- •1.Об’єкти економічної політики держави
- •2. Суб’єкти економічної політики держави
- •4. Методи державного управління за в.Ф. Опришко
- •5.Система органів державного управління економікою
- •6.Метод державного управління економікою
- •7.Методи прямого та непрямого регулювання
- •8 Закон України “Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства єс” як загальний нормативний акт, що визначає зміни у державному управлінні економікою
- •9.Поняття державної регуляторної політики
- •11. Сутність понять: “державне управління”, “державне втручання в економіку”,
- •12. Сутність поняття “державне регулювання економіки”
- •16., 17 Основні завдання державних органів щодо процесу реалізації економічної політики.
- •18.Основні адміністративно-правові засоби впливу у сфері підприємництва
- •19. Система суб’єктів, що здійснюють державний контроль у сфері підприємництва
- •20. Правові засади здійснення державної політики у сфері захисту економічної конкуренції
- •21. Державний контроль у сфері захисту економічної конкуренції
- •22. Зміст державної політики у сфері промисловості
- •23. Система органів, що здійснюють державне управління у сфері промисловості
- •24. Особливості здійснення державного контролю у сфері промисловості
- •27. Державний контроль та нагляд у паливно-енергетичній сфері???
- •28. Історія виникнення питання транспортної політики
- •29. Морські, автомобільні, повітряні, залізничні, трубопровідні комунікації
- •30. Місце України в системі Європейських транспортних комунікацій.
- •31. Міжрегіональна співпраця в галузі транспортної політики
- •32. Встановлення зон вільної торгівлі як шлях вирішення транспортних проблем.
- •34. Система органів державного управління у сфері транспорту
- •35. Система органів державного управління у сфері зв’язку
- •37. Нормативно-правове забезпечення здійснення державного управління у сферах будівництва та житлово-комунального господарства.
- •39. Державний контроль у будівництві та житлово-комунальному господарстві
- •43. Економічна безпека та економічна політика: сутність та стратегія
- •46. Нормативно-правові засади процесу адаптації законодавства до стандартів єс з моменту набрання чинності угоди про партнерство і співробітництво
- •45. Підготовка економіки до створення зони вільної торгівлі з Євросоюзом
- •47.Інституціонально-правове забезпечення трансформаційної економіки України
- •48.52 Першочергові завдання з адаптації різних сфер законодавства України до законодавства єс, Поняття адаптації законодавства України до права єс
- •49. Участь неурядових організацій в процесі адаптації законодавства України до законодавства єс
- •50. Шляхи вирішення проблеми адаптації національного законодавства до законодавства єс
- •51. Урядові та парламентські структури Польщі та Угорщини, відповідальні за питання європейської інтеграції.
- •53. Необхідність адаптації законодавства до законодавства єс
- •54. Досвід країн Центральної та Східної Європи на шляху адаптації національного законодавства до законодавства єс
- •56, 57. Особливості здійснення державного управління у Польщі щодо питання наближення права Польщі до права єс
- •59. Методи адаптації польського права до європейського
- •60. Роль парламенту України в процесі адаптації законодавства України до права єс
- •61. Поняття «глобалізації»
- •64. Поствестфальська структура
- •65. Поняття субсидіарності державного управління
- •66. Поняття іноземного інвестування
- •67. Принципи іноземного інвестування
- •68. Система та повноваження органів державної влади України, діяльність яких спрямована на управління іноземним інвестуванням
- •69. Основні напрями державної політики у сфері іноземного інвестування.
- •70. Інноваційно-інвестиційна модель розвитку України.
- •74.Основні напрями інвестиційної моделі економічного зростання України.
- •76.Зарубіжний досвід щодо інвестиційної політики.
- •77.Правове забезпечення інноваційного процесу.
- •78.Європейська Глобальна навігаційна супутникова система Галілео: створення та запровадження
- •81. Органи державної влади, що здійснюють управління розвитком міжнародного співробітництва
- •82.Міжнародні установи та організації, що здійснюють управління розвитком міжнародного співробітництва
- •83. Поняття управління міжнародною економічною інтеграцією України
- •86,87. Єдиний економічний простір: поняття, сутнысть
- •89 Особливості управління зовнішньоекономічної діяльності на регіональному рівні
- •90. Правове забезпечення діяльності системи органів місцевого самоврядування
- •3) Перед юридичними і фізичними особами (стаття 77 Закону).
- •91. Міжнародна співпраця у міжнародних організаціях, розвиток її форм
- •17. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода тріпс)
- •94. Сутність Світової організації торгівлі
- •95 Світова організація торгівлі та Україна
- •10.04.2008 Р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі”. Таке рішення підтримали 411 народних депутатів.
- •97. Роль парламенту України в процесі інтеграції країни до єс
- •102. Європейська Глобальна Навігаційна супутникова система Галілео.
- •103.Загальна характеристика державної політики у сфері будівництва.
- •104 Загальна характеристика державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
- •105 Особливості зовнішньоекономічної політики.
- •106. Організація державного управління у сфері будівництва.
- •107. Організація державного управління у сфері житлово-комунального господарства.
- •110. Законодавча та інституціональна база економічної політики в Україні.
- •111 Особливості зовнішньоекономічної політики за умов глобалізації.
- •112. Економічна політика та економічна безпека.
- •113. Поняття та форми управління міждержавною інтеграцією України.
- •115. Правові проблеми, що виникають в процесі співробітництва України з єеп та єс.
- •116. Історія створення сот.
- •117. Подальші перспективи зближення систем управління економікою в результаті створення зони вільної торгівлі.
- •118. Світова організація торгівлі: загальна характеристика.
- •121. Сучасні проблеми та перспективи вступу України до сот.
- •122. Інформаційні та комунікаційні технології як передумови соціального та економічного розвитку країни.
- •124. Інформаційна епоха як результат мережевої форми організації.
- •125. Соціальний регрес та тіньова економіка.
- •126. Поствестфальська система зв’язків як нова технологія управління.
- •127. Сутність та поняття державного управління економікою.
- •128. Методи державного управління економікою.
- •129. Форми державного управління економікою.
- •130. Функції державного управління економікою.
- •131. Сутність сучасної державної економічної політики.
- •132. Принципи сучасної державної економічної політики.
- •133. Методи економічної політики.
- •134. Основні завдання державних органів щодо процесу реалізації економічної політики.
- •135. Роль законодавчого органу в реалізації економічної політики.
- •136. Процес становлення інвестиційної моделі економіки.
- •137. Інноваційна політика: етапи становлення, основні положення.
- •138. Зарубіжний досвід постіндустріальних країн щодо інноваційної економіки.
- •139. Загальна характеристика державної політики у сфері підприємництва
- •140. Загальна характеристика державної політики у сфері економічної конкуренції.
- •141. Організація державного управління у сфері підприємництва.
- •142. Основні адміністративно-правові засоби державного впливу у сфері підприємництва.
- •143. Органи виконавчої влади, що беруть участь у реалізації конкурентної політики.
- •145. Державний контроль у сфері підприємництва.
- •146. Державний контроль у сфері захисту економічної конкуренції.
- •147. Загальна характеристика промислової політики держави.
- •148. Загальні засади організації державного управління промисловістю.
- •149. Державний контроль у сфері промисловості.
- •150. Загальна характеристика державної політики у паливно-енергетичній сфері.
- •151. Організація державного управління у паливно-енергетичній сфері.
- •154. Система будівельних заощаджень.
- •155 Будівельні заощадження та їх види
- •156 Поняття «маргіналізації».
- •157. Види технологічного укладу
- •158 Система технологічних парків
- •159. Створення системи технологічних парків
- •161. Актуальні проблеми пов’язані зі світовою глобальною трансформацією
- •162. Державна економічна політика: методи
- •163. Засоби державної економічної політики.
- •166. «Нова фірма»: умови створення
- •173. Види фінансового будівництва в Німеччині і Франції
- •177. Перспективи галузі металургії та металообробки після вступу України до сот
- •178. Загальна характеристика Угоди сот про сільське господарство.
- •181. Способи технологічного укладу
- •186. Міжнародні організації технопарків
- •187. Передумови переходу до «Нової економіки
- •190. Загальна характеристика Угоди про технічні бар’єри в торгівлі
- •194. Загальна характеристика угоди що пов’язана інвестиційними заходами
- •199. Інституціональне забезпечення трансформаційної економіки України
- •200. Загальна характеристика Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності
31. Міжрегіональна співпраця в галузі транспортної політики
Одним із найдієвіших інструментів євроінтеграційної політики України є транскордонне співробітництво, зокрема, у формі участі в єврорегіонах. Наразі українські адміністративно-територіальні одиниці є членами чотирьох єврорегіонів. Перший єврорегіон було створено шістдесят років тому – у 1948 році, він мав назву «Middengebied Euroregion» або Бенілюкс («Benelux»). Згідно з іншою точкою зору, перший в історії єврорегіон мав назву «Регіо Басілієнсіс» і був створений між французькими та німецькими адміністративними одиницями у 1963 році. З часом кількість єврорегіонів стрімко збільшувалась, оскільки подібна форма транскордонного співробітництва виявилась досить ефективною з точки зору забезпечення спільних інтересів залучених до нього учасників і прикордонного населення, а також зручною з точки зору управління, що здійснювалось на місцевому та регіональному рівнях.
Станом на початок 2008 року українські адміністративні одиниці залучені до роботи чотирьох єврорегіонів, з яких першим був створений Карпатський єврорегіон (1993 рік), згодом єврорегіони «Буг» (1995 рік), «Нижній Дунай» (1998 рік) і «Верхній Прут» (2000 рік).
Єврорегіон «Нижній Дунай» (“Lower Danube”) з площею 53 тис. км? і майже 4 млн населення вважається найбільш динамічним з єврорегіонів, до яких входять області України, з точки зору його розвитку. Угоду про створення, Статут та Регламент єврорегіону «Нижній Дунай» було підписано 14 серпня 1998 року в м. Галац (Румунія) керівниками прикордонних регіонів України (Одеська область), Республіки Молдова (райони Вулканешти, Кагул, Кантемир) і Румунії (повіти Бреїла, Галац і Тульча). Укладання Угоди відбулось у відповідності до положень «Протоколу про тристороннє співробітництво між урядами України, Республіки Молдова і Румунії», підписаного у м. Ізмаїлі 4 липня 1997 року, та домовленостей, досягнутих під час зустрічі президентів трьох країн, а також «Європейської Рамкової Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або владами», прийнятої в м. Мадрид 21 травня 1980 року. Правовою базою єврорегіону “Нижній Дунай” є Угода про створення єврорегіону, його Регламент та Статут, ухвалені 14 серпня 1998 року (тобто документи, що безпосередньо обумовили створення єврорегіону «Нижній Дунай»; вони складають першу групу або категорію нормативно-правових документів. До другої групи належать нормативно-правові документи, що є частиною національного законодавства України та визначають загальні правові засади участі її територіальних одиниць у транскордонному співробітництві). Розглянемо документ, що належить до першої групи – Статут єврорегіону «Нижній Дунай».
32. Встановлення зон вільної торгівлі як шлях вирішення транспортних проблем.
Вільні економічні зони надійно ввійшли у світову практику господарської діяльності. Відповідно до документів міжнародної конвенції з поліпшення і гармонізації митних процедур, під вільною економічною зоною слід розуміти частину території країни, де товари розглядаються як об'єкти за межами національної митної території і тому не підлягають звичному митному контролю і оподаткуванню. Інакше кажучи, це частина території країни, де застосовується специфічна для неї система пільг і стимулів, які не використовуються в інших регіонах країни. Доцільність створення вільних економічних зон була продекларована Верховною Радою в жовтні 1992 р. в Законі «Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Це дало поштовх до прискорення роботи з формування такого типу утворень у нашій країні. головним завданням створення вільних економічних зон слід вважати активізацію зовнішньоекономічного співробітництва і розвиток інтеграційних процесів у період переходу до відкритої І конкурентоспроможної економіки на світовому ринку. Вона повинна мати сприятливе географічне положення щодо зовнішнього і внутрішнього ринків. Важливим має бути розвиток транспортних комунікацій: автомобільні шляхи, залізничний транспорт, авіаційне сполучення, водний транспорт і сучасне господарство. Визначальним є розвиток виробничого потенціалу, наявність розгалуженої виробничої і соціальної інфраструктури. Для більшості зон визначальним стає природно-ресурсний потенціал. суб'єктами господарської діяльності не тільки всередині, а й за межами зони. Зона анклавного типу функціонує в обмеженому просторі. Вона стосується зовнішньоекономічних відносин, але не передбачає зв'язків з приймаючою стороною і створюється з метою притоку іноземної валюти і не має тісних зв'язків з економікою приймаючої країни.
Розмір території локалізації зони залежить від типу, цілей і базових умов їх створення. Це обумовлено об'єктивною неоднорідністю різних регіонів з точки зору можливостей і підготовленістю до участі в зовнішньоекономічній діяльності.
Угода про створення зони вільної торгівлі чинний, поточна редакція - Ратифікація від 06.10.1999. Держави - учасниці цієї Угоди, далі "Договірні Сторони",
підтверджуючи свою прихильність вільному розвитку взаємного
економічного співробітництва,
впроваджуючи в практику принципи ринкової економіки,
діючи у напрямі послідовної реалізації положень Договору про
створення Економічного союзу від 24 вересня 1993 року ( 997_035 ),
місто Москва,
формуючи умови для вільного переміщення товарів та послуг,
забезпечуючи збалансованість взаємної торгівлі та
стабілізацію внутрішнього економічного становища держав, що беруть
участь,
сприяючи зростанню економічного потенціалу держав-учасниць на
засадах розвитку взаємовигідних коопераційних зв'язків і
співробітництва,
керуючись прагненням до постійного підвищення рівня життя
населення своїх держав,
виходячи з поетапності створення Економічного союзу,
вступаючи до Угоди про створення зони вільної торгівлі,
далі "Угода",
Договірні Сторони погоджуються з тим, що дотримання
принципу свободи транзиту є найважливішою умовою досягнення цілей
цієї Угоди та істотним елементом процесу їхнього підключення до
системи міжнародного розподілу праці та кооперування.
2. Транзитні перевезення не повинні зазнавати необгрунтованих
затримок або обмежень.
3. Умови транзиту, включаючи тарифи на перевезення будь-яким
видом транспорту та надання послуг, не повинні бути гіршими ніж
умови, які забезпечують Договірні Сторони для власних відправників
та одержувачів вантажів, товарів, що їм належать, а також для
перевізників і транспортних засобів цієї Договірної Сторони або
надаються відправникам і одержувачам вантажів, товарам, що їм
належать, перевізникам і транспортним засобам будь-якої іншої
іноземної держави, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
33. Загальна характеристика законодавства у сферах транспорту і зв’язку
Управління транспортом і комунікаціями регулюється законами, кодексами, статутами, положеннями про окремі види транспорту і зв’язку. Організаційно-правові, економічні засади діяльності транспорту визначаються Законом України “Про транспорт”, Положенням про Міністерствотранспорту та зв’язку України, затвердженим Указом Президента України №789 від 6.06.2006 та низкою інших актів законодавства.
Правовий статус залізничного транспорту визначається Законом України “Про залізничний транспорт”, а також Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6.04.1998, морського — Кодексом торговельного мореплавства України, річкового – Водним кодексом України, авіаційного — Повітряним кодексом України, автомобільного — Законом України “Про дорожній рух”, а також Статутом автомобільного транспорту України, трубопровідного — Законом України “Про трубопровідний транспорт”.
Адміністративно-правове регулювання діяльності морського та річкового транспорту здійснюється нормами Закону України “Про транспорт”, Водного кодексу України, Кодексу торговельного мореплавства, та Положенням про Державний департамент морського і річкового транспорту України, іншими нормативними актами, які регулюють окремі питання діяльності морського і річкового транспорту, підзаконних актів
Господарська діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом підлягає ліцензуванню, згідно Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”
Особливе місце серед нормативних актів, норми яких регулюють
діяльність автомобільного транспорту, посідає Постанова Кабінету Міністрів України від 10.11.2001 р. №1306 “Про Правила дорожнього руху”, якою визначено єдиний порядок дорожнього руху на усій території України.
Порядок здійснення міських, приміських, міжміських і міжнародних перевезень пасажирів, багажу, ручної поклажі та посилок, перевезень організованих груп дітей і туристів, а також обслуговування громадян на автостанціях, автовокзалах визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. №176 “Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту” (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 р. №141
Відносини в галузі трубопровідного транспорту регулюються Законом України "Про транспорт" та Законом України „Про трубопровідний транспорт”..
здійснює управління цивільною авіацією є Відповідно до стандартів та рекомендованої практики Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) та на виконання вимог Повітряного кодексу.
Зміст управління у сфері комунікацій полягає в організації ефективного функціонування всіх засобів зв'язку, роботи підвідомчих систем, у встановленні відповідних правил експлуатації цих систем, в забезпеченні безпеки та охорони об'єктів зв'язку та в регулюванні правил поведінки користувачів послуг зв'язку.
Вказані відносини регулюються на основі Закону України "Про телекомунікації", Закону України "Про поштовий зв’язок".
