12. Сутність поняття “державне регулювання економіки”

Державне регулювання економіки (ДРЕ) - сфера діяльності органів державної влади щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб?єктів господарювання шляхом застосування різноманітних методів і засобів. Тобто, ДРЕ можна розглядати як функцію державного управління економікою, як інструмент реалізації економічної політики.

Існує багато визначень поняття «державна економічна політика». Беручизагалом — це цілеспрямований вплив на економічні процеси на макро- імікрорівні, створення й удосконалення умов економічного розвиткувідповідно до певного суспільного устрою. У багатьох економічнихдослідженнях поняття «державна економічна політика» та «державнерегулювання економіки» ототожнюються. Однак ближчим до істини буде

твердження, що економічна політика є тією засадною основою, що на нійбазується державне регулювання економіки.

Отже, регулювання є однією з функцій управління.

Державне регулювання економіки можна розглядати з теоретичного і

практичного погляду. З теоретичного погляду державне регулювання

економіки (ДРЕ) — це система знань про сутність, закономірності дії та

правила застосування типових методів та засобів впливу держави на хід

соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей

державної економічної політики.

Л. Дідківська, Л. Головко визначають державне регулювання економіки (ДРЕ), як систему заходів держави для здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки і всього суспільства...

З практичного погляду ДРЕ - це сфера діяльності держави щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб?єктів господарювання з метою забезпечення пріоритетів державної економічної політики..

Термін "регулювання" в зарубіжній економічній літературі має два значення. В широкому розумінні він ототожнюється з державним втручанням в економіку, в більш вузькому - з адміністративно-правовою регламентацією підприємницької діяльності. Регулювання (від лат. regulare) означає "підпорядковувати певному порядку". Отже, державне регулювання - це комплекс заходів держави, спрямованих на скерування поведінки товаровиробника в напрямі, необхідному для досягнення поставлених органами державної влади цілей.

13. Державна економічна політика - це цілеспрямований вплив на економічні процеси на макро- і мікрорівні, створення і вдосконалення умов економічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою. Також економічна політика є засадною умовою, що на ній базується державне регулювання економіки.

методами державного регулювання економіки треба розуміти способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до національної економічної політики.

Методи державного регулювання економіки – це сукупність способів, прийомів та засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Методи державного регулювання економіки

Прямі Адміністративні

Непрямі Індикативні

Правові Неформальні

Економічні Специфічні

Прямі методи - це методи, за допомогою яких держава безпосередньо

втручається в економічні процеси. Прямі методи ДРЕ – це інструменти прямого втручання, або основні засоби регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання. Вони включають:

- державне замовлення, державне завдання;

- ліцензування, патентування і квотування;

- сертифікація та стандартизація;

- застосування нормативів та лімітів;

- регулювання цін і тарифів;

- надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

- надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються Господарським кодексом України та іншими законодавчими актами.

Непрямі методи – сукупність опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб’єктів економіки (система правових та економічних методів).

Правові методи – система законів та законодавчих актів, що регламентують діяльність суб’єктів господарювання (визначають правовий простір).

Економічні методи пов’язані зі створенням державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання й обумовлювати їхню поведінку.

Інструменти економічних методів: ставки податків, облікова ставка, митні тарифи, норми амортизації.

Адміністративні методи базуються на використанні сили державної влади. Це заходи (засоби) заборони, дозволу або примусу.

Інструменти адміністративного регулювання:

- укази, декрети, розпорядження;

- ліцензування, квотування, контингентування;

- встановлення фіксованих цін, валютних курсів;

- встановлення економічних, харчових, фармацевтичних,

соціальних, екологічних стандартів і нормативів;

- контроль за дотриманням законів і правил;

- санкції за порушення.

Індикативні методи – це методи непрямого, опосередкованого впливу, що мають орієнтовний, рекомендаційний характер.

Неформальним засобом державного впливу на економіку є переконання. Держава використовує для його реалізації: рекламу, спеціальні програми на радіо і телебаченні, публікації у періодичних виданнях, соціологічні дослідження й опитування, впливаючи таким чином на формування громадської думки, економічне мислення.

Специфічним інструментом ДРЕ є державний сектор економіки – комплекс господарських об’єктів, які повністю або частково належать центральним чи місцевим органам державної влади і використовуються державою для виконання нею економічних, соціально-культурних та політичних функцій.

14. Засоби державної економічної політики

15. Державне управління щодо процесу реалізації економічної політики

Реалізація державної економічної політики - це постійний, динамічний процес досягнення поставлених цілей, в якому беруть участь різні органи державної влади і інститути цивільного суспільства. Реалізація починається відразу ж після схвалення і легітимації державної економічної політики або окремої програми і є основним видом діяльності державного апарату.

Складовою частиною здійснення державної економічної політики є визначення механізму її реалізації, що включає сукупність засобів, методів і ресурсів, що забезпечують виконання заходів, які плануються відповідно до поставлених завдань. Механізм реалізації складається з комплексу заходів:

організаційно-управлінських;

нормативно-правових;

фінансово-економічних;

соц.іально-психологічних.

Існують три методологічних підходи до проблеми реалізації державної економічної політики, що розглядають цей процес з різних позицій. По-перше, реалізація як лінійний процес. При цьому основними організаційними умовами успішного виконання є:

1) ясні цілі діяльності і стандарти виконання функцій;

2) наявність необхідних ресурсів: фінансових, матеріальних, інформаційних, людських і т.д.;

3) ефективні організаційні структури;

4) розроблені правила, процедури і інструкції, що координують і що регламентують діяльність організацій і їх відносини з владними структурами;

5) розвинені комунікації і система координації діяльності різних структур, залучених до процесу здійснення політики, в тому числі:

- виконавчої і законодавчої влади;

- центральної, регіональної і місцевої влади;

- самих центральних органів виконавчої влади;

6) мотивований і кваліфікований персонал.

По-друге, реалізацію можна розглядати як комплекс дій різних державних структур, пов'язаних з адаптацією всіх учасників, і насамперед вищих керівників, протягом всього здійснення політики до умов і завдань, які доводиться розв’язати, з умінням погоджувати свої інтереси і формувати партнерські відносини. Тут велику роль відіграють інформаційні системи і канали зворотного зв'язку, що дозволяють дізнаватися про виникаючі події і отримані результати і на їх основі регулювати свою діяльність, виходячи з місії і цілей організації або індивіда.

По-третє, реалізацію можна представити як діяльність за певними правилами як формальними, так і неформальними, які визначені на самому початку або формуються учасниками здійснення економічної політики на основі накопиченого досвіду. Важливе значення в цьому випадку має організаційна культура, що впливає на характер відносин між їх членами.

Ефективність реалізації залежить не тільки від реалістичності поставлених цілей, але і від взаємодії всіх учасників і організаторів даного процесу.

Загалом виділяють наступні типи учасників реалізації: окремі індивіди, організовані групи, державні інститути і організації. Останні звичайно ділять по двох критеріях: рівню управління і характеру організації.

Рівень управління:

центральний;

регіональний;

місцевий.

Характер організацій:

- центральні органи влади: президент і його адміністрація, уряд і його апарат;

- законодавчі органи влади: парламент і його структури, депутати;

- виконавчі органи влади: їх керівники і співробітники апарату;

судові органи влади: суд, прокуратура;

неурядові організації: профспілки, групи інтересів, приватні компанії і фірми, ЗМІ, наукові центри і дорадчі органи.

Головну роль при здійсненні державної економічної політики відіграють органи виконавчої влади на всіх рівнях, від центральних до місцевих структур. На другому місці звичайно знаходяться неурядові організації, які безпосередньо зацікавлені в реалізації визначеної, політики і часто беруть в ній саме безпосередню участь. Інші учасники грають лише епізодичну роль, це відноситься і до органів представницької влади.

Неурядові організації можуть виступати в якості:

джерела знань, особливо при розв'язанні складних питань, висуненні нових ідей і формуванні зворотного зв'язку;

засоби мобілізації ресурсів;

підтримки політичної стратегії і окремих програм

Окремі групи інтересів можуть створюватися і фінансуватися самими державними організаціями з метою посилення своїх позицій і проведення певної економічної політики. Таким чином, не тільки інтереси окремих соціальних груп або всього суспільства створюють політику, але і певна політика може створювати групи інтересів. Взаємовідносини між цими учасниками схематично представлені на мал. 3.

Загалом відносин між учасниками можуть мати наступний характер, який визначається:

підтримкою і співпрацею;

діловим партнерством;

компромісами;

конфліктами.

У процесі реалізації економічної політики роль державних органів влади полягає в тому, щоб;

отримати необхідні ресурси:

розробити відповідні плани і програми;

організувати і скоординувати діяльність учасників.