1. Інтернаціоналізація господарського життя. Міжнародний поділ праці: сутність, форми та фактори.

Характерною ознакою розвитку МЕВ є інтернаціоналізація господарського життя, тобто об’єктивний процес зближення національних економік, що проявляється у зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн, міжнародного товарообігу, руху капіталів і робочої сили. Інтернаціоналізація господарського життя таким чином передбачає зростання міжнародної мобільності готових виробів та факторів виробництва.

Інтернаціоналізація господарського життя проявляється в інтернаціоналізації виробництва та інтернаціоналізації капіталу. Інтернаціоналізація виробництва — формування інтернаціонального процесу виробництва (реалізація міжнародних програм створення складної техніки, наприклад, літаків). Інтернаціоналізація виробництва як процес проявляється у: а) зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн; б) використанні у виробничому процесі іноземних факторів виробництва; в) розширенні виробництва за національні кордони (будівництво нового заводу в зарубіжній країні)  Інтернаціоналізація капіталу — процес взаємопереплетіння та об’єднання капіталу із різних країн; використання іноземного капіталу для розвитку національних підприємств, національного господарства в цілому. Цей процес виявляється у експорті /імпорті позичкового і підприємницького капіталів.  Інтернаціоналізація капіталу сприяє зростанню світової економіки. Капітал перетинає кордони в пошуках сприятливих сфер свого використання. Приплив зарубіжних інвестицій для більшості країн-одержувачів капіталу допомагає вирішити проблему дефіциту виробничого капіталу, дефіциту необхідних для розвитку інвестицій.  Взаємний обмін капіталом між країнами укріплює економічні зв’язки між ними, сприяє поглибленню міжнародних спеціалізації і кооперації виробництва.  Інтернаціоналізація капіталу є передумовою процесу інтернаціоналізації виробництва і навпаки. 

Основою інтернаціоналізації господарського життя є міжнародний поділ праці (МПП), як обмін між країнами факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях. МПП є безпосереднім продовженням суспільного поділу праці за родом діяльності та його просторової диференціації. Формами МПП є міжнародна спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну, подетальну і технологічну спеціалізацію окремих країн, груп країн або регіонів світу. Розвиток міжнародної спеціалізації обумовлює розвиток видів та форм міжнародної кооперації — міжгалузевої, внутрішньогалузевої, окремих підприємств. МПП за родом діяльності розвивається за двома напрямками: вертикальним та горизонтальним. Вертикальне — спостерігається, коли різні виробники формують однолінійний технологічний ланцюг та виконують ряд послідовних виробничих операцій. Горизонтальний поділ праці передбачає виготовлення окремими виробниками компонентів, які поєднуються у технологічно та технічно складному виробі. Горизонтальний та вертикальний міжнародний поділ праці на міжнародному рівні реалізується як загальний (між крупними групами галузей), частковий (відокремлення крупних груп галузей на менш агреговані галузі та підгалузі) і одиничний (внутрішньогалузевий поділ та всередині підприємства) (рис. 3).

Таким чином, МПП це взаємопов’язаний процес спеціалізації окремих країн (табл. 1), підприємств та їх об’єднань на виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників задля спільного випуску кінцевої продукції.  Історично МПП виникає як система, основним структурним елементом якої були національні господарські комплекси. На початкових стадіях розвитку світогосподарські зв’язки зводились до відносин обігу, перш за все товарного, пізніше — міграції капіталу та робочої сили. Таким чином, міжнаціональні економічні відносини з’явились як похідні, вторинні відносно розвитку суспільного поділу праці всередині країн.  Виникнення та подальший розвиток МПП здійснюється під впливом цілої низки різноманітних факторів, які можливо систематизувати за такими ознаками:  · Природно-географічні — відмінності у кліматичних умовах, економіко-географічному положенні, наділеності природними ресурсами;  · Соціально-економічні — характеристики робочої сили, науково-технічний потенціал, виробничий апарат. Масштаби і серійність виробництва, темпи створення об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури, особливості історичного розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних традицій, соціально-економічний тип національного виробництва і зовнішньоекономічних зв’язків, політичні фактори країн;  · Науково-технологічний прогрес — розширення та поглиблення науково-дослідних та конструкторських робіт, прискорення темпів морального зносу, збільшення оптимальних розмірів підприємств, технологічна диверсифікація.  Взаємодія різних факторів в умовах цивілізаційного розвитку визначає роль країни у МПП та її місце у світогосподарських зв’язках. Значення та роль окремих факторів на тому чи іншому етапі глобального розвитку може мати різноспрямований вплив або неоднакову силу цього впливу.  2. Світове господарство та його структура

Економіка більшості країн світу є відкритою економікою. Для сучасного світу характерною є взаємозалежність економік країн, які, вирішуючи свої проблеми, спираються не тільки на власні можливості, але і на ті можливості, які пов'язані з їх участю у світовому господарстві.

Світове господарство – це внутрішньо суперечлива єдність національних економік, пов’язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв’язками.

Під світовим господарством розуміють сукупність національних господарств окремих країн, об'єднаних всесвітнім поділом праці і системою міжнародних економічних відносин. Світове господарство можна розглядати і як сукупність світових ринків: ринку ресурсів, продуктів, фінансових ринків із відповідною світовою інфраструктурою.

Світове господарство ґрунтується на міжнародному поділі праці. Міжнародний поділ праці – це спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів відповідно до їх природнокліматичних, історичних та економічних умов.

Основними чинниками, що зумовили поділ праці між країнами, були відмінності у володінні природними ресурсами, у їх природно-кліматичних умовах, географічному розташуванні, історичних традиціях виробництва та інше. В сучасний період основний вплив на міжнародний поділ праці здійснює продовження поділу праці в середині країни, який охоплює різні види спеціалізації - міжгалузеву, внутрішньогалузеву і технологічну.

Сучасний етап міжнародного поділу праці характеризується інтернаціоналізацією господарського життя та міжнародною економічною інтеграцією.

Інтернаціоналізація економіки – це формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв’язків між країнами завдяки відкритості національних економік.

Міжнародна економічна інтеграція – процес зближення та взаємопроникнення національних господарств групи країн, спрямований на створення єдиного господарського механізму.

Таким чином, характерною особливістю сучасного світового господарства є його глобалізація.

Під глобалізацією розуміють широкий спектр процесів, що відбуваються в сучасному світі: інтеграцію ринків ресурсів, продуктів і капіталу, появу єдиних для цілого ряду країн валют, уніфікацію стандартів і споживчих смаків, лібералізацію руху капіталів між країнами, введення єдиних правил у сфері регулювання банківських і фінансових операцій та інше.

Глобалізація відкриває нові можливості для економічного розвитку країн. Разом з тим вона має і негативні сторони, зокрема, наражає національну економіку на небезпеку зовнішніх збурень, потрясінь та інше. Тому в сучасних умовах особливої ваги набувають питання захисту національних інтересів країн.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) – економічні відносини в системі світового господарства.

Форми міжнародних економічних відносин:

- міжнародна торгівля;

- міжнародний рух капіталів;

- міжнародні валютно-фінансові відносини;

- міжнародна міграція робочої сили;

- міжнародне науково-технічне співробітництво.

Міжнародний рух капіталів (МРК) – переміщення засобів за кордон (або з-за кордону) з метою отримання прибутку.

Функції міжнародного руху капіталів:

1) забезпечення економіки готівкою;

2) надання можливостей корпораціям та окремим особам отримувати дохід від розміщення їхніх тимчасово вільних грошових засобів;

3) перерозподіл ресурсів у глобальному масштабі.

Розрізняють експорт підприємницького капіталу (для одержання прибутку) і експорт позичкового капіталу (для одержання процента). Експорт підприємницького капіталу здійснюється у вигляді інвестицій, створення за кордоном спільних підприємств, дочірніх компаній або філій. Якщо експортер є повним власником підприємства або контрольного пакета акцій, то це прямі інвестиції; якщо ж повний контроль експортера над іноземним підприємством відсутній, то такі інвестиції називають портфельними.

Міжнародні кредити можна розглядати і класифікувати за різними ознаками. За цільовим призначенням розрізняють: комерційні кредити, які надаються іншим країнам під закупівлю певних товарів фірм, які визначає кредитор; інвестиційні кредити – надаються для будівництва певних об’єктів або розширення діючих. За формами надання: фінансові кредити – вони не мають чіткого цільового призначення, позичальник може їх використати на погашення зовнішньої заборгованості, закупівлю засобів виробництва, інших товарів; товарні кредити – надаються у формі товарів і матеріальних цінностей; валютні кредити – надаються у вільноконвертованій валюті та у формі валютних цінностей. За строками: короткострокові – терміном до 1 року для закупівлі сировини та матеріалів; середньострокові – терміном від 1 до 5 років для придбання верстатів, обладнання, машин; довгострокові – на термін понад 5 років для будівництва суден, мостів, інших споруд.

Форми міжнародного науково-технічного співробітництва:

- створення спільних науково-співробітницьких центрів, бюро, лабораторій для використання новітніх оригінальних ідей у галузі науки, техніки тощо;

- консультації та координація дій у галузі науково-технічної політики;

- організація підготовки кваліфікованого персоналу дослідників;

- спільні дослідження світового досвіду в галузях організації виробництва і праці.

Міжнародна міграція робочої сили – переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з метою пошуку роботи, нових сфер застосування своїх здібностей, кращих умов життя.

Причини міжнародної міграції робочої сили:

-національні відмінності в рівнях заробітної плати;

-міжнародні відмінності вартості життя;

-нерівномірність інвестиційних процесів у різних країнах;

-відмінності в рівнях безробіття між країнами;

-суттєві відмінності рівнів життя населення різних країн;

-потреба держави у використання іноземної робочої сили тощо.