3.1. Стратегічні напрямки реформування міжбюджетних відносин

З 2001 року основою надання фінансової допомоги місцевим бюджетам у рамках реалізації системи міжбюджетних відносин стало застосування формульного підходу, де надання міжбюджетних трансфертів (переважно дотацій вирівнювання) з бюджету вищого рівня до бюджетів нижчого рівня передбачено лише в тому разі, коли витратна частина певного бюджету перевищує дохідну.

Також не можна не погодитися з думкою О. Гончаренка [17], який стверджує, що реалізація міжбюджет-них відносин здійснюється на основі застосування трансфертного підходу, а саме – через надання між-бюджетних трансфертів, основна мета яких полягає в передачі коштів із державного до місцевих бюджетів для усунення дисбалансу між доходами і видатками або, навпаки, з місцевих бюджетів до державного за наявності підстав, передбачених бюджетним законодавством. Міжбюджетні трансферти є «системою фінансових відносин між державним і місцевими бюджетами різних рівнів, між місцевими бюджетами і суб'єктами господарювання й домогосподарствами з приводу планування, формування, розподілу і використання певних бюджетних ресурсів та контролю за їх витрачанням і як організаційно-правову форму мобілізації частини фінансових ресурсів бюджетів одних рівнів у розпорядження бюджетів інших рівнів як за допомогою податкового розщеплення, так і прямого надання коштів» [8]. При цьому під податковим розщепленням слід розуміти законодавчо закріплені за місцевими бюджетами обсяги надходжень (у відсотках) від загальнодержавних податків і зборів.

У вітчизняній практиці такі вчені, як В. Ціпура [53] і С. Слухай [46], у своїх дослідженнях як синонім міжбюджетних трансфертів використовують поняття «міжсекторальні трансферти», оскільки вони йдуть до кінцевого адресата через представників органів місцевого самоврядування. У зарубіжній літературі система реалізації міжбюджетних відносин через надання міжбюджетних трансфертів (іпіегдоуегптепіаІ р$саІ Ігап$/ег$) оцінюється неоднозначно (позитивно або негативно) залежно від стимулів, які передбачає ця система для центрального і місцевого уряду [58]. При цьому метою надання таких трансфертів у зарубіжних країнах є: подолання бюджетного дефіциту, вирівнювання фінансових можливостей, урахування зовнішніх цінових факторів та досягнення політичних цілей.

В Україні ж ці стимули спрямовані перш за все на розвиток місцевих бюджетів, а саме – яким чином вони (місцеві бюджети) можуть «... заробляти більше чи витрачати відносно менше в інтересах окремих територіальних громад і держави загалом» [5].

У свою чергу, повноваження органів місцевого самоврядування, які безпосередньо впливають на розвиток місцевих бюджетів та є представниками їхніх інтересів, закріплені в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» [1]. При цьому слід також зазначити, що на сучасному етапі розвитку економіки України, коли все більшого посилення набувають євроінтергаційні процеси, необхідною умовою є врахування положень європейського законодавства щодо реалізації системи міжбюджетних відносин. Основним нормативним документом, що закріплює положення про повноваження органів місцевого самоврядування в європейському просторі, є Європейська хартія.

Порівнюючи повноваження органів місцевого самоврядування України з відповідними повноваженнями в європейських країнах, слід відмітити, що в останніх, відповідно до Європейської хартії, функціонування органів місцевого самоврядування має більш демократичний характер, тоді як в Україні превалює централізація, що є пережитком командно-адміністративного строю.

Відповідно до п. 4 статті 4 Європейської хартії [22], повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, повинні бути повними і виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачено законом. У свою чергу, п. 2 статті 9 [22] вказує на те, що обсяг фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування відповідає функціям, передбаченим конституцією або законом. В Україні ж обсяги доходів і витрат істотно відрізняються, що позначається на якості виконання покладених на відповідні органи функції та на посиленні ролі міжбюджетних трансфертів в їх збалансуванні.

Такий стан свідчить про неспроможність органів місцевого самоврядування самостійно за рахунок виключно власних коштів виконувати покладені на них функції на належному рівні та суттєву залежність від коштів з державного бюджету. При цьому слід звернути увагу на те, що найбільша частка в загальному обсязі трансфертів припадає на дотації вирівнювання. У 2012 році частка таких дотацій у загальному обсязі міжбюджетних трансфертів становила 53, 61%, що на 4, 96% більше від відповідного показника у 2011-му.

Суттєвого значення з кожним роком набувають також субвенції соціального значення, оскільки найбільша питома вага в загальному обсязі витрат місцевих бюджетів припадає саме на реалізацію соціальних програм (соціальний захист і соціальне забезпечення, освіту та охорону здоров'я). У 2012 році вони збільшилися на 5, 69%. Виходячи з даних, та спираючись на ствердження багатьох українських учених [13, 34, 40], слід зробити висновки, що сьогодні в Україні перевага надається поточним (короткостроковим), а не капітальним (цільовим) трансфертам.

У табл. 3. 1 наведено недоліки і переваги застосування міжбюджетних трансфертів у сучасних умовах розвитку України.

Отже, звертаючи увагу на зміст табл. 3. 1, можна побачити суттєве перевищення негативних моментів у застосуванні міжбюджетних трансфертів, аніж позитивних. Однак це зовсім не означає, що українському урядові треба відмовитися від реалізації такої системи міжбюджетних відносин. Необхідним, перш за все є перегляд пріоритетів, методів та напрямів її реалізації для більш ефективного досягнення кінцевої мети від такого розподілу фінансових ресурсів.

Таблиця 3. 1.

Недоліки і переваги застосування міжбюджетних трансфертів в Україні

Аналізуючи показники, які враховуються при розрахунку міжбюджетних трансфертів у формі дотації вирівнювання, треба зазначити, що для неї характерні як певні недоліки, так і переваги (табл. 3. 2).

Таблиця 3. 2.

Переваги і недоліки застосування дотації вирівнювання, яка надається АТО з державного бюджету

При наданні дотації вирівнювання місцевим бюджетам з державного бюджету слід звернути увагу на ще один недолік: на практиці фактичні обсяги не завжди відповідають запланованим, що автоматично гальмує процес виконання тих програм, фінансування яких було передбачено за рахунок саме цих коштів. Так, у 2012 році, за даними Державного казначейства України, виконання розпису з перерахування дотації вирівнювання було здійснено в повному обсязі лише в чотирьох із 27 АТО України, а саме: у Миколаївській, Рівненській, Харківській та Чернігівській областях.

Звертаючи увагу на негативні аспекти в застосуванні формульного підходу при наданні міжбюджетних трансфертів, треба зробити наголос на суттєвому коригуванні методики їх розрахунку. Розрахунок обсягів міжбюджетних трансфертів напряму залежить від розміру податкових надходжень, які закріплюються за відповідними місцевими бюджетами відповідно до чинного законодавства.

Як зазначалося раніше, основною функцією системи міжбюджетних відносин є розподіл і перерозподіл. При цьому такі відносини, «як правило, мають двосторонній характер – платежі в бюджет і відповідні виплати з нього, тобто мають міновий характер: податки – державі, держава – послуги фізичним і юридичним особам» [24]. Перерозподіл податків між усіма ланками бюджетної системи базується на одній із двох існуючих у вітчизняній і зарубіжній практиці моделей державного регулювання: фіскальній централізації, яка властива державам з унітарним типом адміністративно-територіального устрою, або фіскальній децентралізації, характерної для держав із федеральним устроєм.

Головною метою прийняття Бюджетного кодексу України є орієнтація на світовий досвід регулювання міжбюджетних відносин, який базується на фіскальній децентралізації. Однак у роботі [42] зазначається, що «існуючий в Україні принцип формування бюджетів сприяє формуванню розтратної системи бюджетних відносин. Законодавчо встановлений принцип відокремлення місцевої влади від державної закріплюється принципом послідовного розподілу фінансових джерел і коштів. Залишки «бюджетної матрьошки» не дозволяють проводити єдину політику пріоритетів затрат» [43]. Виходячи з цього, не можна не погодитися з думкою А. Крисоватого, який вказує на те, що «ефективність державного регулювання знаходиться в прямій залежності від якості розуміння та застосування принципів формування державних доходів з метою підтримання макроекономічної і соціальної рівноваги та використання державою податків для проведення економічної політики... Роль держави полягає в тому, що вона вмонтовує, тобто впроваджує в економіку певну систему податків та трансфертних платежів» [30] для фінансування програм, запланованих видатковою частиною відповідного бюджету.

Більшість вітчизняних учених стверджують, що для України на сучасному етапі розвитку характерна мішана система державного регулювання міжбюджетних відносин, яка поєднує в собі елементи як централізованої, так і децентралізованої моделей. Однак усе одно з боку уряду перевага надається централізованому характерові (доказом чого є порядок надання і розподілу міжбюджетних трансфертів), тоді як практично всі українські вчені на підставі своїх досліджень та виявлених тенденцій обґрунтовують доцільність упровадження децентралізованої моделі у сфері регулювання міжбюджетних відносин. Основні переваги і недоліки зазначених моделей наведено в табл. 3. 3.

Таблиця 3. 3.

Переваги і недоліки централізованої та децентралізованої моделей державного регулювання міжбюджетних відносин

Ураховуючи всі недоліки і переваги централізованої та децентралізованої моделей державного регулювання міжбюджетних відносин, можна погодитися з думкою [20], що «надмірна централізація не може бути ефективною через складну диференціацію інтересів та потреб різних частин держави,... а надмірна децентралізація не може бути ефективною через реальне переплетення соціально-економічних проблем, які виникають як по вертикалі, так і по горизонталі. Недостатнє управління може виявитися настільки ж деструктивним явищем, як і надмірне».

Виходячи з цього, найбільш раціональним є поєднання елементів централізованої і децентралізованої моделей, тобто застосування мішаної системи державного регулювання міжбюджетних відносин, про яку вже йшлося раніше. Причому така модель повинна мати не статичний, а динамічний характер, що означає її спроможність гнучко і в мінімальний проміжок часу ефективно реагувати на зміни, що відбуваються в соціально-економічному розвитку на державному і місцевому рівнях. А тому вона має припускати коливання і переважання або централізованих, або децентралізованих елементів залежно від сфери, напрямів і пріоритетів регулювання.

Не можна не погодитися з думкою О. Сунцової, яка стверджує, що ефективність державного регулювання міжбюджетних відносин на місцевому рівні може бути забезпечена за рахунок раціонального «... співвідношення між загальнодержавними і місцевими податками на певній території з урахуванням усіх її соціально-економічних особливостей» [49]. На практиці фіскальна роль місцевих податків на сьогодні є несуттєвою, про що свідчить питома вага, яка припадає на них у загальному обсязі податкових надходжень. Так, у 2000-2012 рр. їх частка становила 0, 49-1, 78%. Причому спостерігається тенденція до їх постійного зменшення за той період. Такий стан свідчить про неспроможність органів місцевого самоврядування самостійно, без сторонньої допомоги, забезпечувати в повному обсязі всі потреби, які характерні для певної території.

Слід також звернути увагу на те, що соціально-економічний розвиток в АТО суттєво відрізняється один від одного. А отже, і ступінь забезпечення програм, запланованих видатковою частиною певного бюджету, за рахунок виключно власних дохідних джерел є різним. Звідси виходить, що й обсяг між-бюджетних трансфертів, які спрямовуються з центрального бюджету до бюджетів нижчого рівня, має суттєво відрізнятися.

Слід також звернути увагу на те, що в умовах сучасного розвитку економіки України основним завданням при реалізації системи міжбюджетних відносин є вирівнювання фінансових можливостей АТО. Однак «в основі політики бюджетного вирівнювання має лежати принцип зацікавлення бюджетів-донорів віддавати кошти – через залишення частки суми перевиконання доходів у розпорядженні місцевих органів влади» [20]. Невід'ємною складовою при реалізації таких заходів є податкова політика, основна мета якої має полягати в гармонійному поєднанні і застосуванні бюджетно-податкових важелів, що впливають на міжбюджетні відносини, а отже, і на соціально-економічний розвиток як окремих територій, так і країни в цілому.

Невідповідність видаткової частини бюджетів різних рівнів відповідному обсягові податкових надходжень призводить до послаблення зацікавленості органів місцевого самоврядування посилювати темпи соціально-економічного розвитку певної території, оскільки існуюча система міжбюджетних відносин повністю дестимулює розвиток бюджетів нижчих рівнів і, тим самим, «сприяє» зниженню рівня соціально-економічного розвитку країни загалом.

Виявлені тенденції свідчать про виснаження податкового потенціалу місцевих бюджетів і країни в цілому. Частка місцевих податків і зборів у загальному обсязі податкових надходжень є однією з найменших, а розподіл коштів між місцевими бюджетами з бюджету вищого рівня – нераціональним.

Потребує відповідного реформування також і порядок розрахунку обсягів міжбюджетних трансфертів. З наданням самостійності регіонам у розпорядженні коштів, що надходять до місцевих бюджетів, потрібно переглянути структуру закріплених за цими бюджетами доходів. Переважно це стосується тих податків і зборів (податку на прибуток підприємств (за винятком комунальних підприємств), ПДВ, акцизного збору з вироблених на території України товарів (з 2014 року акцизний податок), частка яких у загальному обсязі податкових надходжень регіонів є найбільшою.

При цьому для України доцільно також почерпнути зарубіжний досвід розрахунку міжбюджетних трансфертів, що надаються бюджетам нижчого рівня. Переважно це стосується включення до складу системи показників, що використовуються при розрахунку обсягів дотації вирівнювання, не тільки показників доходів і витрат певного бюджету, а й показника, що відображає міграційний рух населення як у країні (між регіонами), так і поза її межами.

Таким чином, наявність суттєвих недоліків у сфері регулювання міжбюджетних відносин свідчить про необхідність докорінної зміни пріоритетів, на яких базується сучасна система міжбюджетного вирівнювання. При цьому відправним пунктом реформування чинної системи регулювання міжбюджетних відносин має бути усунення протиріч і досягнення норм, які закріплені в бюджетному і податковому законодавстві та безпосередньо впливають на розвиток цих відносин, а отже, і на соціально-економічні показники як окремих територій, так і країни загалом.

Реформування системи міжбюджетних відносин має бути спрямоване на досягнення кількох соціально-економічних цілей, серед яких найважливішими є: підвищення ефективності перерозподілу бюджетних коштів, формування самодостатніх в економічному сенсі адміністративно-територіальних одиниць, забезпечення справедливості й рівності у залученні громадян різних регіонів до отримання суспільних благ.

Модель політики регіонального вирівнювання має спрямовуватися на забезпечення умов розвитку територій. Подолання регіональної асиметрії в довгостроковій перспективі досягається на базі економічного зростання в країні в цілому і випереджаючого зростання окремих регіонів. Стимулюючи передусім власні зусилля регіонів, регіональна політика може у разі необхідності використовувати інструменти централізованої підтримки, яка здійснюється на чітких умовах і призводить до бажаних соціально-економічних результатів. Цілісність бюджетного процесу забезпечуватиметься тим, що реальні вимоги Бюджетного законодавства дозволять державі домагатися їхнього безумовного дотримання28.

Надання регіонам України економічної самостійності означає насамперед створення принципово нової фінансової системи, що визначала б регіон як цілісне господарсько-фінансове утворення. На її підвалинах має утворитися ефективний механізм формування реальної фінансової бази регіону. У зазначеному механізмі можуть бути такі елементи.

1. Визначення додаткових доходних джерел, розширення доходної бази бюджетів. Податкова політика має бути заснована на ефективному використанні всіх можливостей оподаткування для розвитку економіки регіону, місцевого господарства. Збільшення надходжень до доходної частини місцевих бюджетів має здійснюватися за рахунок ширшого використання неподаткових платежів як доходних джерел місцевих бюджетів; поступової переорієнтації системи місцевих податків на доходи, які безпосередньо пов'язані з розширенням та активізацією виробництва, розвитком місцевого підприємництва; збільшення обсягів виробництва та послуг, які надають підприємства місцевого підпорядкування; розширення надходжень від доходів підприємств та комерційних структур для цільового фінансування; поліпшення якості роботи контролюючих органів.

У країнах з ринковою економікою широко застосовуються податок на володіння цінними паперами, на біржові операції, на володіння двома і більше будинками, на розміщення офісів у центральній частині міста. Є доцільним вивчити можливості щодо застосування таких податків і в Україні.

Слід надати статус місцевого податку всім надходженням, які повним обсягом поступають до місцевого бюджету (хоча податкові повноваження місцевих органів влади будуть символічними, це є стимулом для розкриття податкової бази; через управління цими надходженнями місцева влада матиме достатній вплив на економіку регіону, що позитивно позначилося б і на доходах бюджету). До них можуть увійти плата за землю та інші природні ресурси місцевого значення (лісові та водні).

Місцева влада може мати право встановлювати податкові пільги підприємствам, що відіграють соціально важливу роль у регіоні.

2. Подолання недостатності місцевих доходних джерел, яке можливе через надання владним структурам регіонів права самостійно вводити територіальні надбавки до місцевих податків, виходячи з особливостей структури виробництва конкретного регіону. Удосконалення системи місцевого оподаткування сприятиме підвищенню ефективності регіональної податкової політики. Інакше кажучи, система місцевих податків і зборів має бути вмонтованим механізмом адаптації в установлених межах.

Можливо запровадити механізми зацікавленості місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у зміцненні місцевих фінансів шляхом закріплення за місцевими бюджетами на довгостроковій основі частки загальнодержавних надходжень.

Слід здійснювати визначення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів на основі диференційованих коефіцієнтів, що враховують місцеві особливості, рівень розвитку регіону.

3. Запровадження нового елементу здійснення місцевого бюджетного процесу – усунення транзитивності загальнодержавних податків. Право оподаткування і здійснення податкової політики має уможливити органам влади різних рівнів брати свою справедливу частку доходів від наслідків економічного розвитку, що є засобом недопущення залежності конкретних рівнів від одних потоків надходжень. Тим самим досягатиметься поєднання принципів двоканального бюджету і усунення транзитивності податків за допомогою встановлення різних ставок оподаткування.

Коригування діючої формули розрахунку доходної частини місцевих бюджетів з урахуванням підвищених потреб розвитку слаборозвинених (відсталих) і депресивних (структурно-слабких) регіонів, з метою підвищення ефективності надання їм субвенцій.

Формування ресурсного мінімуму (мінімальної ресурсної бази) в органах місцевого самоврядування, до якого входять надходження від місцевих податків і зборів та комунальну власність.

Здійснення об'єднання фінансових можливостей територіальних громад для вирішення своїх соціально-економічних проблем, що дозволить зменшувати видатки на забезпечення діяльності органів управління.

Розрахунок нормативів соціальних видатків з урахуванням регіональної та місцевої специфіки. Слід запровадити формування державного та місцевих бюджетів у галузях освіти, охорони здоров'я, соціального захисту та культури на основі загальнодержавних соціальних стандартів.

В Україні наявні можливості введення окремих елементів моделі бюджетного федералізму. Модель дозволяє в умовах самостійності, відносної автономії кожного бюджету поєднувати фіскальні, соціальні й економічні інтереси центру з інтересами адміністративно-територіальних одиниць та органів місцевого самоврядування.

Під час формування бюджетних доходів в Україні використовується єдиний підхід до всіх регіонів і не враховується їх дійсний економічний стан на стадії формування доходної частини бюджету. Тому для визначення «внеску» регіону в економіку держави необхідно розмежувати об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на результати виробництва. Лише після оцінки ресурсного потенціалу можна порівняти результати виробничого внеску окремих регіонів.

В аспекті реформування системи міжбюджетних відносин суб'єктами таких відносин мають стати не тільки АР Крим, міста Київ, Севастополь, області, райони, міста обласного, республіканського (в АР Крим) та районного значення, селища, села.

Як було зазначено вище, для цього вже було прийнято ряд законодавчих актів. Особливо важливими ці питання стають у контексті проведення адміністративно-територіальної реформи, оскільки бюджетна реформа має відбуватися паралельно з реформою адміністративно-територіального устрою.

Основний напрям реформи міжбюджетних відносин – наявність інституційної стійкості при розмежуванні повноважень і відповідальності, що не може бути порушено в односторонньому порядку. Для реалізації такої стратегії потрібно: забезпечення законодавчо закріпленої автономії регіональної і місцевої влади з розподілом податкових і витратних повноважень; уточнення витратних зобов'язань кожного рівня і наявність законодавчих гарантій їх автономного фінансування за рахунок достатньої власної податкової бази.

Сприятимуть зміцненню матеріально-фінансової бази органів місцевого самоврядування такі заходи: створення конкурсного характеру процедур фінансування регіональних програм; упровадження механізму надання бюджетних трансфертів для забезпечення виконання делегованих функцій; поступова заміна дотацій вирівнювання субвенціями на виконання конкретних інвестиційних проектів, на розвиток тих галузей, які б дозволяли виходити регіонам з розряду слаборозвинених; запровадження формульної системи розподілу державних централізованих капітальних вкладень (інвестиційних субвенцій) за визначеними критеріями.

Але загалом, на нашу думку, для вирішення проблем фінансового забезпечення необхідно не пряме інвестування державою регіонів, а створення сприятливого клімату. Держава має формувати умови для самозабезпечення регіонів, визначивши оптимальні пропорції відрахувань до місцевого і державного бюджетів. Суттєву роль тут можуть відіграти спеціальні фонди сприяння розвитку регіонів, які створюються на відповідних рівнях територіального управління.

Таким чином, загальний напрям державної політики, спрямованої на формування ефективної регіональної економіки, має втілювати заходи, що дозволять підвищити фінансову автономію територій за рахунок збільшення частки надходжень до місцевих бюджетів на основі власних і закріплених доходів.

Аналіз фінансового забезпечення регіонів дозволяє виділити також наступні напрями реформи регіональних фінансів: усунення різних адміністративних та економічних обмежень для входу на товарні ринки регіону; контроль цін природних монополій; дерегулювання економічної діяльності в регіоні, спрощення процедур розробки інвестиційних та інших комерційних проектів, створення конкурсного характеру процедур фінансування регіональних програм.

Втілення зазначених вище заходів:

‒посилить фінансову самостійність місцевих бюджетів;

‒надасть змогу місцевим органам влади самостійно визначати свої витрати;

‒сприятиме узгодженню фінансового стану регіонів із результатами здійснення політики територіальних органів влади;

‒зміцнить економічне становище регіонів;

‒сприятиме подальшому зростанню рівнів розвитку регіональних економік;

‒дозволить задовольняти потреби громадян у кожній місцевості на високому рівні у відповідності із загальнодержавними стандартами.

Отже, міжбюджетні відносини, як необхідна і загальнозначима складова державного регулювання регіонального розвитку, перебуває нині в Україні на стадії подальшого становлення. З метою інтенсифікації цього процесу у напрямі сприяння економічному розвитку регіонів та подоланню соціальних диспропорцій необхідно вжити заходи адміністративного характеру (удосконалення нормативно-правової бази міжбюджетних відносин), так і здійснювати загальноекономічні трансформації на рівні держави і окремих територій. Такі заходи сприятимуть підвищенню ефективності відносин між державою та регіонами.

ВИСНОВКИ

У більшості трактувань українських та російських вчених під міжбюджетними відносинами розуміється відносини між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розмежування повноважень та здійснення видатків та отримання доходів з метою забезпечення виконання конституційних функцій держави.

Західні представники економічної науки здебільшого використовують не термін «міжбюджетні відносини», а поняття «внутрішні міжурядові фінансові відносини», або «міжрівневі фіскальні зв’язки», тому що, на їхню думку, вони найточніше виражають суб’єктивно-об’єктивний аспект досліджуваних взаємних контактів.

Об’єктивними чинниками виникнення міжбюджетних відносин в Україні стало формування економічної системи держави, власних бюджетної, податкової, банківської систем.

Формування дієвої моделі міжбюджетних відносин є запорукою, з одного боку, створення регіональної економіки, що стабільно розвивається, а з іншого, гарантією того, що кошти державного та місцевих бюджетів будуть витрачатися ефективно. Тому ухвалення Бюджетного кодексу сприяло упорядкуванню й підвищенню ефективності міжбюджетних відносин.

Доходи і видатки всіх бюджетів мають відповідний розподіл, оскільки держава намагається наділити всіх суб'єктів бюджетного права необхідним для виконання їх функцій обсягом доходів. При цьому повинні бути забезпечені збалансованість всіх бюджетів, заінтересованість місцевих органів у збільшенні бюджетних надходжень, запобігання касовим розривам, бездефіцитність бюджетів тощо. Окрім того, доходи та видатки кожного бюджету повинні бути найбільшою мірою пов'язані з підвідомчим господарством і соціальною сферою.

Бюджетний кодекс України закріплює розподіл видів видатків, що можуть здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету і місцевих бюджетів, та джерела їх фінансування.

Склад і структура видатків державного і місцевих бюджетів визначаються багатьма факторами, зокрема, їх предметною спрямованістю, яка в загальному вигляді відображена в Бюджетній класифікації, економічним змістом тощо.

З метою забезпечення стабільного, цільового, об'єктивного, своєчасного та ефективного здійснення видатків у Бюджетному кодексі закріплюється їх розподіл між конкретними видами бюджетів: Державним, Автономної Республіки Крим, обласними, районними, районними у містах та місцевого самоврядування.

Головною ознакою міжурядових фінансових відносин у будь-якій країні є організація та способи переміщення фінансових ресурсів від одного рівня влади до іншого. Основним інструментом такого переміщення ресурсів є система бюджетних трансфертів.

Згідно із законодавством, доходи місцевих бюджетів України можуть включати дотації, субсидії та субвенції, що надаються з Державного або місцевих бюджетів рад вищого адміністративного рівня до місцевих бюджетів рад нижчого рівня.

Регулювання міжбюджетних відносин – це не лише збалансування бюджетів і перерозподіл бюджетних ресурсів, але й економічна діяльність народногосподарського значення. У процесі міжбюджетного регулювання втілюються загальнодержавні цілі щодо створення необхідних умов для економічного зростання, розвитку продуктивних сил, ліквідації розбіжностей у рівнях розвитку окремих територій на основі економічно обґрунтованого забезпечення місцевих органів самоврядування відповідними обсягами фінансових ресурсів.

Однією з проблем міжбюджетних відносин в Україні є забезпечення самостійності місцевих бюджетів. Проблеми становлення інституту самостійних місцевих бюджетів в Україні не можна розв'язати без використання зарубіжного досвіду формування власних доходів місцевих бюджетів.

Реформа бюджетної системи в цілому та системи міжбюджетних відносин зокрема є складовою глибоких соціально-економічних перетворень в Україні. Водночас історія реформування міжбюджетних відносин в Україні, починаючи з 1992 р., свідчить про неоднозначний та суперечливий характер її здійснення.

Останніми роками фіскальні тенденції в Україні засвідчують існування фундаментальних вад у роботі субнаціонального сектора держави. Деякі з цих проблем пов'язані із скороченням контролю цього сектора над коштами і викликають занепокоєння в зв'язку з погіршенням якості послуг, які він надає, особливо в соціально важливих сферах, таких як охорона здоров'я, освіта та соціальний захист.

Іншою непривабливою рисою існуючої системи є повернення до практики податкового розщеплення. Податкове розщеплення підриває ефективне бюджетне управління, позбавляючи місцеві органи влади стимулів до мобілізації додаткових доходів та економії видатків.

У Бюджетному кодексі України визначено групи видатків, джерела їх забезпечення, критерії розмежування як між державним і місцевими бюджетами, так і між окремими місцевими бюджетами.

Видатки місцевих бюджетів при їх розмежуванні між окремими бюджетами поділені на такі, що враховуються і не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.

Що ж стосується питання про розмежування доходів між ланками бюджетної системи, то воно, на нашу думку, у чинному законодавстві не є завершеним, особливо в частині розподілу доходів між державним і місцевими бюджетами.

Вжиття активних заходів стимулювання розвитку економіки, проведення важливих реформ, оперативне реагування на загрози світової кризи мають сприяти забезпеченню економічного зростання в Україні після різкого падіння у 2012 році, яке було одним із найглибших у світі. Проведені дослідження свідчать про наявність тісного зв’язку між розміром бюджетного дефіциту і величиною державних витрат та економічним зростанням, зокрема, зі 146 досліджених країн, у групі, де бюджетний дефіцит перевищував 10% ВВП, темпи економічного зростання стають від’ємними (-0, 8% у середньому на рік), а у групі країн, де зафіксований профіцит бюджету спостерігалися найвищі темпи економічного зростання (2, 8% у середньому за рік).

Темпи розвитку економіки, введення в дію Податкового кодексу України, нової редакції Бюджетного кодексу забезпечили позитивну динаміку бюджетних показників. Рівень виконання річного показника надходжень до державного бюджету, затвердженого Верховною Радою України зі змінами, становив в 2014р. -103, 5%, в 2013р. – 100, 8%, в 2012р. – 85, 5% (хоча, якщо порівняти з плановими показниками без вказаних змін, ситуація інша: в 2014р. -111, 7%, в 2013р. – 96, 5%, в 2012р. – 87, 4%).

У той же час динаміка відповідних індикаторів свідчить про нестабільність частки місцевих бюджетів у загальному фінансуванні суспільних послуг: з 48, 1% у 1998 р. до 33, 7% у 2008р., та до 53, 6% в 2014 р., тобто амплітуда коливань складає від 14 до 20 процентних пунктів.

Аналіз взаємовідносин державного та місцевих бюджетів України свідчить, що діюча система розподілу міжбюджетних трансфертів є недосконалою, рівень використання зазначених фінансових ресурсів не забезпечує якісне виконання місцевих бюджетів в цілому, фінансова забезпеченість місцевих бюджетів в Україні на сьогодні є дуже низькою.

Більшість вітчизняних учених стверджують, що для України на сучасному етапі розвитку характерна мішана система державного регулювання міжбюджетних відносин, яка поєднує в собі елементи як централізованої, так і децентралізованої моделей. Однак усе одно з боку уряду перевага надається централізованому характерові, тоді як практично всі українські вчені на підставі своїх досліджень та виявлених тенденцій обґрунтовують доцільність упровадження децентралізованої моделі у сфері регулювання міжбюджетних відносин.

Виходячи з цього, найбільш раціональним є поєднання елементів централізованої і децентралізованої моделей, тобто застосування мішаної системи державного регулювання міжбюджетних відносин, про яку вже йшлося раніше. Причому така модель повинна мати не статичний, а динамічний характер, що означає її спроможність гнучко і в мінімальний проміжок часу ефективно реагувати на зміни, що відбуваються в соціально-економічному розвитку на державному і місцевому рівнях. А тому вона має припускати коливання і переважання або централізованих, або децентралізованих елементів залежно від сфери, напрямів і пріоритетів регулювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21. 05. 1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.

Бюджетний кодекс України: Закон України від 8 липня 2013 року № 2456-VI

Постанова КМУ „Про затвердження Порядку розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання, субвенцій, коштів, що передаються до бюджету вищого рівняя) та нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів на 2001 рік” від 29. 12. 2000

Азаров М. Я. Роль органів місцевого самоврядування у вирішенні питань соціально-економічного розвитку // Фінанси України. – 2010. – № 3. – С. 3-11.

Алєксєєв І. В. Бюджетна система України: навч. посіб. / І. В. Алєксєєв, Н. Б. Ярошевич – К. : «Хай-Тек Прес», 2011. – 376 с.

Асадчев В. М. Трансферти в системі міжбюджетних відносин: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08. 04. 01 «Фінанси, грошовий обіг і кредит» / Валерій Михайлович Асадчев; Ін-т екон. прогнозування. – К., 2003. – 20 с.

Бак Н. А. Регулювання міжбюджетних відносин як складова бюд-жетного регулювання // Фінанси України. – 2012. – № 5. – С. 54-57.

Бак Н. Стимули як інструменти механізму регулювання міжбюджетних відносин / Н. Бак // Світ фінансів. – 2012. – № 2 (19). – С. 48-56.

Баранова В. В. Розвиток міжбюджетних відносин в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08. 04. 01 «Фінанси, грошовий обіг і кредит» / Валерія Вадимівна Баранова; Харківський національний ун-т ім. В. Н. Каразіна. – Х., 2008. – 20 с.

Баранова В. В. Сучасні питання проблематики розвитку міжбюджетних відносин в Україні / В. В. Баранова, В. В. Глущенко. – Х. : Константа, 2009. – 116 с.

Бондарук Т. Г. Ефективність трансфертної політики в системі міжбюджетних відносин / Т. Г. Бондарук // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – № 5 (83). – С. 146-153.

Бречко О. В. Фінансовий механізм державного регулювання еко-номіки регіону (на прикладі Тернопільської області). Автореф. дис... канд. екон. наук: 08. 02. 03 / О. В. Бречко; Київ. нац. екон. ун-т. – К., 2004. – 20 с.

Буряченко А. Є. Підходи до визначення фінансового нормативу бюджетної забезпеченості // Економіка та підприємництво 2012 №22 – с27-29

Бюджетний процес і міжбюджетні відносини на рівні місцевих бюджетів району: навч. посіб / [С. Мельник, В. Серсо, С. Ільїних та ін. ]. – К. : Міленіум, 2003. – 266 с.

Бьюкенен Дж. Сочинения / Дж. Бьюкенен. – М. : Таурус Альфа, 1997.

Василик О. Д. Державні фінаси України: Навчальний посібник / О. Д. Василик, К. В. Павлюк. – К. : Центр навчальної літератури, 2003. – 606 с.

Висновки щодо виконання Державного бюджету України за 2013 рік, затверджені постановою колегії Рахункової палати України, http: //www. ac-rada. gov. ua

Вишневська Н. В. Бюджетна політика: регіональний аспект: монографія / Н. В. Вишневська. – Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2010. – 244 с.

Вишнівська Н. В. Роль держави у регулюванні економіки і міжбюджетних відносин / Н. В. Вишнівська // Актуальні проблеми економіки. – 2014. – №9. – С. 74 – 82.

Волохова І. С. Міжбюджетні відносини в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку: Монографія. / І. С. Волохова. – О. : ОДЕУ, 2013. – 234 с.

Воротін В. Є. Макроекономічне регулювання в умовах глобальних трансформацій: Монографія / В. Є. Воротін. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. -392 с.

Гончаренко О. В. Механізм організації міжбюджетних відносин в Україні / О. В. Гончаренко // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 4 (70). – С. 75-85.

Гончаренко Олег Вікторович. Розбудова міжбюджетних відносин на місцевому рівні: дис. канд. екон. наук: 08. 00. 08 / Гончаренко Олег Вікторович. – Київ, 2011. – 217 с.

Грушицька І. Шляхи зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів України / І. Грушицька // Світ фінансів. – 2012. – № 2 (19). – С. 129-134.

Держава регіональна політика України: особливості та стратегічні пріоритети: монографія / за ред. З. С. Варналія. – К. : НІСД, 2010. – 768 с.

Дроздовська О. Фінансова децентралізація: об’єктивна необхідність та основні цілі / О. Дроздовська // Наукові праці НДФІ. -2002. -№ 2 (17). -С. 8-14.

Європейська хартія місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 р. [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http: //www. zakon. rada. gov. ua.

Економічна безпека / за ред. З. С. Варналія. – К. : Знання, 2012. – 647 с.

Жемеренко Є. В. Використання коштів місцевих бюджетів України // Фінанси України. – 2008. – № 1. С. 10-15.

Загорський В. С. Бюджетно-податкова система: теорія і практика: монографія / В. С. Загорський. -Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2009. – 304 с.

Зайчикова В. В. Місцеві фінанси України та європейських країн. – К. : НДФІ, 2010. – 299 с.

Звіти Міністерства фінансів, казначейської служби України про виконання державного бюджету за відповідний рік, http: //www. minfin. gov. ua

Казюк Я. М. Проблеми формування ефективного механізму міжбюджетного регулювання в Україні та шляхи їх вирішення // Економіка та держава, 2012. – №1. – С. 100-102.

Капаєва Л. М., Лях М. С. Фінансове право: Навч. посіб. – К. : Центр навч. літ., 2004. – 248 с.

Карасев М. Н. Налоговая политика и правовое регулирование налогообложения в России / М. Н. Карасев. – М. : ООО «Вершина», 2004. – 224 с.

Кізима Т. О. Соціальні трансферти як джерело доходів домашніх господарств: проблемно-теоретичні аспекти/ Т. О. Кізима// Економіка та держава. – 2012. – №4. – С. 46 – 49.

Концепція реформування місцевих бюджетів, схвалена розпорядженням Кабінету міністрів України від 23. 05. 2010 р. № 308-р.

Косаріна В. П. Економічна природа й сутність фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування / В. П. Косаріна, О. В. Тимошенко // Фінанси України. – 2013. – № 5. – С. 118 – 125.

Кравченко В. І. Фінанси місцевого самоврядування України: проблеми становлення (1989- 2001) / В. І. Кравченко. – К. : KM Academia, 2001. – 458 с.

Крисоватий А. І. Теоретико-організаційні домінанти та практика реалізації податкової політики в Україні: монографія / А. І. Крисоватий. – Тернопіль: Карт-бланш, 2008. – 371 с.

Лаврів М. Б. Теоретичні аспекти фіскальної децентралізації // Актуальні проблеми розвитку економіки регіону: науковий збірник / М. Б. Лаврів; за ред. І. Г. Ткачук. – Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2009. – Вип. ІІ. – 275 с.

Ладюк О. Д. Фінансова безпека держави. – К. : ЦУЛ, 2010. – 192 с.

Левицька С. О. Впровадження програмно-цільового методу фор-мування бюджетів // Фінанси України. – 2004. – № 6. – С. 33-37.

Легкоступ І. І. Стан та проблематика міжбюджетних відносин в Україні / І. І. Легкоступ// Економіка та держава. – 2013. – №4. – С. 55 – 58.

Луніна І. О. Державні фінанси та реформування міжбюджетних відносин в України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08. 04. 01 «Фінанси, грошовий обіг і кредит» / Інна Олександрівна Луніна; Ін-т економічного прогнозування. – К., 2001. – 20 с.

Луніна І. О. Державні фінанси та реформування міжбюджетних відносин: Монографія. – К. : Наукова думка, 2009. – 432.

Мацюра С. І. Трансферти в системі міжбюджетних відносин / С. І. Мацюра // Актуальні проблеми економіки. – 2012. – № 5 (95). – С. 223-229.

Методика розрахунку рівня економічної безпеки України, затверджена наказом Міністерства економіки України від 02. 03. 2010 р. № 60.

Мунтіян В. І. Економічна безпека України / В. І. Мунтіян. – К. : КВІЦ, 1999. – 462 с.

Мірошниченко О. В. Державна податкова політика та іллегалізація економічної діяльності в контексті економічної безпеки України / О. В. Мірошниченко // Стратегічні пріоритети. -2012. – № 2 (11). – C. 167-174.

Огонь Ц. Г. Доходи місцевих бюджетів та напрями їх реструкту-ризації // Фінанси України. – 2009. – № 1. – С. 3-13.

Опарін В. Бюджетний менеджмент: навчальний посібник / [В. Опарін, В. Федосов, Л. Сафронова]. – К. : КНЕУ. – 2004. – 864 с.

Основы национальной безопасности / [Л. А. Михайлов и др. ]. – М. : Академия, 2011. – 176 с.

Парижак Н. Міжбюджетні відносини в Україні: оцінка і напрямки реформування / Н. Парижак // Світ фінансів. – 2012. – № 4 (21). – С. 69-82.

Петленко Ю. В., Рожко О. Д. Місцеві фінанси: Опорний конспект лекцій. К. : Кондор, 2004. 282 с.

Податкова політика України: стан, проблеми та перспективи: монографія / П. В. Мельник, Л. Л. Тарангул, З. С. Варналій [та ін. ]; за ред. З. С. Варналія. – К. : Знання України, 2011. – 675 с.

Порядок використання у 2013 р. коштів Стабілізаційного фонду для реалізації інвестиційних проектів соціально-економічного розвитку регіонів, затверджений Постанова Кабінету Міністрів України від 31. 05. 2013 № 421.

Радіонов Ю. Актуальні проблеми розвитку міжбюджетних відносин / Ю. Радіонов // Економіка України. – 2014. – №5. – С. 54 – 64.

Регулювання міжбюджетних відносин: Україна і європейський досвід: наукова монографія / за ред. В. Г. Бодрова. – К. : Вид-во НАДУ, 2009. – 296 с.

Салямон-Міхєєва К. Д. Міжбюджетні відносини, як фінансовий механізм держави // Економіка. Фінанси. Право. 2012. – №3. – С. 10-25.

Слухай С. Міжбюджетні трансферти у постсоціалістичних країнах: від теорії до реалій. Монографія / С. Слухай. – К. : АртЕк, 2002. – 288 с.

Слухай С. Особливості фінансової децентралізації в Україні / С. Слухай // Наукові праці НДФІ. – 2002. – № (4) 19. – С. 48-55.

Сунцова О. О. Оптимізація місцевих податків і зборів та оцінка податкової конкуренції як чинники регіонального розвитку / О. О. Сунцова // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 12. (78). – С. 134-141.

Сухоруков А. І. Фінансова безпека держави / А. І. Сухоруков,

Стефанюк І. Б. Взаємовідносини державного та місцевих бюджетів України у 2013 р. / І. Б. Стефюк // Регіональна економіка. – 2014. – №2.

Тарангул Л. Л. Оподаткування та регіональний розвиток (теорія і практика) : Монографія. – Ірпінь: Акад. ДПС України, 2003. – 286 с.

Уоттс Рональд Л. Федеративні системи: Пер. з англ. / Р. Л. Уоттс. – Х. : Центр освітніх ініціатив, 2002. – 192 с.

Управління міським бюджетом за програмно-цільовим методом: Навч. посіб. / Проект «Реформа місцевих бюджетів в Україні». – К. : RTI International, 2008. – 56 с.

Цимбаленко Я. В. Шляхи реформування міжбюджетних відносин в Україні // Держава та регіони (Серія «Державне управління»), 2013. – №1. – С. 121-126.

Ціпура В. Л. Сутність і класифікаційні ознаки міжбюджетних трансфертів / В. Л. Ціпура // Актуальні проблеми економіки. – 2013. – № 1 (103). – С. 200-210.

Чечетов М. В. Бюджетний менеджмент. Навч. посібник в 2-х част. / [М. В. Чечетов, Н. Ф. Чечетова, А. Ю. Бережна]. – Х. : ВД ІНЖЕК, 2004. – Т. 1.

Швецов А. Н. Сучасні умови реформування міжбюджетних відносин // Держава та регіони (Серія «Державне управління»), 2013. – №2. – С. 92-97.

Швець В. Я. Концептуальні підходи до вдосконалення системи міжбюджетних відносин // Фінанси України. – 2008. – № 3. – С. 23-31.

Шлемко В. Т. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення: монографія / В. Т. Шлемко, І. Ф. Бінько. – К. : НІСД, 1997. – 144 с.

Юшко С. В. Організація міжбюджетних відносин в Україні: стан, проблеми і перспективи // Фінанси України, 2012. – №1. – С. 86-97.

Advantages and disadvantages of local government decentralization / Keith L. Miller. – 2002. – 17 p.

Bahl Roy. Fiscal Decentralization as Development Policy // Public Budgeting & Finance, Summer 1999, Volume 19, Number 2, P. 59-75.

Richard M. Bird, Michael Smart. Intergovernmental Fiscal Transfers: Some lessons from International Experience / Richard M. Bird, Michael Smart. – 2001. – 30 p.

Government Finance Statistics Yearbook, Vol. XXV, 2001, Intarnational Monetary Fund, Washington, 2001, 508 p.

Roy Bahl. Worldwide trends in fi scal decentralization [Electronic resource] / Roy Bahl. – Available from: http: //www. fi scalreform. net/library/pdfs/ intergovernmental-decentraliza tion/worldwide_trends_in_fi scal_decentralization.

Tiebout, Charles M. “An Economic Theory of Fiscal Decentralization, ” in Universities- National Bureau Committee for Economic Research. Public Finances: Needs, Sources, and Utilization. Princeton: Princeton University Press, 1961.