31. Міжрегіональна співпраця в галузі транспортної політики

Одним із найдієвіших інструментів євроінтеграційної політики України є транскордонне співробітництво, зокрема, у формі участі в єврорегіонах. Наразі українські адміністративно-територіальні одиниці є членами чотирьох єврорегіонів. Перший єврорегіон було створено шістдесят років тому – у 1948 році, він мав назву «Middengebied Euroregion» або Бенілюкс («Benelux»). Згідно з іншою точкою зору, перший в історії єврорегіон мав назву «Регіо Басілієнсіс» і був створений між французькими та німецькими адміністративними одиницями у 1963 році. З часом кількість єврорегіонів стрімко збільшувалась, оскільки подібна форма транскордонного співробітництва виявилась досить ефективною з точки зору забезпечення спільних інтересів залучених до нього учасників і прикордонного населення, а також зручною з точки зору управління, що здійснювалось на місцевому та регіональному рівнях.

Станом на початок 2008 року українські адміністративні одиниці залучені до роботи чотирьох єврорегіонів, з яких першим був створений Карпатський єврорегіон (1993 рік), згодом єврорегіони «Буг» (1995 рік), «Нижній Дунай» (1998 рік) і «Верхній Прут» (2000 рік).

Єврорегіон «Нижній Дунай» (“Lower Danube”) з площею 53 тис. км? і майже 4 млн населення вважається найбільш динамічним з єврорегіонів, до яких входять області України, з точки зору його розвитку. Угоду про створення, Статут та Регламент єврорегіону «Нижній Дунай» було підписано 14 серпня 1998 року в м. Галац (Румунія) керівниками прикордонних регіонів України (Одеська область), Республіки Молдова (райони Вулканешти, Кагул, Кантемир) і Румунії (повіти Бреїла, Галац і Тульча). Укладання Угоди відбулось у відповідності до положень «Протоколу про тристороннє співробітництво між урядами України, Республіки Молдова і Румунії», підписаного у м. Ізмаїлі 4 липня 1997 року, та домовленостей, досягнутих під час зустрічі президентів трьох країн, а також «Європейської Рамкової Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або владами», прийнятої в м. Мадрид 21 травня 1980 року. Правовою базою єврорегіону “Нижній Дунай” є Угода про створення єврорегіону, його Регламент та Статут, ухвалені 14 серпня 1998 року (тобто документи, що безпосередньо обумовили створення єврорегіону «Нижній Дунай»; вони складають першу групу або категорію нормативно-правових документів. До другої групи належать нормативно-правові документи, що є частиною національного законодавства України та визначають загальні правові засади участі її територіальних одиниць у транскордонному співробітництві). Розглянемо документ, що належить до першої групи – Статут єврорегіону «Нижній Дунай».

32. Встановлення зон вільної торгівлі як шлях вирішення транспортних проблем.

Вільні економічні зони надійно ввійшли у світову практику господарської діяльності. Відповідно до документів міжнародної конвенції з поліпшення і гармонізації митних процедур, під вільною економічною зоною слід розуміти частину території країни, де товари розглядаються як об'єкти за межами національної митної території і тому не підлягають звичному митному контролю і оподаткуванню. Інакше кажучи, це частина території країни, де застосовується специфічна для неї система пільг і стимулів, які не використовуються в інших регіонах країни. Доцільність створення вільних економічних зон була продекларована Верховною Радою в жовтні 1992 р. в Законі «Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Це дало поштовх до прискорення роботи з формування такого типу утворень у нашій країні. головним завданням створення вільних економічних зон слід вважати активізацію зовнішньоекономічного співробітництва і розвиток інтеграційних процесів у період переходу до відкритої І конкурентоспроможної економіки на світовому ринку. Вона повинна мати сприятливе географічне положення щодо зовнішнього і внутрішнього ринків. Важливим має бути розвиток транспортних комунікацій: автомобільні шляхи, залізничний транспорт, авіаційне сполучення, водний транспорт і сучасне господарство. Визначальним є розвиток виробничого потенціалу, наявність розгалуженої виробничої і соціальної інфраструктури. Для більшості зон визначальним стає природно-ресурсний потенціал. суб'єктами господарської діяльності не тільки всередині, а й за межами зони. Зона анклавного типу функціонує в обмеженому просторі. Вона стосується зовнішньоекономічних відносин, але не передбачає зв'язків з приймаючою стороною і створюється з метою притоку іноземної валюти і не має тісних зв'язків з економікою приймаючої країни.

Розмір території локалізації зони залежить від типу, цілей і базових умов їх створення. Це обумовлено об'єктивною неоднорідністю різних регіонів з точки зору можливостей і підготовленістю до участі в зовнішньоекономічній діяльності.

Угода про створення зони вільної торгівлі чинний, поточна редакція - Ратифікація від 06.10.1999. Держави - учасниці цієї Угоди, далі "Договірні Сторони",

підтверджуючи свою прихильність вільному розвитку взаємного

економічного співробітництва,

впроваджуючи в практику принципи ринкової економіки,

діючи у напрямі послідовної реалізації положень Договору про

створення Економічного союзу від 24 вересня 1993 року ( 997_035 ),

місто Москва,

формуючи умови для вільного переміщення товарів та послуг,

забезпечуючи збалансованість взаємної торгівлі та

стабілізацію внутрішнього економічного становища держав, що беруть

участь,

сприяючи зростанню економічного потенціалу держав-учасниць на

засадах розвитку взаємовигідних коопераційних зв'язків і

співробітництва,

керуючись прагненням до постійного підвищення рівня життя

населення своїх держав,

виходячи з поетапності створення Економічного союзу,

вступаючи до Угоди про створення зони вільної торгівлі,

далі "Угода",

Договірні Сторони погоджуються з тим, що дотримання

принципу свободи транзиту є найважливішою умовою досягнення цілей

цієї Угоди та істотним елементом процесу їхнього підключення до

системи міжнародного розподілу праці та кооперування.

2. Транзитні перевезення не повинні зазнавати необгрунтованих

затримок або обмежень.

3. Умови транзиту, включаючи тарифи на перевезення будь-яким

видом транспорту та надання послуг, не повинні бути гіршими ніж

умови, які забезпечують Договірні Сторони для власних відправників

та одержувачів вантажів, товарів, що їм належать, а також для

перевізників і транспортних засобів цієї Договірної Сторони або

надаються відправникам і одержувачам вантажів, товарам, що їм

належать, перевізникам і транспортним засобам будь-якої іншої

іноземної держави, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

33. Загальна характеристика законодавства у сферах транспорту і зв’язку

Управління транспортом і комунікаціями регулюється законами, кодексами, статутами, положеннями про окремі види транспорту і зв’язку. Організаційно-правові, економічні засади діяльності транспорту визначаються Законом України “Про транспорт”, Положенням про Міністерствотранспорту та зв’язку України, затвердженим Указом Президента України №789 від 6.06.2006 та низкою інших актів законодавства.

Правовий статус залізничного транспорту визначається Законом України “Про залізничний транспорт”, а також Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6.04.1998, морського — Кодексом торговельного мореплавства України, річкового – Водним кодексом України, авіаційного — Повітряним кодексом України, автомобільного — Законом України “Про дорожній рух”, а також Статутом автомобільного транспорту України, трубопровідного — Законом України “Про трубопровідний транспорт”.

Адміністративно-правове регулювання діяльності морського та річкового транспорту здійснюється нормами Закону України “Про транспорт”, Водного кодексу України, Кодексу торговельного мореплавства, та Положенням про Державний департамент морського і річкового транспорту України, іншими нормативними актами, які регулюють окремі питання діяльності морського і річкового транспорту, підзаконних актів

Господарська діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом підлягає ліцензуванню, згідно Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”

Особливе місце серед нормативних актів, норми яких регулюють

діяльність автомобільного транспорту, посідає Постанова Кабінету Міністрів України від 10.11.2001 р. №1306 “Про Правила дорожнього руху”, якою визначено єдиний порядок дорожнього руху на усій території України.

Порядок здійснення міських, приміських, міжміських і міжнародних перевезень пасажирів, багажу, ручної поклажі та посилок, перевезень організованих груп дітей і туристів, а також обслуговування громадян на автостанціях, автовокзалах визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. №176 “Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту” (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 р. №141

Відносини в галузі трубопровідного транспорту регулюються Законом України "Про транспорт" та Законом України „Про трубопровідний транспорт”..

здійснює управління цивільною авіацією є Відповідно до стандартів та рекомендованої практики Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) та на виконання вимог Повітряного кодексу.

Зміст управління у сфері комунікацій полягає в організації ефективного функціонування всіх засобів зв'язку, роботи підвідомчих систем, у встановленні відповідних правил експлуатації цих систем, в забезпеченні безпеки та охорони об'єктів зв'язку та в регулюванні правил поведінки користувачів послуг зв'язку.

Вказані відносини регулюються на основі Закону України "Про телекомунікації", Закону України "Про поштовий зв’язок".