199. Інституціональне забезпечення трансформаційної економіки України

соціально-економічної системи, яка визначається її несучою конструкцією – власністю. Зміна власності змінює соціальну структуру суспільства і разом з нею всю систему виробничих відносин. Розуміння реального стану економічної системи як єдності продуктивних сил і виробничих відносин дає змогу здійснювати системні трансформації шляхом створення нових виробничих відносин, які не гальмують, а сприяють розвитку продуктивних сил.

• Конкретною формою економічної системи в Україні є капіталістична, яка характеризується загальними ознаками, але мусить бути ідентифікована до особливостей інституціональної будови країни.

• Цілеспрямоване реформування передбачає усвідомлення мети і засобів її досягнення. Контроль за ходом трансформацій необхідно здійснювати через систему прямих і зворотних зв’язків з корекцією механізмів трансформації її мети.

• Причинами трансформаційного спаду економіки є: неадекватність методологічної бази, помилки у виборі теоретичного апарату та хибність практичних механізмів їх реалізації через неадекватну меті трансформацій економічну політику.

• Успіх у трансформації системи та її ефективне функціонування можливі при врахуванні стану інституціональної будови суспільства.

• Розвиток економічної системи зумовлюють її інститути через сприйняття населенням середовища свого існування і його реакцію на зміни умов життєдіяльності. Для успішної системної трансформації тільки зміни умов не достатньо. Необхідна ще готовність нації сприйняти ці умови, певним чином на них прореагувати, пристосуватися до них. Інститути кожної нації ідентифіковані до самої себе, а тому кожний з інститутів є формою прояву інстинктів, звичок і традицій нації. Саме цим і пояснюється різниця в темпах розвитку економіки країн капіталістичного суспільного простору, і саме цим пояснюється відсталість України від інших країн постсоціалістичного і пострадянського простору.

• Визначальними інститутами розвитку економічної системи є: влада, власність, соціальна справедливість, довіра. Комплексне їх удосконалення веде до успіхів у трансформаційних процесах та забезпечує розвиток економіки.

200. Загальна характеристика Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (англ. Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, скорочено TRIPS, звідси походить український варіант назви ТРІПС) — міжнародна угода, що адмініструється Світовою організацією торгівлі та встановлює мінімальні стандарти для визнання та захисту основних об'єктів інтелектуальної власності. Цю угоду було прийнято під час Уругвайського раунду Генеральної угоди по тарифам та торгівлі (ГАТТ) у 1994 році

Базові стандарти ТРІПС

? Термін захисту майнових авторських прав має бути не менше 50 років після смерті автора, для фільмів та фотографій цей строк складає відповідно 50 та 25 років з моменту створення.

? Авторське право має надаватись автоматично і не може залежати від виконання жодних формальностей, таких як реєстрація.

? Комп'ютерні програми розглядаються як літературні твори з точки зору авторського права і мають ті ж самі умови захисту.

? Національні обмеження авторського права, такі як добропорядне користування у Сполучених Штатах, мають бути чітко обмежені.

? Патенти мають надаватися у всіх галузях технології, однак дозволяються виключення з метою захисту суспільних інтересів. Термін захисту майнових прав, що надаються патентом, має складати не менше 20 років.

? Перелік об'єктів, що не можуть бути запатентовані, має бути обмежений так само, як і обмеження авторського права.

? Кожна держава має надавати громадянам інших країн, що приєднались до ТРІПС, такий рівень прав у галузі інтелектуальної власності, який вона надає своїм власним громадянам.

201. Засоби здійснення міжнародних операцій у сфері послуг

202.Засоби економічної політики

Засобами служать правовий порядок та забезпечення його реалізації, державне фінансування освіти та культури, культивування певних моральних цінностей.

Засоби та інструменти економічної політики знаходяться у першу чергу, в залежності від історичного етапу розвитку економіки країни та від способу формування ринкової економіки. Звичайно, держава завжди грала певну економічну роль, але її систематизоване та регулярне втручання приходиться на останню третину ХІХ століття. На перших етапах державного втручання економічна політика характеризується використанням засобів прямого втручання в господарські процеси. Засобами служило, як правило, цінове регулювання, дозвіл або заборона певного виду діяльності.

Цінове регулювання здійснюється шляхом встановлення фіксованих цін на певні товари та послуги; введенням гранично високих або гранично низьких цін та граничних коефіцієнтів їх підвищення; заморожування цін на певному рівні зазначений термін, декларування зміни цін; встановлення граничних рівнів посередницько-торговельних націнок, дотування виробників деяких товарів.

У роки першої світової війни державне втручання в економіку посилилось. Воно проходило шляхом прямого втручання в господарські процеси. Держава стала зосереджувати зростаючу долю національного продукту, видавати прямі замовлення на виробництво продукції, розподіляти обмежені виробничі ресурси, піддала прямій мобілізації трудові ресурси, більш широко і жорстко контролювати ціни тощо.

У 30-х роках ХХ ст. була створена теорія державного втручання у ринкові процеси Дж.Кейнса. Вона вказала на нові засоби антициклічного регулювання економіки. Сукупний попит, сукупна пропозиція, заощадження, інвестиції, процентна ставка, рівень зайнятості стали об'єктами державного регулювання. Засобами впливу на них є податкові ставки, субсидії, соціальні виплати, державне підприємництво.

Поряд з ними під впливом економічних успіхів Радянського Союзу стали впроваджуватись елементи планування. Планування посилювало передбачуваність економічного розвитку., зменшувало стихійність і анархію, обмежувало амплітуду циклічних коливань. Увагою держави стали користуватись соціальні процеси. Майнове розшарування суспільства, яке переростає певні границі, гальмує економічний розвиток, обмежує мотиви високопродуктивної праці, загрожує стабільності суспільства. Тому держава починає грати інтегруючу роль, починає представляти у внутрішньому розвитку інтереси всіх верств і груп населення. Економічна політика починає соціалізуватись. Держава використовує додації, соціальні виплати, страхування депозитних вкладів населення, створення нових робочих місць тощо.

Перехід до стратегічного економічного регулювання та формування політики соціальної держави. Після другої світової війни розпочинається новий етап у еволюції державного регулювання. Економічна політика починає переходити від ситуаційного реагування, яке зв'язане з антициклічною боротьбою, до стратегічного регулювання, яке охоплює систему заходів по стимулюванню темпів економічного розвитку (звичайно, що поряд з антициклічними заходами). Для реалізації довгострокових цілей держава стає приймати активну участь у розвитку провідних галузей промисловості, створенні економічної і соціальної інфраструктури. Поряд з інструментами регулювання, які вживалися раніше, в економічній політиці стали активно використовуватись програмування, прогнозування та планування економіки, формування державних секторів економіки засобами націоналізації та створення державних підприємств.

Подальша еволюція економічної політики зв'язана з виникненням "соціальної держави", на основі теорії загального добробуту. Ця теорія виходила з таких передумов:

Вільний ринок має багато недоліків. Він не забезпечує створення суспільних благ, надає неповну інформацію про стан ринку, передбачає існування природніх монополій.