути практичних навичок перевірки компресії в двигуні.

Обладнання, прилади та матеріали:

• компресометр;

• свічний ключ;

• автомобіль.

Короткі теоретичні відомості

Під час поточного або капітального ремонту двигуна, важливе значення для визначення його стану мають такі характеристики як степінь стиснення і компресія.

Степінь стиснення – це відношення повного об’єму циліндра до об’єму камери згорання :

.

Степінь стиснення показує, в скільки разів зменшується об’єм суміші, що міститься в циліндрі, коли поршень переміщується від нижньої мертвої точки до верхньої мертвої точки. У карбюраторних двигунах, які працюють на бензині, ступінь стиснення становить 10...14, у дизелях – 14...21.

Степінь стиснення – один із найважливіших параметрів двигуна, оскільки істотно впливає на його економічність і потужність: із збільшенням ступеня стиснення ці показники зростають. Таким чином дизелі економічніші, ніж карбюраторні і газові двигуни.

Компресія являє собою тиск паливної суміші в камері згорання в такті стиснення двигуна. Оцінюється компресія в МПа або атмосферах.

Перевірка компресії зазвичай виконується при провертанні непрацюючого двигуна за допомогою стартера, тобто в режимі, в якому двигун ніколи не працює (80÷250 об/хв). В дійсності, тиск стисненої суміші, створений в двигуні, який працює в нормальному режимі, буде набагато нижче. Це визначається об’ємним коефіцієнтом корисної дії. Двигун обертається швидше, відповідно, на наповнення камери згорання робочою сумішшю відводиться менше часу. Оскільки стискається менша кількість газу, тиск стає меншим. У більшості двигунів, як правило, величина компресії на холостих обертах знижується вдвічі в порівнянні з компресією при провертанні стартером. Збільшення обертів двигуна до 2000 об/хв призводить до зниження компресії ще вдвічі в порівнянні з холостим режимом роботи.

Таким чином, для діагностики стану двигуна більш інформативним являється не величина компресії, а різниця величин компресії між циліндрами.

При пониженні компресії понижується потужність двигуна, підвищується витрата палива. Однак слід враховувати, що при підвищенні компресії важче розкрутити двигун (особливо при високих температурах), а також підвищуються вимоги до точності установки кута випередження запалювання для попередження детонації.

Перевірка дійсної компресії у двигуні є однією із основоположних діагностичних перевірок. Щоб двигун працював рівно, компресія в усіх циліндрах повинна бути однаковою. Втрата компресії може виникнути внаслідок витікання паливної суміші в будь-якому із трьох вказаних місць двигуна:

• впускний або випускний клапан;

• поршневі кільця (або поршень, якщо в ньому утворилась тріщина);

• ущільнююча прокладка головки блоку циліндрів.

Перевірку компресії здійснюють компресометром або компресографом (записувальним манометром).

Методика перевірки має таку послідовність: для отримання максимально точних результатів випробувань, перед їх початком необхідно прогріти двигун до нормальної робочої температури охолоджуючої рідини (80÷90 °С), потім його зупиняють і повністю відкривають дросельну і повітряну заслінки карбюратора. Це забезпечує максимальний впуск повітря в двигун і отримання стійких результатів вимірювань. Далі відключають систему подачі палива в циліндри і від’єднують проводи від свічок запалювання. Обов’язково необхідно промаркірувати всі високовольтні проводи. Очистивши і продувши стиснутим повітрям заглиблення біля свічок запалювання, викручують всі свічки. Це необхідно для рівномірного обертання двигуна за допомогою стартера. Потім вкручують компресометр в гніздо свічки запалювання одного з циліндрів і прокручують колінчастий вал двигуна стартером на 10÷12 обертів (5÷6 тактів стиснення). Тиск відмічають за шкалою манометра (Рис.3.1).

Рекомендується відмітити показання компресометра після першого такту стиснення. Воно повинно бути не менше половини останнього, найвищого, значення. Низький тиск після першого такту стиснення вказує на можливий витік газу через поршень.

Аналогічним чином перевіряють тиск у решті циліндрів і порівнюють найвищі покази компресометра, отримані для всіх циліндрів. Різниця показань манометра в окремих циліндрах не повинна перевищувати 0,1 МПа.

Знижені значення компресії в одному чи декількох циліндрах вказують на наявність перерахованих вище дефектів в двигуні.

У випадках коли для деяких циліндрів результат вимірювань виявився набагато нижчим, ніж для інших, рекомендується провести перевірку «мокрої» компресії. Для цього вприскують в такий циліндр 50÷70 г мастила і повторно вимірюють компресію. Якщо результати повторної перевірки виявляться вище попередньої, це означає, що причиною низької компресії є зношені або дефектні поршневі кільця. Мастило забезпечує тимчасове ущільнення кілець, за рахунок чого і підвищуються покази компресометра.

Рисунок 3.1 – Перевірка компресії в одному із циліндрів двигуна

1 – головка блоку циліндрів; 2 – гумовий наконечник; 3 – шланг;

4 –  манометр; 5 – клапан випускання повітря; 6 – золотник.