Історія української державності.

1.Суспільна самоорганізація на території України за доби первісного суспільства (пітекантропи, неандертальці). Від 1 млн. – 30 тис. Років тому назад.

Первинною соціально-економічною формацією в історії людства була первісна община. Суть її полягає в колективному виробництві та споживанні, а також колективній власності на природні багатства і знаряддя праці. Впродовж тривалого часу первіснообщинна формація пройшла кілька стадій свого розвитку. Чітко виділяються дві стадії-епохи: споживчого і відтворюючого господарства.Основна мета первісного виробництва полягала у створенні необхідного продукту для забезпечення фізичного існування людини і розширеного відтворення населення. У межах первіснообщинної формації відбулося два великі суспільні поділи праці. Перший характеризувався виділенням пастуших племен, що зумовило значне підвищення продуктивності праці, появу додаткового продукту й обміну. Другий пов'язаний з виокремленням виробництва металу як самостійної галузі виробництва.

ПІТЕКАНТРОПИ (1 млн-150 тис.р. тому)- ранній палеоліт. Зміна клімату, панували холодні степи; зменшувався тваринний світ. ОСНОВНЕ ЗАВДАННЯ- полювання. 30 тис. р. тому приручили природній вогонь. Більше 10-и різновидів знарядь праці(кам’яне рубило). Жили первісними гуртками від 5-10 осіб, 2 покоління: діти-батьки-діти. Середня тривалість життя 10-11 років. Спадщина: вміння користуватися вогнем природного походження. Стоянки: с. Королеве на Закарпатті, Лука-Врублевецька (Дністер), ізюм (Харківщина).

НЕАНДЕРТАЛЬЦІ (150-35 тис. р. тому)- людина вміла(середній палеоліт). Знову похолодання. Витіснили пітекантропів. Жили- первісними гуртками по 10-15 чол. Трив. Життя-10-11 років. Заняття: полювання на дрібних тварин(ЗАГІННЕ), збиральництво втрачає роль бо похолодало. Статево-віковий розподіл праці: чоловіки-полюють, виготовляють знаряддя праці; жінки- займаються домогосподарством і збиральництвом; діти-беруть приклад з дорослих. Знаряддя праці: ручні рубила, проколки, кам’яні ножі, кам’яні гостроконечники. Спадок: оволодіння технологією видобування вогню, з’являлися зародки релігії у вигляді культу вогню, медицини, мистецтва. Основна маса неандертальців зосереджувалася на високих берегах річок, Донецька височина, передгір’я кримських гір(найбільша густота населення). Стоянки: Молдово(Дністер), Каїк-Коба, Шайтан-Коба (Крим), Антонівка (Донбас), Рихта (Волинь).

2. Соціальна самоорганізація на території України за доби становлення общинно-родового ладу (пізній палеоліт, мезоліт).

Первісне (людське) стадо – колектив найдавніших людей. Рід – колектив кровних родичів, які мали походження від спільного предка. Родова община – група кровних родичів, яка вела спільне господарство і мала спільну власність: матріархат і патріархат. Сусідська община – складалася з окремих господарств і утворювалася трудівниками, які не є родичами. Плем’я – група родових общин, які мають спільні органи влади, духовну та матеріальну культуру.

З початком пізнього палеоліту З'являються різці,  вістря стріл,  кістяні гарпуни.  Будуються землянки.  Важливі зміни відбуваються і у соціальній організації -  на зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва.  Родинні зв'язки визначаються за материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цей період матріархату. Вдосконалення житла і виникнення шитого з шкір одягу значно розширили ареал розселення первісної людини.  Свідченням цього є стоянки пізнього палеоліту практично на всій території України -  Мізинська -  на Десні,  Рилівська,  Межиріч і т. д.

У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства)  і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки,  різьблення по кістці).  Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм:

анімізму -  віри в душу,  якою володіє кожен живий і неживий предмет;

тотемізму -  віри у походження людини від єдиного пращура -  тварини або птаха;

магії -  чаклування перед полюванням;

фетишизму -  віри у надприродні властивості речей.

Близько 10-11 тис.  років тому палеоліт змінюється мезолітом. Зникають льодовики,  природа Європи набуває близького до сучасного вигляду, вимерли мамонти, носороги. Людина винаходить лук і стріли.  Основними різновидами господарювання стають полювання,  рибальство,  починається приручення тварин -  спершу собаки,  а потім свині. З мезолітичних стоянок слід відзначити Журавську на Чернігівщині,  Фатьма-Коба і Мурзак -Коба у Криму,  Гребеники в Одеській області.  В цю епоху,  згідно пам'ятників матеріальної культури,  вже можна виділити окремі етнокультурні області. В кінці мезоліту відбувається поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства,  які остаточно розвинулися в епоху неоліту (VI-III тис.  до н. е. ).  Саме цей період вважають розквітом первісного ладу тому ще вже постало  продуктивне господарство.  Винайдені шліфування і свердління каменю,  з'являються штучні матеріали -  обпалена глина,  а потім - тканина. Сусідська община змінює родову організацію людей.  Натомість матріархату постає патріархат.  Сьогодні відомі понад 500 неолітичних поселень у басейнах Десни,  Дністра,  Південного Бугу,  Прип'яті.

склалися 3-и закономірності: 1) степовий регіон – скатарські культури, лісостеп – землеробні культури. 2) кожні 400-500р. хвилі переселення з середини Азії (напівосілі скотарі, катакомбні культури). 3) зрубна культура займалася одночасно землеробством, скотарством, ремеслом. Раз на 1 тис.р. відбувалося велике перенаселення народів.

Кімерійці переселялися з Азії до Пд. України. Займалися: кочовим скотарством. Вміли: виготовляти залізні знаряддя праці, залізну зброю виготовляли. Панували близько 400 р.

3. Соціальна самоорганізація на території України доби неолітичної революції (буго-дністровська культура (VI – IV тис. до н. є.), культура лінійно-стрічкової кераміки (V тис. до н. є.), трипільська культура (IV – II тис. до н. є.), середньостогівська культура (IV – III тис. до н. є.)).

Буго-дністровська культура (VI—IV тис. до н. є.) Перші хлібороби, яких називають творцями буго-дністровської культури, оселилися між Південним Бугом та Дністром наприкінці VI тис. до н. є. Населення цієї культури становили прийшлі з Криму групи людей, вихідці з балканських та дунайських районів, а також нащадки місцевого населення. Представники цієї культури принесли з собою пшеницю та просо, а ще уміння їх вирощувати. Крім того, вони полювали й рибалили. Усе більшу роль у їхньому житті відігравало скотарство. Поселення перших хліборобів були невеликими — усього декілька будинків у кожному. Представники цієї культури зводили прямокутні хати з плетеними стінами та вогнищем усередині. Люди користувалися ліпленим уручну посудом, частина якого була ще гостродонною. У середині IV тис. до н. є. буго-дністровська культура припинила своє існування. Культура лінійно-стрічкової кераміки (V тис. до н. є.) На Північному Прикарпатті та на Західній Волині жила інша група хліборобсько-скотарських племен — племена, відомі як дунайські. Загалом на території України відомо більше ЗО стоянок цієї культури. Споріднені культури були поширені на території сучасних Великобританії, Франції, Німеччини, Бельгії, Голландії, Польщі, Угорщини та ін. Основним заняттям дунайських племен було хліборобство. Вони вирощували просо, пшеницю, ячмінь та інші культури. Крім того, розводили велику рогату худобу, свиней, полювали, вдавалися до збиральництва, рибальства. Кількість жител у поселенні не перевищувала десяти. Житлом для представників цієї культури служили легкі наземні будиночки з глиняними печами та вогнищами. Зазвичай на долівці жител та поруч із ними були викопані 1-2 ями для господарських цілей. На відміну від племен буго-дністровської культури, племена цієї культури мали глиняний посуд кулястої форми з тонкими стінками та прикрашений кількома заглибленими лініями-стрічками. Звідси й назва культури — культура лінійно-стрічкової кераміки. У цих племен існувала віра в потойбічний світ. Наприкінці V тис. до н. є. родові общини культури лінійно-стрічкової кераміки припинили своє існування.

Ареал розселення. Спочатку племена цієї культури розселялися по берегах Південного Бугу й Дністра. Звідси розселення відбувалося на північ та схід, але на лівому березі Дніпра оселилася дуже незначна кількість племен трипільської культури. На півночі межа розселення пролягла трохи південніше від сучасних кордонів України. Західна межа розселення проходила по річці Стир, проте деякі племена оселилися в межиріччі Стиру й Західного Бугу. Деякі групи трипільців, що жили на території сучасної Молдови, дійшли до північного узбережжя Чорного моря. Трипільська культура (IV—II тис. до н. є.)

У всі часи свого існування трипільці розселялися досить нерівномірно, і тому поряд з густонаселеними районами були й зовсім незаселені. Суспільний лад. У трипільців основою суспільного ладу були родові традиції. Великі сім'ї об'єднувалися в роди, а роди, у свою чергу, — у племена; у племені могло бути кілька найстарших родів, навколо яких гуртувалися молодші. У поселеннях жили вихідці з різних родів, оскільки шлюби між членами одного роду були заборонені. На пізньому етапі існування трипільської культури почали з'являтися союзи племен. Учені не можуть однозначно сказати, був у трипільців матріархат чи патріархат. Відомо, що в повсякденному житті зростала роль чоловіка, проте й далі жінка відігравала роль охоронниці сімейного вогнища та давніх традицій. Поступово відбувався процес розшарування суспільства, стали виділятися сім'ї, що володіли значною кількістю майна. На думку істориків, у цей час на чолі племені стояв старійшина, який керував суспільним та господарським життям. Господарське життя і побут. На початку свого існування трипільці утворювали невеликі поселення (зазвичай уздовж берега річки), кількість будинків у яких не перевищувала десяти. У цей час будинки трипільців були двох типів — легкі наземні та заглиблені в землю напівземлянки, у яких жили взимку. Оселі опалювалися вогнищами, для яких споруджувалися печі.