115. Предмет геодезії та історія її розвитку.

Геодезія – наука про вимірювання, які виконують для визначення форми і

розмірів Землі та зображення її поверхні на площині

Найдавнішою картографічною пам’яткою на території сучасної України є

доісторична «Межиріч-карта» – рисунок на уламку бивня мамонта. На території

нашої країни перші письмові документи про застосування геодезії відносяться

до часів Київської Русі. У літописі 996 року є вказівки про порядок

користування землею. У 1068 році князь Гліб виміряв по льодові відстань від

Тамані до Керчі. Геодезичні роботи у ХІІІ-ХУ сторіччях застосовувались при

переписові землі, коли лінії вимірювались мотузками, а кути описувались

текстом. У 1639 році французький інженер-картограф Гійом де Боплан, який

перебував на службі в польського короля, склав карту під назвою «Tadula

Geographica Ukrainska» (Українська географічна карта). Геодезичні дисципліни викладали у Києво-Могилянській академії, Харківському колегіумі,

Львівському, а згодом і в Київському університетах. За короткий період

державного відродження України в 1918-1919 роках було створено Головну

геодезичну управу в складі Військового міністерства, планувалось створення

Корпусу українських геодезистів. За час свого існування геодезична управа

видала 54 аркуші спеціальної карти України в масштабі 1:1050000, фізичну

карту України та два планшети Києва.

116. Фігура та розміри Землі.

На зламі XVII-XІІІ ст. І.Ньютон довів, що Земля не куля, а сфероїд обертання (двовісний еліпсоїд). Причина відхилення від ку­лястої форми - дія відцентрової сили, яка виникає під час обертання Землі навколо своєї осі. З наближенням до екватора її дія збільшуєть­ся. Через неоднорідність речовинного складу і розподілу маси Земля має сплющення і на екваторі (тривісний еліпсоїд), що на кілька деся­тків метрів відрізняє її від геометричної фігури еліпсоїда обертання. Справжня геометрична форма Землі неправильна, вона називається геоїдом (мал. 11а). Рівнева поверхня геоїда збігається з рівнем океану в спокійному стані. Поверхня геоїда скрізь перпендикулярна до напряму сили тяжіння. Амплітуда відхилення поверхні геоїда від пове­рхні еліпсоїда 200 м. а від форми кулі не перевищує 0.0015. Тому в географії під час вивчення різних географічних процесів і з навчаль­ною метою частіше використовують термін "земна куля".

Завдяки кулястій формі поверхня Землі ділиться на освітлену і неосвітлену частина. Крім того, вона зумовлює нескінченність і єд­ність всіх геосфер та зональний розподіл тепла.

Доказами кулястості Землі можуть бути: круглі тіні від Землі на Місяці, які видно під час місячних затемнень (доказ Арістотеля); по­ступове "занурення" кораблів за обрій у відкритому океані; збіль­шення дальності видимого горизонту під час підняття вгору; сучасні космічні дослідження та ін.

За нормальної видимості атмосфери дальність видимого гори­зонту обчислюють за формулою:

L=3,83√h,

L – дальність, км: h – висота спостереження, м.

Розміри основних елементів Землі прирівнюють до розмірів ос­новних елементів геометрично правильної фігури рівновеликого елі­псоїда, бо на математично правильній фігурі зручніше зробити роз­рахунки. Основні розміри Землі прийнято за еліпсоїдом Красовсько-го, елементи якого дорівнюють:

Радіус екваторіальний (Rе) 6378,2 км

Радіус полярний (Rn) 6356,9 км

Радіус рівновеликої кулі 6371,2 км

Полярне сплющення (α) 21,3 км, або 1: 298,3

Екваторіальне сплющення (αе) 575,0 м, або 1:30000

Довжина дуги меридіана 40008,6 км

Довжина дуги екватора 40075,7 км

Площа поверхні земної кулі 510,1млн. км

Об'єм земної кулі 1,083-10 "км

Маса земної кулі 5,98-1024 кг

Розміри земної кулі визначають силу земного тяжіння, величи­ну географічної оболонки та просторові масштаби процесів, що від­буваються в атмосфері, гідросфері і надрах Землі. Завдяки розмірам і, особливо, масі Земля утримує потужну атмосферу.