1.Об’єкти економічної політики держави

Державне регулювання економіки — це систематичний і цілеспрямований вплив держави на економіку з метою оптимізації економічної системи на основі прийняття і реалізації економіко-політичних рішень. Об'єктами державного регулювання є: економічна система загалом, що формує макроекономічний рівень державного регулювання економіки; економічні підсистеми (регіони і сфери економіки, галузі й народногосподарські комплекси), тобто мезоекономічний рівень державного регулювання економіки; господарюючі суб'єкти (підприємства, фірми, корпорації, організації), які формують мікроекономічний рівень державного регулювання економіки; міжнародні економічні відносини (зовнішньоекономічна діяльність, валютні відносини, торговельні зв'язки), тобто глобальний рівень державного регулювання економіки.

Зазначеними рівнями не вичерпується перелік об'єктів державного регулювання, слід додати й об'єкти, вплив держави на які може мати як постійний, так і несистематичний або фрагментарний характер: економічні відносини (кредитні, фінансові, зовнішньоекономічні); окремі ринки (товарів, послуг, цінних паперів, інвестицій, праці тощо); економічні явища і процеси (інфляція, безробіття, господарська кон'юнктура, економічний цикл, інновації, інвестиції). Широкий перелік об'єктів державного впливу свідчить про розгалужену мережу методів і напрямів державного регулювання, застосовуваних у практиці господарювання.

Об'єкти державного регулювання економіки — це сфери, галузі, регіони, а також ситуації, явища й умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, які необхідно вирішувати для нормального функціонування економіки і підтримки соціальної стабільності.

Основними об'єктами державного регулювання економіки є:

економічний цикл

секторальна, галузева і регіональна структура господарства;

умови нагромадження капіталу; зайнятість; грошовий обіг; платіжний баланс, ціни;

науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, що мають метою розробку і реалізацію наукових ідей; умови конкуренції;

• соціальні відносини, зокрема відносини між роботодавцями і найманими працівниками, а також соціальне забезпечення, підготовка і перепідготовка кадрів;

• навколишнє середовище;

• зовнішньоекономічні зв'язки.

2. Суб’єкти економічної політики держави

Складною проблемою є визначення суб'єктів державного регулювання економіки. Центральним суб'єктом системи державного регулювання економіки є держава, представлена сукупністю державних органів з різними повноваженнями та різних рівнів — законодавчої, виконавчої та судової влади, центральних і місцевих органів виконавчої влади. Відмінності політичного устрою окремих країн визначають ті органи, які здійснюють домінуючий вплив на державне регулювання економіки: президент або парламент, законодавча або виконавча гілки влади тощо. Державні органи влади на основі сформованої демократичної виборчої системи уособлюють і втілюють політичний та економічний вибір більшості громадян. Останні ж, представляючи первинних суб'єктів державного регулювання економіки (споживачів, виробників, торгівців, підприємців), не в змозі впливати на безпосередній процес прийняття економіко-політичних рішень щодо формування напрямів або механізмів здійснення державного втручання, а обирають, як правило, тільки главу держави, парламент і місцеві виборні органи. У зв'язку з цим постає найгостріше питання державного регулювання економіки: в який спосіб забезпечити реалізацію суспільних, загальнодержавних інтересів представниками державних органів влади й управління та уникнути використання ними службового становища для задоволення своїх особистих, приватних цілей. Це ще раз переконливо доводить, що державне регулювання носить відбиток суб'єктивізму, оскільки формування і реалізація державної економічної політики пов'язана з діями окремих індивідів або груп — суб'єктів економічного регулювання. Зв'язок регулювання з об'єктивними економічними законами досягається не автоматично і не забезпечує такого самого об'єктивного характеру державного регулювання економіки

Суб'єктами (носіями) державного регулювання виступають також інституціональні утворення, які займають проміжне становище між державою та окремим громадянином і визначають ступінь політичної та соціальної структурованості суспільства. До них належать передусім політичні партії та об'єднання, громадські організації і рухи, професійні спілки. Ці інституції покликані реалізовувати і захищати колективні інтереси своїх учасників, висловлювати ставлення до існуючої моделі державної економічної політики, формулювати власне бачення соціально-економічного розвитку (наприклад, в економічних програмах політичних партій).

3. Негативи державного впливу на економіку

на сучасному етапі розвитку товарного вироб-ва держава об'єктивнзмушена виконувати ряд ф-цій, спрямованих на регул-ння екон-ки. Доголовних її ф-цій можна віднести такі:

1. Розробка політикисоціал/економ розвитку країни, за допомогою якої визначаються головніцілі, пріоритети та засоби розвитку економіки. Це означає, що держава

розробляє стратегію соціально-економ-го розвитку: визначає ресурси та

передбачає певні заходи, які необхідні для її реалізації; прогнозує

економічні, соціальні та міжнародні наслідки від її впровадження в

життя. Державна економічна політика реалізується через економічні

прогнози, плани та програми, які в умовах ринкових відносин носять

орієнтувальний та рекомендаційний хар-р.

2. Формування правових засад

функц-ння економіки. З цією метою держава визначає правовий статус

окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської

діяльності, регулює відносини між окремими суб'єктами ринку, тобто

встановлює «правила гри» на ринку. Спираючись на економічне

законодавство, вона виконує роль арбітра в сфері господарських відносин,

виявляє випадки незаконної діяльності та застосовує відповідні заходи до

порушників.

3. Захист конкуренції як головного “двигуна” ринкового

механізму. З цією метою держава здійснює антимонопольну політику.

4.

Перерозподіл доходів та ресурсів. Необхідність в перерозподілі доході

До суб'єктів державного регулювання економіки належать і міжнародні економічні організації, які істотно впливають на формування національної економічної політики окремих країн, зокрема з трансформаційним станом економіки (Міжнародний валютний фонд, Світовий банк тощо). Окремі рекомендації таких фінансово-економічних інституцій набувають форми вимог, а національні парламенти й уряди змушені виконувати їх частково або повністю, щоб забезпечити країну зовнішнім фінансуванням.ресурсів. Необхідність в перерозподілі доходів обумовлюється природою ринку, якщо первинні доходи окремих домогосподарств жорстко пов'язані з результатами їхньої індивідуальної трудової діяльності. Це неминуче породжує надмірні коливання в особистих доходах, а також відсутність доходів у непрацездатних членів сус-ва. Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл у формі трансфертних платежів, отримання яких не вимагає у відповідь будь-яких товарів та послуг. Крім цього, держава може регулювати індивідуальні доходи шляхом втручання в процеси формування первинних доходів (встановлення мінімальної заробітної плати, застосування прогресивної форми оподаткування первинних доходів). Вона може впливати на реальні доходи через регулювання цін на товари та послуги першої необхідності

тощо. 5. Стабілізація економіки. Як уже зазначалося, ринок не завжди може самостійно протистояти економічній нестабільності. Тому виникає необхідність державного виливу на економічний цикл. В основі стабілізаційної функції держави лежить та обставина, що витрати приватного сектора економіки можуть бути недостатніми для досягнення повної зайнятості або надмірними. В першому випадку держава може застосувати стимулюючу політику, в іншому – стримувальну. Основними методами виконання державою стабілізаційної функції є фіскальна та грошово-кредитна політика, за допомогою яких вона впливає на сукупний попит. Державне втручання в економіку може бути ефективним за умов, якщо воно є зваженим, тобто враховує «розподіл праці» між державою і ринком .Тому в теорії і на практиці завжди існує проблема співвідношення між державним регулюванням економіки і ринковим саморегулюванням. Значною мірою вирішення цієї проблеми залежить від того, як розуміється сутність державного регулювання економіки. Держава може втручатися в ринковий механізм лише в одному випадку – коли цей механізм ще не досяг необхідного потенціалу і тому не здатний виконувати свою позитивну роль в економіці. Показовим прикладом для цього є перехідна економіка, яка знаходиться в стані зміни економічних відносин, коли адміністративно-командні механізми вже не діють, а ринкові – ще знаходяться в стадії становлення. Знайти раціональне співвідношення між державним втручанням в економіку і її ринковим саморегулюванням – актуальна проблема органів державного управління.