Модель управлінської компетентності за т. Кокериллом

Якщо керівник налаштований на здійснення стратегічних змін у закладі, то за умовою його результативної роботи будуть компетентності, які становлять підґрунтя моделі високоефективної управлінської компетентності:

• пошук інформації — збирання інформації різного характеру та створення повного інформаційного середовища під час під- готовки до прийняття рішення;

• формування концепції або моделі на підставі отриманої інфор- мації;

• концептуальна гнучкість — визначення альтернатив або варіантів під час прийняття рішення;

• спілкування з персоналом — прийняття подій, питань, проблем, можливостей з точки зору інших осіб;

• управління взаємодією — залучення інших до співпраці та ство- рення творчих груп, де кожний відчуває, що його цінують, йому довіряють, у членів групи є спільні цілі;

• орієнтація на розвиток – створення позитивного клімату в колективі, за якого члени усвідомлюють свої можливості та недоліки,а також забезпечують наставництво, навчання та засоби для розвитку;

• вплив – використання різноманітних методів (переконливі докази, моделювання поведінки, залучення інших осіб тощо) для підтримання ідей, стратегій, цінностей;

• репрезентування – подання ідей чітко, легко та цікаво. Щоб інші люди зрозуміли, що керівник хоче сказати; ефективне використання технічних ,невербальних або наочних засобів;

• орієнтація на дії – розробляння завдань для команди, реалізація планів та ідей, прийняття відповідальності за всі аспекти ситуації;

• орієнтація на досягнення – має високі внутрішні вимоги до якості роботи, ставить амбіційні цілі, яких можна досягнути, хоче зробтити справу краще, прагне бути ефективним, співставляє досягнення з цілями.

Зауваження щодо практичного застосування моделей управлінської компетентності.

Надамо певні зауваження щодо практичнго застосування моделей управлінськох компетентності для визначення ступеня її сформованості ( за Г.Сліманом та Д.Батслером):

• моделі компетентності є статичними та досить специфічними за контекстом. Визначення та класифікація управлінської компетентності ґрунтовані на ступені виконання функціональних обов’язків, забюрокрачують та ієрарххізують роль керівника в управлінні організацією;

• підхід, ґрунтований на визначенні управлінської компетентності, вимірює лише ті аспекти поведінки та практики управління, які можна виміряти. Цей підхід не підходить для опису узагальнень, суджень, творчості та визначення пріоритетів у практиці менеджменту. Методологія прагне поставити аналіз управлінської компетентності на емпіричну основу вимірювання і часто не приділяє ключовим видам діяльності, які складно виміряти, але які є дуже важливими. Це такі гнучкі якості як: наполегливість, впливовість, творчість, чутливість, інтуїція, гумор тощо;

• методологію компетентності зосереджено на сучасному, тому вона мало вказує на те, у чому виникає потреба на майбутнє, які види компетентності необхідні для мінливих умов і обставин;

• в сучасних концепціях управлінської компетентності плутають дескриптивні (описові) методи (що управлінці роблять) і проскриптивні (що управлінці мають робити). Для того щоб досягнути прогресу у розвитку основних складових управлінської компетентності, необхідно виокремити назввані групи методів і чітко визначити, що керівники дійсно роблять і що вони мають робити. Такий підхід дозволить зясуватикерівникові, який стиль управління домінує в закладі, що він очолює,й допомогти співпрацівникам виробити свою модель поведінки в організації.