9.Поняття державної регуляторної політики

ЗУ «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»

державна регуляторна політика - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.

Мета: недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України;

Принципи (ст. 4 Закону):

1) доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;

2) адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;

3) ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів

господарювання, громадян та держави;

4)збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави;

5) передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;

6) прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд

регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Заходи:

1. експертиза чинних НПА і проектів на предмет дотримання засад державної регуляторної політики, рішення про необхідність усунення недоліків, публікація рішення про зупинення дій актів, повідомлення органу юстиції який зареєстрував цей акт

2. звернення до центральних ОДВ з пропозицією внести зміни до НПА, скасувати

3. моніторинг листів центральних та місцевих органів влади, звернення з проханням цей лист відкликати

Основний орган – Державний комітет України з питань регуляторної політики і підприємництва

- центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який уповноважений забезпечувати створення і реалізацію державної політики щодо розвитку і підтримки підприємництва.

- спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування, державної регуляторної політики та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.

- діяльність спрямовується і координується КМУ.

ФУНКЦІЇ:

- узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції,

- розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України.

- співпрацює з місцевими держадміністраціями, місцевими органами врядування і громадськими організаціями через мережу своїх територіальних Представництв, які діють в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також інститут уповноважених з питань захисту прав підприємців.

ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ЗА:

1)координування діяльності виконавчих органів в процесі розробки і реалізації політики, що стосується розвитку і підтримки підприємництва в Україні;

2) узагальнення досвіду відносно реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності і розробляє пропозиції щодо вдосконалення даного процесу;

3)сприяння розвитку малого бізнесу, консультаційна й інформаційна підтримка;

4)підготовка пропозицій щодо усунення адміністративних, економічних і організаційних перешкод у процесі розвитку бізнесу;

5) впровадження і розвиток механізмів фінансування та кредитування підприємництва;

6) участь у проведенні тренінгів і перепідготовці кадрів;

7) розробка пропозицій щодо позиції державної політики відносно недержавних підприємств;

8) співпраця з міжнародними організаціями з питань сприяння розвитку

10.Сутність державного управління економікою.

Державне управління економікою — це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основними функціями управління є: організація, планування, регулювання, кадрове забезпечення, контроль.

Управління будь-яким процесом починається з того, що цей процес виокремлюють як певний об'єкт. Для впливу на нього з метою реалізації потрібних цілей створюється відповідна організація. Організація здійснює планування заходів, спрямованих на досягнення цілей. Коли створено організацію та визначено плани її діяльності, встановлюються правила поведінки кожного члена організації в межах планових заходів. Підбирається персонал, здатний здійснити намічене. Виникає динаміка управління, яка потребує постійного контролю.

Отже, регулювання є однією з функцій управління..

Державне регулювання економіки можна розглядати з теоретичного і практичного погляду. З теоретичного погляду державне регулювання економіки (ДРЕ) — це система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових методів та засобів впливу держави на хід соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.

Без державного регулювання помітно знижується ефективність виробництва, незатребуваною виявляється фундаментальна наука, через подорожчання скорочується інфраструктура соціальної сфери, а рух до цивілізованих форм життя здійснюється стихійно, з великими витратами та значними втратами.

За таких умов, а особливо в кризовій економічній ситуації, державне управління є необхідним. Причому йдеться не про поновлення адміністративно-командної системи, а про створення механізму демократичного управління, який би спрямовувався та контролювався насамперед виконавчою владою.

Управління означеною сферою суспільно-економічного життя являє собою складний процес цілеспрямованого впливу держави на всі компоненти економічної системи з метою її вдосконалення. Основою його є своєчасне й правильне врахування об’єктивних економічних законів, характеру суспільних відносин у конкретний історичний період, особливостей розвитку продуктивних сил, ступеня інтегрованості держави у світове економічне співтовариство.

Державне управління у сфері економіки ґрунтується на конституційному положенні щодо соціальної спрямованості економіки (ст. 13 Конституції України). Управління має на меті органіч­не поєднання заходів для економічного зростання та фінансової

стабілізації з активною соціальною політикою, спрямованою на підвищення життєвого рівня населення. Основними напрямами, що охоплюються державним управлінням у сфері економіки, є: фінансова політика та її стабілізація; грошово-кредитна політика і зміцнення банківської системи; інноваційно-інвестиційна діяльність; прискорення приватизаційних процесів; посилення управління державним сектором економіки; зовнішньоекономічна політика й залучення іноземних інвестицій; подолання платіжної кризи; політика доходів та регулювання заробітної плати; стимулювання малого бізнесу та соціальна політика.

Отже, держава в інтересах суспільства визначає й забезпечує правові основи всіх економічних перетворень, захищає економічні інтереси виробників і споживачів, регулює грошовий обіг, формує й розвиває економічно і соціально вигідні сфери. Вона створює й гарантує рівні умови господарюванню, встановлює правила поведінки суб’єктів економічних відносин і забезпечує їх стабільність.

Однак здійснення такого регулювання неможливе без використання примусових заходів, за допомогою яких обмежуються і припиняються небажані із соціально-економічного погляду форми господарювання, установлюються бар’єри на шляху монополізму, криміналізації, деформації економіки.

Отже, управління економікою містить у собі елементи соціально-економічного аналізу й розрахунку, організаційно-технічні дії та інженерну практику, правове регулювання й різноманітні організаційно-правові форми, а також комплекс методів впливу на керовані об’єкти.

Усі названі чинники обумовлюють особливості визначального впливу та структуру механізму управління економікою. Цей механізм складається, по-перше, із системи організаційно-правових структур, по-друге, із системи організаційно-правових методів і форм державно-управлінського впливу на відносини в даній сфері.