Тема 14

1.Поняття та джерела міжнародного морського права.

Морське право - це інститут МП, що регулює відносини між державами та іншими суб'єктами МП щодо статусу, порядку використання та охорони морських просторів, у тому числі континентального шельфу, морського дна і природних ресурсів моря.

Щодо використання термінів "міжнародне морське право" та "морське право" не має одностайності, однак, можна зазначити, що просто морське право є конкретним правом кожної держави та регламентує статус і порядок користування внутрішніми і територіальними водами, а також судами, що належать цій державі. Міжнародне морське право засноване виключно на нормах МП та регламентує поведінку держав за межами їх територій. Але ці дві сфери тісно пов'язані та не можуть сприйматись окремо. Джерела: 1) Женевські конвенції ООН з морського права 1959 та 1960 рр. про територіальне море та прилеглу зону, про континентальний шельф, про риболовство, про охорону живих ресурсів відкритого моря. 2) Конвенція ООН з морського права, яку було прийнято на III Конференції ООН з морського права 10 грудня 1982 р.

, яка вступила в силу у 1994 р. (беруть участь 85 держав.) 3) ряд універсальних конвенцій зі спеціальних питань та локальні багатосторонні і двосторонні договори з різних питань морської діяльності. (У розробці цих конвенцій великий внесок зроблено Міжнародною морською організацією (ІМО). 4) внутрішньодержавні законодавчі акти (конкретизують положення міжнародних правових норм у конкретній країні, визначають компетентні органи та установи в сфері реалізації норм міжнародного морського права, встановлюють відповідальність за їх порушення.). Ряд положень, що визначають право користування морем, регулюються внутрішнім законодавством держав. В Україні до таких документів належить Конституція України, Кодекс торгівельного мореплавства, Закон України "Про державний кордон України" та інш. Принципи: 1) свободи судноплавства для всіх суден всіх держав у відкритому морі (цей принцип впливає на зміст правового режиму тер-них вод виключ. ек. зон, м-н проток та ін. мор. просторів), 2) п-п використ. мор. простору в мирних цілях і забезпечення безпеки мореплавства (резервування для використ. в мирних цілях мор. р-нів та зон за межами тер-них вод відповідно до Конв. ООН з мор.права 1982); 3) п-п охорони мор. середовища – формулює обов”язки держав стосовно захисту та збереження, запобігання та скорочення забруднення мор. середовища (Конвенція з попередження забруднення моря нафтою 1954).

2.Міжнародно-правовий режим окремих видів морських просторів.

При розгляді класифікації морських просторів необхідно враховувати, що цю класифікацію не можна розглядати як уявлення про різних правових категоріях морських просторів, що сформувалося раз і назавжди. В силу історичного характеру міжнародного морського права це подання розвивалося, змінювалося і в цілому розширювалося. Так, якщо в період зародження і початкового розвитку міжнародного морського права все води Світового океану розглядалися як одна правова категорія - води відкритого моря, то надалі з'явилися такі правові категорії, як територіальні води і архіпелаж-ні води, а потім і такі правові категорії, які вже навряд чи можна узагальнити під терміном «води», оскільки для їх позначення більш прийнятний термін «морські простори». Маються на увазі континентальний шельф і міжнародний район морського дна. До теперішнього часу простору морів і океанів на нашій планеті з міжнародно-правової точки зору слід класифікувати на три групи: - простору, що знаходяться під суверенітетом різних держав і складові територію кожного з них (внутрішні морські води, територіальне море (води), архіпелажние води); - простору, що не входять до складу території прибережної держави, але підлеглі його юрисдикції (прилежащая зона, виняткова економічна зона , континентальний шельф); - простору, на які не поширюються ні суверенітет, ні юрисдикція якого б то не було держави (відкрите море, міжнародний район морського дна ("Район")). Правовий режим просторів, що відносяться до першої групи, встановлюється прибережним державою з урахуванням її відповідних міжнародних зобов'язань. На морські простори, що входять у другу групу, не поширюється суверенітет якоїсь держави. Разом з тим прибережні держави здійснюють в їх межах необхідний контроль (прилежащая зона), а також мають суверенні права в цілях розвідки і розробки природних ресурсів і певну юрисдикцію (виняткова економічна зона і континентальний шельф). Морські простору, що відносяться до третьої групи, мають статус недержавної (міжнародної) території, правовий режим якої встановлюється виключно міжнародним правом, зокрема і особливо міжнародним морським правом, про яке йде мова. До складу території країни, що має морське узбережжя, входять частини моря, розташовані уздовж його берегів і іменовані внутрішніми морськими водами і територіальним морем (або територіальними водами - обидва терміни рівнозначні). До складу території держав, що складаються повністю з одного і більше архіпелагів, входять архіпелажние води, розташовані між островами всередині архіпелагу. Внутрішні морські води, територіальне море та архіпелажние води - лише невелика частина Світового океану. Величезні простори морів і океанів за їх межами не входять до складу території і не підпорядковані суверенітету жодної з держав, тобто мають інший правовий статус. Проте класифікація морських просторів тільки на підставі їх правового статусу не носить вичерпного характеру. Як показує практика, два, а іноді і більше, морських простору, що мають однаковий правовий статус, тим не менше, мають різні правові режими, які регулюють у кожному з них відповідну діяльність. Правовий режим внутрішніх морських вод в деяких важливих аспектах відрізняється від правового режиму територіального моря, а правовий режим архіпелажних вод не збігається з правовим режимом ні внутрішніх вод, ні територіального моря, хоча всі ці три частини морських вод вважаються відповідно водами прибережної держави, тобто мають однаковий правовий статус. Ще більш строкату картину можна спостерігати в рамках морських просторів, які не підпадають під суверенітет жодної з держав і знаходяться за межами територіальних вод. Таким чином, можна прийти до висновку про те, що поняття правового статусу та правового режиму морських просторів - це різні категорії. Якщо статус просторів відповідає на питання про приналежність останнього до держави (наприклад, територіальне море) або, навпаки, непокори ні суверенітету, ні юрисдикції будь-якої держави (наприклад, відкрите море), то поняття «правовий режим» безпосередньо пов'язане з сукупністю прав і обов'язків держав щодо використання даного морського простору. Належність частини Світового океану до одного з зазначених видів морських просторів визначає, таким чином, правове становище, або правовий статус, цій частині моря. Окремий вид морських просторів складають протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства. У їх межах знаходяться води, що мають не тільки різні правові режими, але і різний правовий статус. Тому самі ці протоки діляться на ряд категорій. Своєрідна ситуація з деякими найважливішими морськими каналами. Вони, будучи штучними спорудами прибережної держави і його внутрішніми водами, зважаючи на велике значення для міжнародного судноплавства підпорядковані специфічного міжнародно-правовому режиму. Особливе місце у прийнятій класифікації морських просторів займають також Арктика і Антарктика. Таким чином, правова класифікація морських просторів повинна здійснюватися з урахуванням правового статусу та особливостей правового режиму конкретного морського простору. Цей підхід відповідає історично сформованою традицією і в своїй основі спирається також на Конвенцію ООН з морського права 1982 р.