21. Функціональні методи діагностики хворих з патологією тканин пародонта (стоматоскопія)

Стоматоскопія – один з допоміжних методів огляду слизової оболонки порожнини рота. Його проводять за допомогою люмінесцентного фотодіагноскопа. Візуально за 10-30-разового збільшення оглядають ясенні сосочки, ясенний край, коміркові ясна, виявляють зубні відкладення, оцінюють йодну пробу, визначають стан капілярів ясен.

22. Функціональні методи діагностики хворих з патологією тканин пародонта(капіляроскопія)

Капіляроскопія – метод дослідження кровоносних капілярів. Використовують капіляроскоп М-70-А з освітлювачем за 28- або 70-разового збільшення (два змінних окуляри). Капіляри ясен оглядають за допомогою спеціальної приставки, яка щільно притискує захисне скло до ясен. Метод є ефективним для оцінювання стану судин пародонта у процесі лікування.

Капилляроскопия – методика объективной регистрации состояния капиллярного кровотока в десне, которая позволяет: фиксировать время проведения исследования, просматривать записанные изображения капиллярного кровотока, измерять диаметр капилляров, скорость капиллярного кровотока, плотность капиллярной сети. Проводится при помощи компьютерного капилляроскопа.

23. Функціональні методи діагностики хворих з патологією тканин пародонта(проба Кулаженко)

Використовують для вивчення характеру внутрішньотканинного крововиливу внаслідок пошкоджувальної дії негативного тиску. Поява крововиливу визначається порушенням проникності капілярів. При оцінці результатів враховують величину негативного тиску і швидкість утворення гематоми. Метод заснований на обліку часу утворення гематом. Використовують насос Комовського, хірургічні відсмоктувачі типу ОХ-1, ВАК-1, ВАК-2 і АЛП-01, АЛП-02.

Зігнуту скляну або пластмасову трубочку діаметром 6—7 мм, сполучену з вакуумним апаратом, прикладають до слизової оболонки в області рухомої частини ясен. Після присмоктування трубочки динаміка утворення гематоми контролюється візуально.

Трубочку знімають після врівноваження тиску в системі апарату і навколишнього повітря.

У нормальних умовах у здорової людини у віці 20— 40 років при розрідженні 720—740 мм рт. ст. (залишковий тиск 20—40 мм рт. ст.) вакуумна гематома на слизовій оболонці ясен утворюється протягом 50— 80 с. При захворюваннях пародонта з вираженим запальним компонентом коливання досить значні: від 15—25 з при гінгівіті до 5—10 з при генералізованому пародонтиті. При пародонтозі час утворення гематом залишається досить високим і залежить від характеру дистрофічних проявів в тканинах пародонту.

Вакуумні гематоми, крім діагностичного значення, надають терапевтичну дію, схожу з ефектом аутогемотерапії: стимулюють ферментативну активність і регенерацію тканин пародонту. Метод дозволяє визначити тяжкість патологічного процесу і контролювати ефективність терапії, що проводиться .

24. Функціональні методи діагностики хворих з патологією тканин пародонта(реопародонтографія)

Реопародонтографія - Це метод оцінки функціонального стану судин тканин пародонту шляхом реєстрації пульсуючого в них потоку крові. Пульсовий об'єм крові залежить від функціонального стану регіонарних судин, а тонус судин - від артеріального тиску і місцевих факторів, наприклад від медіаторів запалення і жувального навантаження. Реопародонтографія дозволяє давати якісну і кількісну характеристику кровонаповнення тканин і стану тонусу регіонарних судин, виходячи з оцінки конфігурації пульсової кривої та її амплітудно-часових показників.

При захворюваннях пародонта відбуваються такі зміни у реопародонтограмі: зниження РІ; зростання показників тонусу судин та їх периферичного опору; зниження еластичності судин; зростання показників стану артеріол (ДІ) і венул (ДС); прискорення часу поширення хвилі.

Реопародонтография - метод исследования функции кровообращения, основанный на регистрации изменений сопротивления живых тканей проходящему через них электрическому току высокой частоты. Реопародонтография позволяет оценить как состояние сосудистой стенки - эластичность, тонус, степень повреждения, органические и функциональные изменения, так и кровообращение тканей пародонта. Для реопародонтографии используют двухканальный четырехэлектродный реоплетизмограф (РПГ-202) и четырехканальный реоплетизмограф.

25. R-діагностика хворих з патологією тканин пародонта

Рентгенографія – основний метод оцінювання стану кісткової тканини. За допомогою рентгенографії уточнюють діагноз, проводять диференціальну діагностику, вивчають ступінь і поширеність процесу в кістковій тканині, його динаміку, визначають повноцінність кісткового ложа, зв’язкового апарату, обирають найбільш раціональні ортопедичні конструкції, контролюють ефективність лікування. Під час оцінювання стану кісткової тканини щелеп за допомогою рентгенограм необхідно ураховувати варіанти нормальної будови кістки коміркового відростка. При аналізі рентгенограм звертають увагу на форму, висоту, стан верхівок міжкоміркових перегородок, рівень мінералізації губчастої речовини, стан кортикального шару (пластинки) тощо. Особливу увагу слід приділяти рентгенологічній структурі міжкоміркових перегородок. Анатомічна структура і форма перегородок не є стандартними і вони мають індивідуальні відхилення, тому різні їх варіанти можна помилково прийняти за патологічні зміни. Найчастіше варіабельність анатомічної будови перегородок спостерігається в дітей та молодих людей. Такі варіації стосуються форми, висоти та структури верхівок міжкоміркових перегородок, стану кортикального шару (пластинки), а також рівня мінералізації усієї перегородки. Здебільшого спостерігають відмінності будови перегородки між центральними різцями (мал. 73). Верхівка міжкоміркових перегородок на рентгенограмах нижньої щелепи в бічній проекції в дітей 4-5 років знаходиться трохи вище емалево-цементного з’єднання, а в дітей 6-7 років – навіть трохи нижче, залежно від рівня формування кореня зуба. У разі неповного прорізування коронки зуба верхівка міжкоміркової перегородки розміщена значно вище емалево-цементного з’єднання. У міру прорізування коронки зуба і формування кореня, висота верхівки змінюється і встановлюється на рівні емалево-цементного з’єднання (мал. 74). Розміщення верхівки на 1-2 мм нижче емалево-цементного з’єднання у змінному прикусі не слід розглядати як атрофію міжкоміркової перегородки за умови, що компактна пластинка на її вершині не порушена. З віком також відбуваються зміни структури губчастої речовини кістки, характеру петлистості кісткових балочок, спостерігається закономірність розвитку від великопетлистого малюнка до середньо- та дрібнопетлистого.

Основними рентгенологічними симптомами патологічних змін у тканинах пародонта є деструкція вершин міжкоміркових перегородок, остеопороз кістки коміркового відростка, розширення періодонтальної щілини біля вершини міжкоміркових перегородок, зниження висоти міжкоміркових перегородок з утворенням кісткових кишень. У дітей у ділянці міжкоміркової перегородки між центральними різцями можна спостерігати її стовщення, переривчастість або розволокнення. Такі зміни можуть відзначатися вздовж усієї перегородки до основи комірки і залежати від характеру перебігу дистрофічно-запального процесу в пародонті. Це ранні ознаки патологічного процесу. На внутрішньоротових рентгенограмах коміркових відростків періодонтальна щілина має вигляд темної смужки рівномірної товщини вздовж усього кореня зуба. Несформовані зуби мають широку періодонтальну щілину в ділянці верхівок коренів або колоподібну форму внаслідок незакінченого формування верхівки кореня і комірки. У разі виникнення пародонтиту періодонтальна щілина буває розширеною (найчастіше в ділянці вершин міжкоміркових перегородок) через руйнування в них кісткової тканини комірки. Кортикальний шар (кортикальна пластинка) комірки на рентгенограмах має вигляд неперервної білої облямівки, яка найвиразніша в ділянці верхівок міжкоміркових перегородок. При аналізі рентгенограм звертають увагу на її протяжність, товщину та неперервність. У дітей неперервність кортикальної пластинки і рівномірна товщина періодонтальної щілини свідчать про сформованість кореня зуба. У разі генералізованого пародонтиту найбільш ранніми рентгенологічними ознаками є деструкція кортикального шару (пластинки) в ділянці вершин міжкоміркових перегородок, поява вогнищ остеопорозу, зміна петлистості кісткових балочок, тенденція до великопетлистого малюнка, розширення періодонтальної щілини біля верхівок міжкоміркових перегородок. Подальше прогресування дистрофічно-запального процесу призводить до резорбції міжкоміркових перегородок, утворення кісткових кишень, при тривалому гноєвиділенні відзначається секвестрація кісткової тканини. Резорбція кістки міжкоміркових перегородок відбувається з різним рівнем інтенсивності на різних ділянках щелеп, тому такий тип резорбції визначають як вертикальну резорбцію кістки коміркового відростка (мал. 75).