Культура

Освіта. Положення про обов’язкову середню освіту внесли до Конституції СРСР 1977 р. і Конституції УРСР 1978 р. Здійснення загальної середньої освіти було великим культурним досягненням. У багатьох селах працювали тільки початкові або неповні серед ні школи, як правило – малокомплектні. Щоб розв’язати проблему, при середніх школах у великих селах створювалися інтернати. У 1984 р. Верховна Рада СРСР схвалила «Основні напрями реформи загально освітньої і професійної школи». Запроваджувалося навчання дітей з шести років (за бажанням батьків). Восьмирічки були реорганізовані в дев’ятирічки, а середні школи перетворювалися з десятирічок на одинадцятирічки. Професійно-технічні училища різних типів були перетворені в ПТУ, які давали повну середню освіту.

Наслідки закріплення переходу до загальної обов’язкової середньої освіти у конституції УРСР (1978 р.):

А високий рівень освіченості народних мас, підготовка до значного зростання кількості вишів.

Б значне зниження якості навчального процесу, оцінка роботи шкіл за кількісними показниками, знецінення знань, окозамилювання, збільшення навантаження вчителів в умовах низької оплати праці.

В особлива увага гуманітарним наукам, які вивчалися на основі загальнолюдського, а не класового підходу.

Г практичне охоплення всієї молоді середньою школою реалізоване за короткий термін, якість навчання поліпшилася, скасування вечірніх і заочних шкіл.

Наука. Період, який публіцисти назвали «застоєм», для Академії наук виявив ся часом стрімкого розвитку. В установах АН УРСР у 1961 р. налічувалось 4 тис., а в 1985 р. – понад 15 тис. науковців. Кількість працівників з науковими ступенями за цей час зросла в 5,5 раза. За 1966–1985 рр. Академія поповнилася двома десятками наукових інститутів. Дев’ять з них були утворені поза Києвом. У 1971 р. було створено п’ять наукових центрів – Дніпропетровський, Донецький, Львівський, Харківський і Одеський. Багато років ішло негласне змагання між АН СРСР і АН УРСР щодо обсягу економічного ефекту від упровадження у виробництво результатів наукових розробок.

Стан української науки в 70-х рр.:

А відставання у теоретичних, фундаментальних дослідженнях, гуманітарні дисципліни перебували на рівні світових вимог.

Б криза через залишковий принцип фінансування, низький рівень активності АН УРСР, виїзд багатьох визначних учених за межі України.

В провінційність, низька ефективність наукових розробок, їх повільне впровадження, світовому рівню відповідали лише поодинокі дослідження природознавчого та прикладного характеру, гуманітарні ж предмети перебували під повним контролем комуністичної ідеології.

Г світовий рівень розвитку, висока ефективність наукових розробок, що швидко впроваджувались, перевага прикладних досліджень, звільнення гуманітарних дисциплін від впливу марксистської ідеології.

Література. Великою популярністю користувалася творчість М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко, Б. Олійника, Д. Павличка. Увійшли в поезію, щоб розпочати важку боротьбу з канонами «соціалістичного реалізму», І. Калинець, Р. Лубківський, В. Стус та ін. На повний голос заявили про

себе й молоді прозаїки – Є. Гуцало, В. Дрозд, Григір Тютюнник, В. Шевчук, Ю. Щербак, В. Яворівський та ін.

На початку 1968 р. голова Спілки письменників О. Гончар надрукував невеликий за обсягом, але надзвичайно вагомий за змістом роман «Собор». Перший секретар Дніпропетровського обкому О. Ватченко впізнав себе в романі і на пленумі ЦК КПУ назвав його пасквільним. Одразу після пленуму ЦК почали переслідувати тих, хто публічно висловлював своє позитивне ставлення до роману У 1971 р. компартійний апарат грубо усунув О. Гончара від керівництва Спілкою письменників.

Наприкінці 70-х років в Україні закінчилася кар’єра В. Маланчука. У січні 1979 р. Спілку письменників очолив Павло Загребельний. Спеціальною постановою президії Спілки письменників було дозволено надрукувати «Марусю Чурай» Л. Костенко. У 1981 р. по бачила світ з передмовою О. Гончара книга віршів Василя Симоненка «Лебеді материнства», видання якої розтягнулося на десять років. Нерівну, але безкомпромісну боротьбу з режимом провадив Василь Стус. Поет помер у вересні 1985 р. в карцері пермського табору суворого режиму під час голодування.

«Самвидав» (рос. самиздат) — видавані поза цензурою (зокрема в СРСР) підпільні листівки, брошури, книжки й періодичні видання — один з виявів Руху опору. В Україні з початку 1960-х років активно поширювалися у «Самвидаві» поезії Ліни Костенко, Миколи Вінграновського вірші і щоденник Василя Симоненка, інших шестидесятників. Серед найважливіших текстів українського «Самвидаву» були трактат Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», опублікований, у формі листа до ЦК КПУ у грудні 1965 р., збірник матеріалів В'ячеслава Чорновола «Лихо з розуму» про арешти і суди 1965–1966 рр.(1967), твори Валентина Мороза, Євгена Сверстюка, Михайла Осадчого, Василя Голобородька, Ігоря Калинця, Василя Стуса, Миколи Холодного. У «Самвидаві» поширювалися також передруки в українських дореволюційних, з західно-українських і еміграційних видань, зокрема з історії й публіцистики (Івана Франка, Махайла Грушевського). Більшість з публікованих у «Самвидаві» писань і документів були одержані за кордоном й передруковані у видавництвах «Сучасність» (з 1965 р.), «Смолоскип» разом з Першою Українською Друкарнею у Франції (з 1967 р., у тому числі всі випуски «Українського Вісника») та ін. Деякі з них були також видавані англійською (праці Чорновола, Дзюби, Мороза та зб. документів), французькою (Чорновола і Осадчого) й іншими мовами. Перше періодичне видання рок-самвидаву побачило світ не в Ленінграді, Москві чи Свердловську — визнаних центрах радянської сучасної музики, а в Харкові — «Бит-Эхо», редактором якого був Сергій Коротков. Натомість, добре описана в літературі історія розгрому львівського мистецького альманаху «Скриня» (Григорій Чубай, Віктор Морозов, Юрій Винничук, Микола Рябчук та інші). У 1986 р. у Харкові виходить журнал «Рок-курьер», редактором якого був Олександр Мартиненко, у серпні 1987-го - відновлює свою діяльність Український Вісник, у листопаді 1988 р. у Сумах починає виходити перша самвидавна газета часів перебудови «Движение», що її редактором була Алла Криганова.

«Тамвидав» – книги, які завозилися різними людьми з-за кордону і поширювалися на території СРСР.

Мистецтво. Найбільш масовим видом мистецтва за лишалося кіно. Понад 30 тис. кінотеатрів і пересувних кіноустановок щорічно обслуговували близько 800 млн глядачів.

Найкраща з українських кіно кар тин доби «застою» – це фільм «Тіні забутих предків», поставлений за повістю М. Коцюбинського. Його створив колектив під керівництвом С. Параджанова у складі співавтора сценарію І. Чендея, оператора Ю. Іллєнка, молодого актора І. Миколайчука та ін. Після політичного скандалу в кінотеатрі «Україна» картину зняли з прокату на два десятки років.

Коли відбулися події, про які йдеться у фрагменті зі спогадів І. Жиленко? «...У кінотеатрі «Україна» під час перегляду «Тіней забутих предків»… зібралося в кінозалі все, що було чесного на той час у Києві. Після перегляду Іван Дзюба вийшов на сцену, подякував групі і повідомив про арешти інтелігенції. Стус закликав не допустити 37-го року в Україні і запропонував на знак протесту – встати. Як це було страшно! Дрижаки пробігли спинами. Обивательська маса кинулась до «запасного виходу», як під час пожежі. Побіг перешепт, що кінотеатр оточено і будуть «брати» всіх. І все-таки більшість у залі – встала».

А 1965 р. Б 1967 р. В 1972 р. Г 1976 р.

Важка доля чекала талановиті твори в жанрі поетичного кіно, де виконавцем головних ролей і режисером виступив І. Миколайчук – «Білий птах з чорною ознакою» і «Вавилон – ХХ». Перший з них був показаний спочатку делегатам XXIV з’їзду КПУ. Делегати зустріли його вороже. Тільки головний приз Московського міжнародного кінофестивалю 1971 р. забезпечив йому місце в прокаті. Найбільш відомими за межами України професійними колективами були Заслужений державний хор ім. Г. Верьовки, Заслужена академічна хорова капела «Думка», Заслужений ансамбль танцю ім. П. Вірського. Етнографічний хоровий ансамбль «Гомін» під керівництвом Л. Ященка захопився відродженням колядок і купальських пісень, які свідчили про оригінальність і не повторність українського фольклору. Чисельність театрів за два десятиліття зросла і в середині 80-х років дійшла до дев’яти десятків. Перед постановкою кожну п’єсу проглядала комісія чиновників, наділених правом схвалювати або забороняти. Найяскравішими серед театральних зірок України були такі майстри, як В. Добровольський, О. Кусенко, А. Роговцева, Н. Уж вій. На оперній сцені привертали увагу Д. Гнатюк, М. Кондратюк, Є. Мірошниченко, А. Мокренко, Д. Петриненко, А. Солов’я ненко, М. Стеф’юк, Г. Ціпола. З доробку художників періоду «застою» збереглося мало. Як правило, портрети передовиків, панорами новобудов, «ленініана» пішли в небуття разом з державною партією.

Художні твори: Картина «Гороховий звір» (1971), М. Приймаченко (примітивізм).

Скульптура: Пам’ятник засновникам Києва (Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь). 1982. Скульптор В. Бородай.

Які з тверджень характеризують розвиток культури УРСР у другій половині 60-х – першій половині 70-х рр.?

1 Офіційна популяризація надбань історичної школи М.Грушевського.

2 Вихід на екрани художніх фільмів нового напрямку в українській кінематографії – «поетичного кіно».

3 Заохочення владою використання української мови в театральних виставах та кінофільмах.

4 Перетворення теми героїзму народу у війні та розбудови народного господарства на провідну в образотворчому мистецтві.

5 Критика владою творів українських письменників, створених за канонами соціалістичного реалізму.