4.3. Культура мовлення керівника навчального закладу

Професійна культура спілкування керівника навчального закладу - це соціально значимий показник його здібностей, уміння будувати взаємини з іншими, здатність і вміння сприймати, розуміти, засвоювати зміст думок, почуттів, намагань у процесі розв’язування передбачених управлінською технологією конкретних завдань.

Культура спілкування є однією з важливих характеристик професійної культури керівника навчального закладу.

Культура спілкування - це здатність використовувати оптимальні для конкретної ситуації мовленнєві засоби. Система ритуалів і відповідних словесних формул, яка вживається з метою встановлення контакту та підтримки доброзичливої тональності спілкування, становить мовленнєвий етикет.

Культура спілкування є складовою частиною культури людини взагалі. Для культури спілкування характерна також нормативність. Вона визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, в конкретній ситуації. Зазвичай норми визначаються станом суспільства, його історією, традиціями, національною своєрідністю, загальнолюдськими цінностями.

Лише знання не забезпечать культури спілкування, якщо ними не скористатися. Для того, щоб спілкування було успішним, потрібні вміння, а їх набувають із досвідом психологічними засобами, за допомогою певних вправ.

Основними елементами культури мовлення є активність, гнучкість мовлення, запас слів, логіка мовлення, образність мовлення, орфоепія, дотримання літературних норм.

Мовлення - завжди процес активний, бо в ньому виявляється ставлення суб’єкта спілкування до оточуючої дійсності. Саме активність забезпечує ініціативну мовну поведінку співрозмовника, що так важливо для досягнення мети спілкування. Активність мовлення викликає у співрозмовника емоційне ставлення.

Гнучкість мовлення - це рухливість голосу, пов’язана з умінням вибирати такі характеристики, що відповідають конкретним умовам спілкування: це і зміна голосу в межах існуючого діапазону, і адаптивність (тобто пристосовуваність голосу до акустичних умов, у яких керівник змушений говорити), і вміння долати голосом звукові перешкоди (розмови, сторонні шуми). Гнучкість мовлення полягає в легкості, різноманітності підвищень або знижень основного тону, в змінах тембру відповідно до вимог, як логічних і художніх, певного тексту. Здебільшого гнучкість голосу стосується його змін по висоті.

Запас слів. Грамотне чисте мовлення одразу створює враження освіченості, інтелігентності.

Логіка мовлення. Логічним називається мовлення, що забезпечує смислові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Словесне вираження думки здійснюється за законами логіки - науки про мислення. Логічність виявляється в точності вживання слів і словосполучень, у правильності побудови речень, у смисловій завершеності тексту. На основі логічності визначаються доступність, дієвість, доречність мовлення. Щоб мовлення було логічним, треба володіти знаннями з мови і законами зв’язного мовлення. Необхідно оволодіти логікою викладу матеріалу, враховувати мовленнєву ситуацію. Коли мовлення точне - то воно логічне.

Логічне мовлення формується на основі:

• навичок логічного мислення (вправного їх застосування), спрямованого як на нагромадження знань (логіки пізнання), так і на передачу цих знань співрозмовникові;

• знання мовних засобів (і навіть позамовних - міміки, жестів), якими можна оформити думку;

• володіння технікою смислової зв’язності, тобто логікою викладу, за якої не виникає суперечностей у межах цілого тексту.

Логічним буде мовлення, у якому:

• поєднання одного слова з іншим несуперечливе (одне судження правильне, друге - хибне, третього не дано);

• слова розташовуються в логічній послідовності, яка відповідає ходові думки і за якої не виникає смислових непорозумінь;

• не порушено смислових, структурних, інтонаційних та експресивних зв’язків у межах цілого тексту, яким передається зв’язок несуперечливих суджень.

Образність мовлення. Образність мови - це здатність мовних одиниць викликати наочно-чуттєві уявлення про щось, а образність мовлення - процес володіння засобами мовної образності, які в мовленні набувають своєрідного навантаження: відбір, повторення, розміщення, комбінування, трансформування тощо.

Істотними ознаками образності є яскравість, метафоричність, багатство різноманітність) використовуваних засобів, точність, оригінальність самостійність), цілеспрямованість тощо.

Орфоепія - це сукупність вимовних норм літературної мови. Літературна вимова - це зразкова, нормалізована вимова освічених людей, без будь-яких просторічних або діалектних рис.

Дотримання літературних норм. Літературна мова - опрацьована форма загальнонародної мови, яка має певні норми в граматиці, лексиці, вимові тощо. Головною ознакою літературної мови є її наддіалектний характер, стабільність літературної норми. Норма як загальномовна категорія - це історично сформований і суспільно усвідомлений стандарт, вироблений літературною традицією, який регулює мовленнєву діяльність у її типових функціонально-комунікативних різновидах. Мовні норми - це сукупність найбільш традиційних реалізацій мовної системи, повторюваних, відібраних і закріплених у процесі спільної комунікації. Літературна норма мови це ознаки, правила літературного мовлення, яке є зразком писемної та усної форм спілкування.

Техніка та технологія мовлення керівника навчального закладу. Важливими складовими професійного мовлення керівника навчального закладу є технологія та техніка мовлення

Техніка мовлення - це навички та вміння реалізувати мовлення в конкретній мовленнєвій ситуації так, щоб вона справляла на слухачів евристичне (інтелектуальне), емоційно-естетичне, спонукальне враження.

Артикуляція - сукупність рухів і положень вимовних органів, необхідних для утворення звука. Дотримання правильного положення артикуляційних органів під час вимовляння як окремих звуків, так і складів, слів визначає чіткість артикуляції, яка є необхідною умовою адекватного сприйняття навколишнього змісту мовлення.

Дикція - це ясність і чіткість у вимові слів, складів і звуків. Вона сприяє правильному сприйманню підлеглими мовлення керівника. Недбалість у вимові робить мовлення нечітким і нерозбірливим. Це виявляється у «з’їданні» кінцевої приголосної або звуків всередині слова, звучанні «крізь зуби».

Дикція залежить від злагодженої та енергійної роботи всього мовленнєвого (артикуляційного) апарату, до якого належать губи, язик, щелепи, зуби, тверде і м’яке піднебіння, маленький язичок, гортань, задня стінка глотки, голосові зв’язки. Одні з них пасивні у мовленні, а інші беруть активну участь, тому їх необхідно тренувати.

Діапазон голосу - це об’єм голосу, межі якого визначаються найвищим і найнижчим тоном. Звуження діапазону голосу призводить до появи монотонності, збідніння звукової палітри. Одноманітність звучання, у свою чергу, притупляє сприймання, послаблює управлінський вплив мовлення.

Інтонація - це видозміни висоти звучання, сили, тембру голосу, членування мовлення паузами у процесі його розгортання. Інтонаційна виразність мовлення може підкреслити, посилити творчий задум автора або видозмінити, спотворити його. Мовлення керівника навчального закладу повинно приваблювати своєю природністю, розмовним мелодичним малюнком і, на відміну від звичайної бесіди, бути контрастнішим, більш виразним.

Пауза - засіб впливу на слухача. Паузи можна поділити на дихальні (використовуються, щоб набрати дихання. У цей момент ви відпочиваєте самі й даєте відпочити аудиторії, але треба слідкувати за тим, щоб ці паузи збігалися з паузами логічними), логічні (відбивають структуру тексту, в першу чергу розділові знаки) та психологічні (використовуються для того, аби звернути на щось увагу слухачів чи підготувати їх до якогось важливого моменту). Пауза використовується при переходах від однієї думки до іншої як засіб, щоб підкреслити певну думку.

Підтекст - потужний засіб образного втілення й тлумачення матеріалу, перетворення його на актуальний і сучасний предмет, необхідний і цікавий для слухачів. Адекватне виявлення підтексту сприяє адекватному ставленню підлеглих до теми розмови, створює надійне емоційне підґрунтя ефекту «переживання». У цьому процесі важливим є не тільки підтекст слова, а й підтекст сприйняття. Кожне сказане керівником слово несе в собі смислову енергію залежно від інтонації, характеру мовця, конкретної ситуації. Підтекст - це психологічний і психоаналітичний відбиток, залишений особистістю керівника в уяві підлеглих.

Тембр голосу - забарвлення звуку, його яскравість, м’якість, теплота, індивідуальність, тобто те, що відрізняє голос однієї людини від іншої.

Темпоритм мовлення - швидкість у цілому та тривалість звучання окремих слів, складів, а також пауз у поєднанні з ритмічною організованістю, розміреністю мовлення. Швидкість мовлення залежить від індивідуальних якостей керівника навчального закладу, змісту його мовлення та ситуації спілкування. Тривалість звучання окремих слів залежить не лише від їх довжини, але й від значимості в даному контексті. Складну частину матеріалу керівник викладає в повільному темпі, далі може говорити швидше. Обов’язково сповільнюється мовлення, коли потрібно сформулювати висновок.

Технологія мовлення. Сила звуку й голосу - об’ємність, гучність голосу. Сила звуку й голосу залежить не від фізичних зусиль, які призводять до напруження м’язів гортані та голосових зв’язок, а від правильного, активного мовленнєвого дихання, від активності роботи органів мовленнєвого апарату, вміння користуватися резонаторами. Сила - це більшою мірою повноцінність, компактність, ніж гучність звуку, і визначається тим простором, який звук повинен заповнити.

Виразність мовлення - це справжній вияв професійної культури керівника навчального закладу, воно допомагає йому створити атмосферу колективного естетичного переживання. Слухові враження, часто є найдієвішими, найсильніше впливають на серце, розум і вчинки підлеглих.

Голос - найголовніший елемент технології мовлення, який для керівника є основним засобом праці. Вдихаючи і видихаючи повітря у процесі говоріння, людина змушує голосові зв’язки змикатися і розмикатися. Внаслідок цього з’являється голос. Він стимулюється інтелектом мовця, його емоціями (бажанням говорити), волею. Сам голос - слабкий. Щоб він зазвучав, необхідне посилення звуків голосу. Воно здійснюється резонаторами (посилювачами): грудною клітиною, піднебінням, зубами, носовою порожниною, кістками обличчя, лобними пазухами. Розрізняють верхній резонатор (ротова порожнина, ніс) і нижній, грудний резонатор (дихальне горло, бронхи, легені). Отже, звучання голосу, його основні властивості значною мірою залежать від побудови резонаторів, від того, в якому вони стані і наскільки правильно спрямовуються звуки голосу в резонатори.

Плинність мовлення (швидкість). Існує чотири види плинності:

1. Здатність індивіда говорити з малою кількістю пауз, здатність заповнювати час мовленням.

2. Здатність продукувати послідовні, розумні, «семантично щільні» вислови, майстерне використання семантичних і синтаксичних ресурсів мови. Люди, що володіють цим типом плинності, говорять легко, компактно і спокійно саме те, що хочуть сказати; вони не намагаються заповнити мовлення великою кількістю семантично порожнього матеріалу;

3. Здатність вміти говорити необхідні речі у значній кількості ситуацій і контекстів. Людина, що володіє таким типом плинності, завжди говорить правильні речі, почувається комфортно в різних видах комунікативних ситуацій.

4. Здатність окремих людей творчо використовувати мовлення, висловлювати власні думки оригінальним способом, вслухатись у гру звуків, варіювати стиль нового мовлення, конструювати метафори тощо. Такі люди справляють враження, ніби вони дуже швидко анотують те, що скажуть, здатні негайно оцінити велике коло альтернативних способів відреагувати на ситуацію і обрати один із них, який звучить приємніше чи ясніше.

Плинність мовлення охоплює як «лексикон» керівника (знання лексичних одиниць, синтаксичних і когнітивно-мовних формул), так і її «прагматикою» (знання схем взаємодії при спілкуванні, знання регістрових відповідностей між лексиконом і ситуацією взаємодії).

Посилання звука - це ознака політності (злетності) голосу, під яким розуміється здатність «посилати» свій голос на відстань і регулювати силу голосу; здатність голосу виділятися на фоні інших звуків.

Посилання звуку забезпечує йому нормальну почутість у різних точках аудиторії. Обов’язковою попередньою умовою, що забезпечує політають голосу, є психологічна настанова керівника на спілкування. Політність залежить також від того, наскільки правильно оцінив керівник особливості акустики даної аудиторії, зміг «віддати» звук, забезпечити його посилання. Значну роль у забезпеченні політності відіграє і чіткість артикуляції, оскільки нечітка робота органів мовлення не дає змоги сформуватися повноцінному звуку.

У процесі дихання активну участь беруть носоглотка, бронхи, легені, грудна клітина, діафрагма. Щоб їх робота була правильною й ефективною, вони повинні бути фізично здоровими, розвинутими. Якість дихання залежить також від віку мовця. Залежно від того, які м’язи беруть участь у процесі дихання, розрізняють 4 його типи:

1. Верхнє або ключичне дихання, що здійснюється за рахунок скорочення м’язів, які підіймають і опускають плечі та верхню частину грудної клітини. Це поверхове дихання, під час якого працює лише верхня частина легенів.

2. Грудне дихання здійснюється міжреберними м’язами. При цьому діафрагма малорухлива, тому видих недостатньо енергійний.

3. Діафрагматичнс дихання відбувається внаслідок скорочення м’язів діафрагми (скорочення міжреберних дихальних м’язів дуже незначне).

Зазвичай людина використовує всі три типи дихання, але в кожного переважає якийсь певний тип. Так, жіноче дихання в процесі еволюції склалося як переважно грудне, а чоловіки дихають здебільшого за допомогою діафрагми. Найефективнішим і найповнішим і правильним вважається четвертий, змішаний, тип дихання:

4. Реберно-діафрагмове, коли в процесі дихання рухаються і ребра, і діафрагма. Напруження нижніх міжреберних м’язів дозволяє утримувати діафрагму в скороченому стані, що сприяє спокійному, рівномірному видиху непомітному для оточуючих.

Дихання має два основних акти: вдих і видих, якість яких теж відповідно забарвлює звукове мовлення, а пауза між ними є показником характеру дихання. Так, послідовність звичайного фізіологічного дихання - вдих, видих, пауза - передбачає, що його складові короткі й однакові за тривалістю. Мовлення і читання вголос вимагають великої кількості повітря, його економної витрати та своєчасного поновлення.

При публічному виступі, особливо коли керівникові навчального закладу доводиться говорити тривалий час, нетреноване дихання дає про себе знати: може почастішати пульс, почервоніти обличчя, з’явиться задишка.

Диханням можна керувати: навмисне (фонаційне) дихання (на відміну від фізіологічного) здійснюється в іншій послідовності: короткий вдих, пауза, довгий звуковий видих. На початковому етапі опанування мовленнєвим диханням здійснюється за допомогою волі та свідомості. Згодом навмисне (довільне) мовленнєве дихання перетворюється на ненавмисне (мимовільне).

Важливою особливістю регуляції дихання у керівника є здатність довільно, залежно від мети, в тому числі й мовленнєвої, змінювати теми, ритм, активність, амплітуду дихальних рухів.

Витривалість голосу - здатність витримувати певне навантаження. Витривалість голосу забезпечується правильним мовленнєвим диханням, чіткістю артикуляції, якістю резонування і дотриманням ряду вимог, найбільш важливими серед яких є гігієна голосових зв’язок. Після робочого дня необхідно протягом кількох годин утримуватися від розмов або намагатися спілкуватися дуже короткими фразами при мінімальній їх звучності.

Ефективною методикою роботи над розвитком і вдосконаленням техніки та технології професійного мовлення керівника навчального закладу є дотримання таких головних вимог:

1. У процесі мовної діяльності керівника головним моментом правильного звуковидобування є свідоме зімкнення зв’язок. Свідоме активне зімкнення зв’язок - основний принцип, який відрізняє професійну мовну діяльність від побутового мовлення.

2. Підсвідоме володіння диханням (тобто так, як ми робимо це у звичайному житті, коли дихаємо). Дихання в житті регулюється підсвідомістю, ми не замислюємося про те, вистачає нам повітря чи ні, коли ж ми говоримо у процесі професійної діяльності, ця проблема переслідує нас постійно. За допомогою поступового ускладнення вправ можна добитися «неконтрольованого» дихання.

3. Активна робота резонаторів. Спеціальними вправами, головна з яких - вібраційний масаж, або масаж резонаторів, досягається вимовляння з максимальним використанням вібраційних засобів (резонаторів) промовця, які дають «шляхетний звук», найменшу втомлюваність голосу й, головне, дохідливість вимовлюваного.

4. У процесі професійної діяльності мовний апарат максимально (наскільки це можливо за конкретного матеріалу (тексту)) спокійний. Дуже важливо, щоб мовний вплив не «втікав у дикцію», щоб підлеглі найуважнішим чином не стежили за ротом керівника як за найвиразнішим елементом у хибно здійснюваній мовленнєвій діяльності, а слухали й чули сенс висловлюваного.

5. Мовні дані розвиваються тільки в єдності психічного й фізичного. Будь-яке голосове тренування, не поєднане з практичною роботою над текстом, не зможе достатньо повно реалізувати завдання, які висувають до розвитку й виховання мовно-вокальної царини керівника. Будь-яка вправа повинна мати смислове підґрунтя.

6. Мовленнєва діяльність керівника розглядається не взагалі як одна з властивостей людського організму, а як вираження людської індивідуальності, всіх особливостей розуму й психофізичного складу особистості, як найважливіший інструментарій професійної діяльності.

Розвинуте мовленнєве дихання, поставлений голос, досконала дикція надають слову керівника навчального закладу яскраву інтонаційну виразність, що дозволяє передавати у мовленні найтонші відтінки (нюанси) думок і почуттів.

Сьогодні в педагогіці існує розроблена система вправ з техніки мовлення, яка, спираючись, на досвід театральної педагогіки, виглядає як комплекс навичок у мовленнєвому диханні, голосоутворенні та дикції, дозволяє керівнику донести до підлеглих усе багатство змісту свого слова. Для розвитку та вдосконалення техніки мовлення необхідно знати будову мовленнєвого апарату та можливі засоби його розвитку, що допоможе керівнику майстерно використовувати можливості дихання, голосу, дикції в управлінській роботі.

Таким чином, обов’язковою умовою формування професійної культури керівника навчального закладу є розвинені комунікативні навички в різних сферах управлінської та педагогічної діяльності.

Ділове спілкування - це процес взаємодії та взаємозв’язку, за якого здійснюється обмін діяльністю, інформацією та досвідом, що передбачає досягнення певного результату, вирішення окремої проблеми чи реалізації поставленої мети.

Спілкування в управлінській діяльності відбувається на двох рівнях: інтегральному (ділове спілкування забезпечує життєдіяльність навчального закладу в цілому) та локальному (ділове спілкування реалізується в процесі певної взаємодії та забезпечує досягнення конкретних цілей).

На інтегральному рівні управлінське спілкування забезпечує життєдіяльність навчального закладу в цілому та виконує наступні функції: регулятивну, соціального контролю, соціалізації, соціально- педагогічну.

На локальному рівні розглядаються функції, що реалізуються в процесі конкретної взаємодії і забезпечують досягнення певних цілей в акті спілкування, а саме: контактну, інформаційну, спонукальну, інформаційну, координаційну, амотивну, розуміння, встановлення стосунків, впливу.

Професійна культура спілкування керівника навчального закладу - це соціально значимий показник його здібностей, уміння здійснювати свої взаємини з іншими, здатність і вміння сприймати, розуміти, засвоювати зміст думок, почуттів, намагань у процесі розв’язування передбачених управлінською технологією конкретних завдань.

Основними елементами культури мовлення є активність, гнучкість мовлення, запас слів, логіка, образність мовлення, орфоепія, до¬тримання літературних норм.

Важливими складовими професійного мовлення керівника навчального закладу є технологія та техніка мовлення: витривалість голосу, виразність мовлення, голосоведіння, плинність мовлення, мов-леннєве дихання, сила звуку й голосу, артикуляція, дикція, діапазон голосу, інтонація, пауза, підтекст, тембр голосу, темпоритм мовлення.

Для розвитку та вдосконалення техніки мовлення необхідно знати будову мовленнєвого апарату та можливі засоби його розвитку, що допоможе керівнику майстерно використовувати можливості дихання, голосу, дикції в управлінській роботі.

Керівник навчального закладу як носій професійної культури мусить опиратися, насамперед, на літературну мову. Промова, в якій багато помилок, не тільки створює негативне враження про самого керівника, але й утруднює сприйняття самої промови, відволікає від теми.

ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Яким чином пов’язані між собою поняття «професійна культура» та «професійна культура спілкування керівника навчального закладу»?

2. Охарактеризуйте поняття «управлінське спілкування».

3. Що є основними елементами культури мовлення?

4. Які існують види ділового спілкування?

5. Охарактеризуйте необхідність наявності розвинених комунікативних навичок та їх вплив на рівень професійної культури керівника навчального закладу?

Розділ 5. Імідж керівника закладу освіти