5. Стадії соціальної дезадаптації: педагогічно занедбані учні і соціально-занедбані підлітки.

оціальна дезадаптація виявляється в порушенні норм моралі і права, в асоціальних формах поведінки і деформації системи внутрішньої регуляції, референтних і ціннісних орієнтацій, соціальних установок. При соціальній дезадаптації йдеться про порушення процесу соціального розвитку, соціалізації індивіда, коли має місце порушення як функціональної, так і змістовної сторони соціалізації. При цьому порушення соціалізації можуть бути викликані:

1) прямими десоціализуючими впливами, коли найближче оточення демонструє зразки асоціальної, антигромадської поведінки, поглядів, установок, виступаючи, таким чином, як інститут десоціализації;

2) непрямими десоціализуючими впливами, коли має місце зниження референтної значущості провідних інститутів соціалізації, якими для учнів, зокрема, є сім'я, школа.

Залежно від ступеня і глибини деформації змістовної і функціональної сторони процесу соціалізації можна виділити 2 стадії соціальної дезадаптації:

1) стадія шкільної соціальної дезадаптації представлена педагогічно запущеними учнями. Як на рівні змістовної, так і функціональної сторін соціалізації основні деформації пов'язані з шкільним навчально-виховним процесом, відношенням до навчальної діяльності, вчителів, норм шкільного життя і шкільного розпорядку. Педагогічна занедбаність характеризується хронічним відставанням з ряду предметів шкільної програми, опором педагогічним діям, зухвалістю з вчителями, негативним відношенням до навчання, соціальною дезадаптацією і різними асоціальними виявами (лихослів'я, куріння, хуліганські вчинки, пропуски уроків, конфліктні відносини з вчителями, однокласниками).

Разом з тим, не дивлячись на відставання в навчанні, значна частина педагогічно запущених учнів відрізняється працьовитістю, має достатньо чіткі професійні наміри, володіє різними трудовими навичками, прагне отримати робочу професію, прагне до економічної самостійності, що може послужити основою в їхньому перевихованні.

Подолання важковиховуваності педагогічно запущених учнів передбачає:

- налагодження довірливих відносин між педагогами і вихователями;

- контроль і допомогу в навчальній діяльності;

- авансування довірою у школі з боку вчителів і однокласників;

- організацію дозвілля, розширення сфери інтересів;

- опору на кращі якості характеру;

- формування професійних планів і життєвих устремлінь;

- прищеплення навичок самоаналізу, самовиховання;

- допомогу в оздоровленні умов сімейного виховання.

 

2) соціальна занедбаність дітей і підлітків – наслідок неправильного підходу до виховання і перевиховання педагогічно запущених учнів, що посилюють важковиховуваність і соціальну дезадаптацію.

Соціально занедбані учні не тільки погано вчаться, мають хронічне відставання з предметів навчальної програми і чинять опір педагогічним діям, але, на відміну від педагогічно занедбаних, професійно не орієнтовані, у них не сформовані корисні навички і уміння, звужена сфера інтересів. Вони характеризуються глибоким відчуженням від сім'ї і школи, їх формування і соціальний розвиток йде в основному під впливом асоціальних, криміногенних підліткових груп, засвоєння групових норм і цінностей яких приводить до деформації свідомості, ціннісних орієнтації і соціальних установок неповнолітнього.

Для соціально занедбаних підлітків характерні різні серйозні соціальні відхилення (безпритульність, наркоманія, пияцтво, алкоголізм, правопорушення, аморальна поведінка і т.д.). Відносно такого роду важковиховуваних підлітків необхідні спеціальні заходи соціальної підтримки і ресоціалізації, які повинні здійснюватися спеціальними превентивними службами і ресоціалізуючими центрами.

Слід зазначити, що соціальна дезадаптація – процес зворотній. Тому в завдання превентивних служб входить не тільки попередження відхилень в психосоціальному розвитку дітей і підлітків, але і організація процесу ресоціалізації і соціальної реабілітації дезадаптованих неповнолітніх.

Ресоціалізація – організований соціально-педагогічний процес відновлення соціального статусу, втрачених, або несформованих соціальних навичок дезадаптованих неповнолітніх, переорієнтація їх соціальних установок і референтних орієнтації за рахунок включення в нові позитивно орієнтовані відносини і види діяльності педагогічно організованого середовища.

5. Характеристика соціально-реабілітаційних закладів. Основні етапи соціально-реабілітаційної роботи з дітьми і підлітками. Реабілітаційна служба системи освіти. Основні завдання реабілітаційної служби.

Соціальна реабілітація – це комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом суспільних зв’язків і відносин унаслідок змін стану здоров’я, що супроводжуються сталими розладами функцій організму; зміни соціального статусу; робота, спрямо¬вана на відновлення морального, психічного та фізичного стану людини, її соціальних функцій, приведення колективної чи індивідуальоїповедінки відповідно до загальновизнаних суспільних правил і норм. Реабілітувати підлітка – означає заповнити прогалини у знаннях, додати йому впевненості у своїх силах, а значить, подолати у нього страх перед школою, тобто перебороти шкільну дезадаптацію. Таким чином соціальна реабілітація дезадаптованих старших підлітків – це процес відновлення у них порушених соціальних зв’язків і відносин (зі шкільним, сімейним оточенням, ідентифікація себе як суб’єкта власної життєдіяльності) [2, с. 164]. Основними завданнями соціальної реабілітації дезадаптованих старших підлітків є: глибоке вивчення питань соціальної, психологічної, світоглядної адаптації і дезадаптації дитини у суспільному середовищі; корекція деформації самосвідомості; допомога у зайнятті значущої соціальної позиції й усвідомлення свого “Я”, подолання інфантилізму, егоїзму, духовної спустошеності; організація навколо дитини реабілітаційного простору, створення особливої оптимістичної, позитивної, емоційно насиченої атмосфери міжособистісного спілкування; допомога оволодіти мистецтвом самореабілітації – механізмом і здатністю до самодопо¬моги в якомога продуктивнішому подоланні кризових ситуацій, виході зі скрутного становища, поверненні на тимчасово втрачену траєкторію життєвого шляху; сприяння становленню дитини як суб’єкта життя, який володіє мистецтвом пізнання самого себе, компетентністю, життєздатністю; організаційно-практичне забезпечення освітньо-реабілітаційного процесу в умовах навчального закладу; допомогакожній дитині визначити індивідуальну траєкторію розвитку з урахуванням її психофізичних особливостей, стану фізичного, психічного, морального здоров’я [2, с. 164]. Відповідно до вищезазначених завдань, соціальна реабілітація передбачає такі етапи: 1. Діагностичний. На цьому етапі проводиться встановлення контакту з неповнолітнім, дослідження його особистості та ситуації соціального розвитку, особистісних чинників і чинників мікросередовища, що сприяли виникненню дезадаптації, визначенню реабілітаційного потенціалу старшого підлітка. 2. Організаційний. Цей етап передбачає планування заходів для соціальної реабілітації, створення збагаченого реабілітаційного середовища, складання індивідуальної програми реабілітації. 3. Формувальний. Головним завданням формувального етапу є утворення реабілітаційного простору, застосування педагогічних і соціальних технологій у реалізації програми соціальної реабілітації. 4. Корекційний. Цей етап передбачає організацію психологічної, педагогічної і соціальної корекції дезадаптованих підлітків, що сприяє розвитку позитивних і подоланню негативних індивідуальних якостей, розв’язанню особистісних проблем. 5. Узагальнюючий. Систематизація, узагальнення і контроль результатів реабілітації – головні завдання такого етапу. Отже, на першому етапі важливо правильно поставити психолого-педагогічний діагноз. Саме від його достовірності залежить правильне визначення мети, завдань, умов і способів проведення реабілітації. Прийнято визначати медичний, психологічний, соціальний і педагогічний діагнози. Медичний діагноз застосовують для з’ясування стану здоров’я підлітка. Психологічний – для визначення особливостей когнітивної, особистісної сфери підлітка, акцентуацій характеру, психологічних проблем у стосунках з дітьми і дорослими, у ставленні до самого себе. Соціальний діагноз – це аналіз соціуму, в якому перебуває підліток. Він становить основу дослідження сім’ї, в якій проживає підліток, та місця серед учнів класу, в якому він навчається. Педагогічний діагноз виявляє фактичний рівень загально¬освітньої підготовки, рівень сформованості моральних, етичних якостей особистості. На основі даних обстеження формується реабілітаційний потенціал особистості. Можемо вважати реабілітаційний потенціал високим, за умови збереження інтелекту, позитивної мотивації, сформованої вольової та емоційної сфери, адекватності самооцінки та ін. Для низького реабілітаційного потенціалу характерно порушення інте¬лек¬туальної сфери, брак позитивної мотивації, прагнення уникати невдач, низька самооцінка та ін. Середнім уважається реабілітацій¬ний потенціал, у разі наявності одного або кількох негативних значень [4, с. 56]. На основі результатів діагностики та аналізу документів складається реабілітаційна програма. Отже, під час розроблення програми особливо важливо враховувати особливості підліткового віку, індивідуальні особливості кожного підлітка. Основним завданням формувального етапу є створення комфор¬тного навчально-розвиваючого середовища, організація професійної підготовки, створення моделі психолого-педагогічної підтримки старшихпідлітків, використання потенціалу соціокультурного середовища. Основними напрямами корекційного етапу є: 1. Соціально-психологічний, який передбачає проведення соціально-педагогічних тренінгів, співробітництво з сім’єю підлітка, створення ситуації успіху. 2. Педагогічний. Головними завданнями цього напряму є підвищення рівня знань, удосконалення навчальних умінь і навичок. 3. Психологічний напрям передбачає підвищення рівня розвитку психічних процесів: уваги, пам’яті, мислення. Здійснюється він через індивідуальні і групові тренінги. Узагальнюючий етап проводиться для виявлення динаміки змін, що відбуваються під час здійснення реабілітаційного процесу та підбиття підсумків проведеної соціально-педагогічної роботи. Здійснюючи процес соціальної реабілітації дезадаптованих старших підлітків, доцільно використовувати такі соціально-педагогічні методи і прийоми: 1. Метод впливу на свідомість підлітка – переконання. Реалізується у процесі етичної бесіди, розповіді, виступу, повідомлення, обговорення прочитаного з подальшим поясненням. 2. Метод завдань на діяльність. Реалізується шляхом надання доручень з подальшою допомогою в їх виконанні. Завдання мають бути зрозумілі, ураховуючи інтереси і потреби підлітків, поступово ускладнюватись, викликати задоволення своїм змістом і результатом. 3. Метод позитивного прикладу. Реалізується шляхом забезпечення систематичного виховання учнів на прикладі видатних людей, використання прикладів літературних творів і кінофільмів та особистого прикладу педагога. 4. Метод вимогливості. Для цього методу характерні справедливість, гуманність, демократичність, переконаність. Для його реалізації застосовують не прямі вимоги, а прохання, поради. 5. Метод стимулу. Використовується через похвалу наодинці і в присутності товаришів, шляхом оголошення подяки в офіційній обстановці, нагородження грамотами і цінними подарунками. 6. Метод стримування негативної поведінки забезпечується через зауваження, докір, шляхом прохань і порад, переключенням уваги учня з одного виду діяльності на інший. Крім того, не допуска¬ється покарання працею, фізичне та моральне насильство [5, с. 153]. Уважається, що ефективне проведення соціальної реабілітації залежить від дотримання всіма учасниками реабілітаційного процесу певних умов: систематичного проведення психологічної, педагогічної, соціальної діагностики; створення внутрішнього і зовнішнього реабілітаційного простору; оволодіння педагогами відповідними реабілітаційними технологіями [5, с. 52]. Соціальна реабілітація може здійснюватись в різних типах навчальних закладів. Цікавим, на думку авторів, є дослідження умов соціально-педагогічної реабілітації дезадаптованих підлітків у вечірній (змінній) загальноосвітній школі Г. Лаврентьєвою. Так, на думку авторки, важливими умовами проведення соціальної реабілітації дезадаптованих підлітків є удосконалення змісту освіти; використання потенціалу соціокультурного середовища, створення реабілітаційного простору, застосування спеціальної технології діяльності вчителя та інших учасників реабілітаційного процесу. Проте в дослідженні не враховано потреби підлітків і їх сімей не тільки в отриманні освіти, а й початкової професійної підготовки, задовольнити які в умовах вечірньої (змінної) загальноосвітньої школи неможливо. Як приклад, подолання дезадаптації старших підлітків шляхом проведення соціальної реабілітації заслуговує на увагу досвід соціальної реабілітації старших підлітків в умовах професійних ліцеїв та професійно-технічних училищ м. Києва, який було започатковано в Київському професійно-технічному училищі № 9 директором училища В. Чагіним. Такий досвід використали в діяльності професійного ліцею “Авіант”, у якому 2005 р. було створено центр професійної підготовки та соціальної реабілітації проблемної молоді. Головна мета діяльності центру – надання доступної і своєчасної кваліфікаційної соціальної, правової, психолого-педагогічної допомоги дезадаптованим старшим підліткам у подоланні їх особистісних проблем і конфліктів з оточенням, створення умов для їх повноцінного розвитку та успішної соціалізації. Основними завданнями реабілітації є: вияв причин деформацій у роз¬витку підлітків, пошук засобів і заходів їх усунення, оптимізація умов життя, виховання та навчання, побудова адекватного педагогіч¬ного процесу, що сприяє розвитку особистості, надання різноманітної допомоги тим, хто її потребує, через реалізацію спеціальних реабілітаційних, корекційно-розвивальних програм [6, с. 27].

Реабілітаційна служба системи освіти – це єдиний реабіліта-

ційний простір елітарних, загальноосвітніх адаптивних і профіль-

них установ, які забезпечують оптимальні можливості для сприят-

ливого розвитку і соціалізації кожної дитини і комплексну реабілі-

тацію дітей і підлітків.

Її основною метою є рання профілактика відхилень у розвитку,

поведінці, діяльності і спілкуванні неповнолітніх і різнобічна до-

помога дітям групи ризику.

Основні задачі реабілітаційної служби:

виявлення причин деформацій у розвитку дітей і підлітків;

пошук засобів і способів їхнього усунення;

оптимізація умов життя, виховання і навчання;

побудова адекватного педагогічного процесу, що сприяє розви-

тку нормальної особистості; 133

своєчасне виявлення дітей і підлітків групи ризику;

оздоровлення їхнього внутрішнього світу, подолання психоло-

гічної кризи;

надання різнобічної допомоги нужденним через реалізацію спе-

ціальних реабілітаційних, корекційно-розвиваючих програм.

Основні принципи реабілітації наступні: облік регіональних

особливостей, соціокультурної і економічної ситуацій у регіоні;

партнерство; різнобічність реабілітаційних заходів; єдність біоло-

гічних, психолого-соціальних і педагогічних методів; поступо-

вість; індивідуально-особистісний, гуманістичний підхід.

Пріоритетами у створенні реабілітаційної служби є:

1) охорона і захист прав, інтересів і здоров’я дитини;

2) рання профілактика і корекція розвитку девіацій;

3) загальна гуманізація відносин до дітей групи ризику;

гуманізація педагогічного процесу в установах освіти і сі-

мейному вихованні.

Об’єкти і суб’єкти реабілітації

1. Соціокультурно і педагогічно запущені діти і підлітки.

Найпоширеніша категорія дітей групи ризику, важковихованість

і важконавчальність яких обумовлена психолого-педагогічними

причинами. Основними ознаками запущеності можна вважати недо-

ліки провідної діяльності (гра, навчання), відхилення в поведінці,

труднощі соціальної адаптації. При відсутності аномалії спостеріга-

ється дисгармонія розвитку.

Як правило, порушена Я-концепція, система самосвідомості осо-

бистості дитини.

Оскільки ці діти і підлітки не є повноцінними суб’єктами діяль-

ності і відторгнуті у шкільному і сімейному середовищі, основну

допомогу їм можуть надати педагоги, психологи і батьки. У даному

випадку вони виступають суб’єктами реабілітації.

2. Неповнолітні правопорушники, дезадаптовані підлітки з девіант-

ною поведінкою, діти-сироти.

Цій групі ризику, насамперед, потрібна допомога в соціальній

адаптації, оволодінні соціальними ролями, культурно-моральними

нормами і цінностями, соціальна підтримка.

Основний суб’єкт реабілітації – соціальний педагог, здатний

здійснювати перераховані функції і надавати психологічну допомо-

гу дітям, які відторгнуті у формальних колективах. 134

3. Діти з порушеннями психосоматичного і нервово-психічного здо-

ров’я та функціональними відхиленнями:

а) хронічні соматичні захворювання;

б) функціональні порушення;

в) нервово-психічні захворювання

г) розумова відсталість;

д) інвалідність.

Діти даної групи потребують насамперед медичної і психологіч-

ної реабілітації, суб’єктами якої виступають лікарі і психологи, або

в комплексній реабілітації в умовах взаємодії лікарів, педагогів,

психологів і соціальних працівників.

Під реабілітаційною службою школи варто розуміти весь педа-

гогічний колектив і команду фахівців, взаємодіючих у рамках функ-

ціональних обов’язків і професійної компетентності на основі зага-

льного концептуального підходу у межах визначеної змістовної

моделі, що враховує специфіку школи, і здійснюючих систему взає-

мозалежних заходів, спрямованих на гармонізацію розвитку особи-

стості учнів.

Модель реабілітаційної служби повинна спиратися на аналіз

соціокультурної і освітньої ситуації в регіоні, що включає, по-

перше, знання інфраструктури існуючих установ загального і реабі-

літаційного типу, які вирішують корекційно-розвиваючі і профілак-

тичні задачі, а також перспективи її розвитку в регіоні; по-друге,

точні відомості про контингент дітей і підлітків, стан їх психосома-

тичного здоров’я, соціальної адаптації, характер соціальної поведі-

нки, розподіл за установами і потреби у реабілітації; по-третє, ґрун-

товне уявлення про реабілітаційні можливості установ системи

освіти, охорони здоров’я і соціальної допомоги з погляду аналізу

кадрової ситуації.

Модель співробітника реабілітаційної служби включає знання,

уміння, навички, професійно важливі якості, необхідні для успішної

роботи.

Особливе значення має імідж співробітника, характер спрямова-

ності його діяльності стосовно дітей, їх батьків і педагогів.

Механізм функціонування служби

Реабілітаційна служба регіону може ефективно функціонувати

за наявністю чіткого розуміння і реалізації її керівниками й учасни-

ками наступних ключових моментів: 135

відомча взаємодія в організації єдиного реабілітаційного простору;

науково-методичне забезпечення реабілітаційної діяльності;

кадрове забезпечення реабілітаційної служби;

діагностика і добір об’єктів реабілітації;

узгоджені дії суб’єктів реабілітаційного процесу на рівні установи.