1. Зміст соціально-педагогічної діагностики: соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму; теоретичне дослідження феномену, що вивчається; підбір методів соціально-педагогічного дослідження.

Діагностика у діяльності соціального педагога займає центральне місце, оскільки від встановлення соціального діагнозу залежить розв'язання проблеми, а відтак надання необхідної допомоги.

Соціально-педагогічна діагностика - процедура виявлення, спеціально організований процес отримання інформації про вплив на особистість і соціум різних факторів з метою виявлення причин відхилень в індивідуально-психологічних якостях особистості, соціально-педагогічної занедбаності чи неблагополуччя і на основі узагальнених даних виставити діагноз та спроектувати соціально-педагогічну діяльність, визначити вид допомоги.

Предметом соціально-педагогічної діагностики є особливості розвитку важкої життєвої ситуації людини, її поведінка і діяльність, резервні можливості особистості та сім'ї.

Характеристика складових соціально-педагогічної діагностики

1. Медична діагностика - це процес встановлення медичного діагнозу, визначити стан клієнта та його можливості до самообслуговування.

Він не робить медичного висновку про характер і суть захворювання, а лише проектує можливі педагогічні наслідки захворювання, які його супроводжують. Наприклад, хворі із вадами серцево-судинної системи (міокардити) - емоційні, вразливі, плаксиві.

2. Психологічна діагностика - це вимірювання індивідуальних якостей особистості та інших об'єктів, які піддаються психологічному аналізу. Соціальний педагог на основі психодіагностики може виявити фактори ризику, які провокують психічне захворювання. Наприклад, низьку рухову активність, підвищений інтерес до проблеми, неадекватні реакції, негативне ставлення до навчання, залежність від ситуації, неке-рована поведінка, підвищений інтерес до сексуальних проблем тощо.

3. Соціальна діагностика - це процес виявлення та вивчення причинно-наслідкових зв'язків і взаємовідносин у суспільстві, які характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, моральний та санітарно-екологічний стан, з метою встановлення соціального діагнозу.

4. Педагогічна діагностика - вивчення особистості учня і колективу з метою забезпечення індивідуального і диференційованого підходу в процесі навчання і виховання. Педагогічна діагностика оцінює дитину в порівнянні з освітніми нормами, які визначені державним стандартом освіти: (законом "Про освіту"),

Діагностика в соціально-педагогічній діяльності поділяється на:

1) етимологічну діагностику - збір даних про соціально-психологічний характер виховного мікросоціуму; особливостей педагогічного процесу і сімейного виховання;

2) симптоматичну діагностику - вивчення індивідуальних характеристик особистості.

Соціально-педагогічний діагноз - це висновок про наявність проблеми людини; кінцевий результат діяльності соціального педагога, спрямований на виявлення і визначення соціального стану суб'єкту, з'ясування сутності відносин у суспільстві, індивідуальних особливостей особистості, її здоров'я, можливостей соціального виховання і навчання з метою прогнозу подальшого розвитку особистості і вироблення рекомендацій.

Вивчення проблем клієнта здійснюється з допомогою методу інтерв'ю. Тому у діяльності соціального педагога повинен бути орієнтований перелік запитань, які допоможуть виставити правильний соціально-педагогічний діагноз, диференціювати проблему клієнта.

Тобто соціальний педагог повинен уміти вивчати біографію (за анамнезом життя) клієнта, яка надасть інформацію про систему цінностей, спрямованість інтересів, потреб, поведінки в складних життєвих ситуаціях.

Анамнез - вивчення і створення історії розвитку хвороби. У більш широкому значенні анамнез включає не тільки відомості про початок і розвиток хвороби, а й відомості про умови життя, праці тощо.

1. Анкетні дані клієнта, повний склад сім'ї, змінну складі, житлові, побутові та матеріальні умови, відомості про осіб, які беруть (брали) участь у вихованні клієнта.

2. Особливості перинатального періоду розвитку. Особливості розвитку до і після народження, наявність факторів ризику в стані здоров'я матері та дитини.

3. Стан клієнта на теперішній час. Наявність травм, операцій, хронічних захворювань, диспансеризація за стоном хвороби.

4. Де і ким виховувалася клієнт, починаючи з народження? Хто доглядав клієнта протягом перших двох років життя?

5. Розвиток до трьох років. Особливості розвитку моторики, мови, навичок самостійності, наполегливості. Труднощі в поведінці.

6. Розвиток клієнта в дошкільному віці. Улюблені заняття, домашні обов'язки, спілкування з дітьми, взаємини з членами сім'ї, конфлікти, особливості характеру. Проведення дозвілля.

7. Розвиток клієнта у молодшому шкільному віці. Адаптація до шкільного життя, успішність, стосунки, участь у громадському житті, обов'язки в школі і вдома, дозвілля.

8. Фактори, які важливо відзначити в історії розвитку клієнта. Розв'язати проблему допоможе попередній аналіз соціальної ситуації (проблеми).

Для постановки діагнозу добираються методи соціально-педагогічного дослідження. Методи - це діяльність соціального педагога спрямована на отримання інформації. В арсеналі соціального педагога їх безліч, однак найчастіше можна використовувати такі:

метод теоретичного моделювання;

анкети, тести, питальники, експертні оцінки;

спостереження, лабораторний експеримент, соціометрія;

контактна бесіда, педагогічний консиліум.

До власних методів соціально-педагогічної діагностики належать:

- соціально-педагогічний паспорт;

- соціально-педагогічний експеримент;

- соціально-педагогічний моніторинг.

Алгоритм соціально-педагогічної діагностики

1. Констатація фактів.

2. Історія клієнта і розвиток клієнта, аналіз соціальної ситуації.

3. Висунення гіпотези допомоги.

4. Збір додаткової інформації для перевірки гіпотези.

5. Перевірки гіпотези.

6. При необхідності повторення процедури.

Дані про проведення соціально-педагогічної діагностики заносяться в індивідуальну картку діагностування.

Отже, соціальний педагог діагностує розвиток особистості в соціумі, характер стосунків між людьми, особливості впливу на соціалізацію різних факторів. Діагностика виступає вихідною умовою прогнозування та проектування соціально-педагогічної діяльності.

Соціально-виховний мікросоціум – середовище безпосереднього та опосередкованого впливу на особистість на мікрорівні, сукупність об’єктивних факторів, що створюють сприятливі умови життєдіяльності особистості, передачі їй суспільно-історичного досвіду людства і національної культури, яке впливає на формування її соціально-адаптивних можливостей

Ефективність виховання і позитивність соціалізації в цілому частково залежать від того , вдасться чи ні створити виховний простір, і від того, наскільки ефективно він функціонує і розвивається.

У рамках виховного простору відбувається самозміна його суб'єктів через інтеграцію інституційних і особистісних ресурсів з метою ефективної позитивної соціалізації дітей, підлітків, юнаків.

Так, центрами виховного простору можуть стати позашкільні та культурно-освітні установи, спортивні, дозвіллєві та оздоровчі центри. У ряді випадків виховний простір мікросоціуму створюється завдяки зусиллям дитячих та юнацьких самодіяльних , а також релігійних організацій.

Створення соціально-виховного середовища, спрямоване на формування навичок самостійного життя, вирішення соціально-психологічних проблем, захист прав та інтересів осіб установи, організація змістовного дозвілля, озброєння навичками безконфліктного спілкування тощо.

Підбір методів залежить від ситуації та особливостей особистості.

2. Технологія соціальної діагностики: регіональний, локальний та індивідуальний рівень соціальної діагностики як найбільш тісна взаємодія з клієнтами.

Соціальна діагностика – результат – постановка соціального діагнозу.

Класифікація рівнів соціального діагнозу (залежить від завдань, які вирішуються, а також із організаційно-управлінської структури держави).

1. Загально-соціальний рівень соціальної діагностики передбачає дослідження стану всього суспільства або його основних соціально-демографічних груп. Цим займаються як державні, так і недержавні, незалежні науково-дослідні заклади академічної і прикладної спрямованості: інститути, фонди, наукові центри. Їх завдання – збір, обробка, аналіз становища соціальної сфери з метою відслідкування соціально-економічної політики держави і внесення коректив. Інструментарій таких досліджень в основному соціологічний, економічний, демографічний.

Процес соціальної діагностики включає декілька ступенів:

• з’ясування стану досліджуваної проблеми;

• вивчення кожного з аспектів даної проблеми, з’ясування більш приватної причини виниклого явища;

• розробка конкретних програм усунення виявлених недоліків.

2. На регіональному (територіальному) рівні організації соціальної діагностики використовуються результати загально-соціального рівня. Окрім того, організовуються дослідження на місцях. Подібний аналіз є необхідним на регіональному рівні не тільки тому, що потрібно знати стан і динаміку процесів соціального середовища, але й для практичних організаційних заходів. Наприклад, адресна соціальна допомога малозабезпеченим шарам населення заснована на конкретних соціальних показниках: вартості життя, середньої заробітної плати.

При соціальній діагностиці регіонального рівня використовують результати всеукраїнських досліджень стосовно до відповідної території (і в порівнянні з іншими територіями); крім того, організуються дослідження на місцях. Подібний аналіз необхідний на регіональному рівні не тільки для того, щоб знати стан і динаміку процесів соціального функціонування в тому або іншому регіоні, і на її основі рекомендувати різні зміни, але й для практичних організаційних заходів.

Завдання:

• вивчення ситуації в регіоні;

• фіксація виховних ресурсів у регіоні;

• розроблення комплексних міжвідомчих програм;

• корекція змісту, форм, методів виховання;

• пошук способів стимулювання виховної роботи;

• пошук шляхів формування попиту на послуги з соціалізації людини;

• розроблення заходів із забезпечення безпеки і благополуччя підростаючого покоління регіону;

• розроблення заходів з підготовки і перепідготовки кадрів для виховних організацій різних типів.

Спеціалістами в галузі соціальних технологій розроблені наступні умови соціального дослідження, яке проводиться на регіональному рівні:

• об’єкт дослідження має мати ознаки соціальної системи;

• повинні бути виділені елементи системи об’єкта соціального дослідження, особливості його структури і функціонування;

• забезпечення можливості формалізації процесів, що реально відбуваються, і представлення їх у виді певних операцій, процедур, показників;

• повинна бути забезпечена можливість відтворення і повторюваності операцій, процедур чи показників у нових умовах.

3. Нарешті, найбільш тісна взаємодія з клієнтами, найбільш всебічне вивчення соціального функціонування на локальному й індивідуальному рівні припускає проведення соціальної діагностики, здійснюваної безпосередньо фахівцями в установах соціального обслуговування населення.

У кожній конкретній ситуації соціальному педагогу потрібно розробити:

• соціально-діагностичну ціль (до чого прагнути, чого добиватися);

• умови її реалізації;

• особливості та можливості об’єкта;

• особливості місця реалізації;

• можливості за часом для реалізації мети;

• можливі форми реалізації;

• особливості суб’єкта соціально-педагогічної діяльності, його можливості.

3. Комплексна психолого-педагогічна діагностика. Етапи комплексної діагностики соціально-педагогічної занедбаності дітей: первинна діагностика дитини, діагностика виховного мікросоціуму діагностика виховного впливу, повторна діагностика дитини.

Сейко