1873-1876 Pp. – Південно-Західне відділення Російського географічного товариства

Головою відділу було обрано Григорія Павловича Галагана. Управителем справ одностайно було обрано П.Чубинського. Органом Відділу стали «Записки Юго-Западного отдела ИРГО». Неформальним органом Відділу була також газета «Киевский телеграф», яка виходила в 1874-1876 pp. Газета стала захисником і ревним пропагандистом великої і плідної роботи по вивченню духовної і матеріальної культури українського народу, яку розгорнули діячі Київської громади під егідою ПЗВРГТ.

Визначний діяч Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, фольклорист, автор вірша «Ще не вмерла Україна»:

А Володимир Антонович. Б Борис Ґрінченко. В Михайло Драгоманов. Г Павло Чубинський.

До роботи у Відділі були залучені значні наукові сили. Тільки дійсних членів набралось аж 76, серед них – В.Антонович, М.І.Драгоманов, В.Р.Лисенко і М.В.Лисенко, О.Д. Ушинський (брат відомого педагога) та багато інших

Крім видавничої справи, Відділ провів цілий ряд заходів. Одним з перших було проведення у 1874 р. одноденного перепису населення Києва. У результаті перепису, який був до того ж і першим у місті, виявилось, що в ньому мешканців наполовину більше, ніж офіційно вважалося (Загальна чисельність перевищувала 220 тис. чол.). Також був з'ясований національний склад міста: українці складали найбільшу національну групу.

Іншою важливою акцією Відділу, яка набула міжнародного розголосу, стало проведення у серпні 1874 p. ІІІ Археологічного з'їзду, який засвідчив високий науковий рівень археологічних досліджень на українських землях.

Не порушуючи жодних законів і циркулярів, вживаючи тільки російську мову, вчені-гуманітарії створили науковий центр з українознавства і широкий науковий рух за участю науковців та ентузіастів-провінціалів, збирачів різного роду матеріалів та дописувачів до серйозних журналів. В Україні утворився зародок національної Академії наук.

За час існування Відділу (1873-1876) ним була проведена значна наукова діяльність: видано 7 томів "Трудов Юго-Западной экспедиции" (no 1200 сторінок кожен, не рахуючи додатків), два томи "Записок Юго-Западного Отдела И.Р.Г.О.", також підготовлено матеріальна ще три томи праць М.О.Максимовича; створено етнографічний музей, бібліотеку, архів.

Але і на цей раз уже за науковою працею громадівців пильне око царської поліції розгляділо загрозу майбутнього українського сепаратизму (відділення). Найбільш зусиль у зведенні наклепів на українських діячів доклав М. Юзифович, полтавський поміщик, колишній член київської громади, один з організаторів ПЗВРГТ, але відданий служитель імперії.

Наслідком доносів і наклепів на український рух стало підписання царем 18 травня 1876 р. Емського указу. Було заборонено: ввіз із-за кордону книжок українською мовою; друкування і видання в Росії оригінальних українських творів, перекладів, п'єс для театральних вистав, текстів до нот, крім історичних пам'яток. Указ ліквідував ПЗВРГТ, заборонив громади, встановив жорсткий контроль над художніми творами українською мовою, які мали друкуватися російським правописом. Заборонялася діяльність театральних труп із суто українським репертуаром. Окремий пункт указу стосувався персонально Драгоманова й Чубинського, яким було заборонено жити в Україні. Емський указ свою чинність зберігав до 1905 р.

1876 р. – Емський указ

« ... Не допускати ввезення на територію імперії без відповідного на те дозволу Головного управлінню з питань друку будь-яких книг і брошур, які видаються за кордоном малоросійською мовою; друкування видавництво в імперії оригінальних творів і перекладів тією ж мовою заборонити за винятком історичнго документів і пам’яток, творів вишуканої словесності, але так, щоб не допускати жодних відступів від загальноприйнятого російського правопису, щоб дозвіл на друк давали після розгляду рукописів у Головному управлінні з питань друку; заборонити також різноманітні сценічні вистави і читання малоросійською мовою, а також друк текстів до музичних нот цією мовою...»

Поява Емського указу російського імператора Олександра ІІ пов’язана з.

А активізація діяльності об’єднань української інтелігенції - громад

Б видання українського альманаху «Русалка Дністрова»

В викриття владою учасників Кирило-Мефодіївського братства

Г участь українців у польському національно-визвольному повстанні

Проте на цей раз громадівський рух не припинився. Громади, що збереглися, продовжували існувати підпільно, шукаючи нових шляхів для продовження своєї діяльності. Як і з попередні роки, найсильнішою і найвпливовішою була Київська (Стара) громада.

Прочитайте уривок з жандармського звіту і визначте назву організацій, про

які йдеться мова.

«У Росії існує особливе товариство малоросів, пройнятих духом якогось патріотизму, товариство це має скрізь своїх послідовників, і університети Київський і Харківський служать головними провідниками і поширювачами ідеї про можливість відновлення Малоросії... Це молоді та пристрасні вільнодумці, які докладають усіх зусиль для здійснення пестуваної ними думки про свободу Малоросії та принади свободи з тією саме метою, щоби згодом, коли ми простого народу підкоряться їхньому впливу, діяти на шкоду монархії».

А хлоп омани Б громади В Кирило-Мефодіївське братство (товариство) Г Братство тарасівців

У якому місті було створено першу українську громаду?

А Петербурзі В Харкові Б Києві Г Полтаві

У межах Російської імперії організувати легальну роботу було неможливо, і тому громадівці сходяться на думці про організацію українського національного центру за кордоном, який мав налагодити видання вільної від цензури української преси і представляти український рух в Європі. Виконання такого завдання громада доручила Михайлу Драгоманову.

Також на його долю випала роль виробити політичну програму українського руху, тобто поставити перед ним чітку мету і накреслити шляхи її досягнення, оскільки стало зрозуміло, що без зміни ладу в Російській імперії змін на краще для українців не буде.

В иїхавши за кордон, Драгоманов зав'язав тісні стосунки з українськими діячами Галичини, разом з М. Павлюком та С. Подолинським став видавати журнал "Громада" (1878– 1879 pp., 1882 р.). В основі запропонованої Драгомановим програми лежали такі принципи, як демократизм (надання громадянам демократичних прав і свобод та організація влади на демократичних засадах); федералізм (надання українцям в складі Росії автономних прав і запровадження громадського самоврядування); культурництво (визвольна боротьба повинна вестися виключно просвітницькими формами і методами); еволюційність (уникати радикальних змін, а віддавати перевагу поступовому розвитку); європеїзм (орієнтація України в своєму розвитку на Європу).

Висунута Драгомановим програма для тодішніх умов, що запанували в Росії після вбивства царя Олександра II, виявилась занадто радикальною. Саме тому Київська громада розірвала відносини з Драгомановим і припинила фінансування журналу. Вона відмовилась від політичної діяльності, яка могла викликати репресії з боку російського уряду.

Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895). Студент-викладач недільної школи, доцент університету св. Володимира у Києві, видавець українських безцензурних видань у Женеві, професор Вищої школи у Софії. Таким чином, погляди Драгоманова привносили в український рух нову ідеологію, в якій він намагався поєднати сучасні йому європейські політичні вчення та ідеї вироблені його попередниками в українському русі.

У суспільному русі в Україні завдяки Драгоманову з'явилась нова мета – досягти рівня передових європейських країн. Він вважав, що український рух мас поєднувати боротьбу як за демократичні, соціальні, так і за національні права. Патріотизм і демократія, на думку Драгоманова, випливають з природи українського народу, віками пригніченого і позбавленого своєї еліти.

Він не виступав за відокремлення України від Росії, стояв на федералістських позиціях. Однак при цьому Драгоманов виходив з можливості реорганізувати Російську імперію. Її він вбачав не централізованою державою, а вільною конфедерацією автономних регіонів. Сміливою була стаття Драгоманова "Пропащий час", в якій він доводив, що під російським правлінням українці більше втратили, ніж набули.

Прихильники і популяризатори соціалістичних ідей серед українців у 60-80-х рр. XIX ст.:

А Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Микола Зібер. Б Михайло Драгоманов, Микола Зібер, Сергій Подолинський.

В Микола Зібер, Сергій Подолинський, Борис Познанський. Г Сергій Подолинський, Борис Познанський, Тадей Рильський.

Єдиним свідченням українського руху на теренах Російської імперії стало видання російськомовного журналу "Киевская старина" (1882-1907 pp.), що продовжував українознавчі дослідження.

Історичне товариство імені Нестора-Літописця – наукове товариство з історії, що існувало в Києві протягом 1872–1931 рр.

Засноване в 1872 р. на основі наукового гуртка в Києві, офіційно відкрилося в січні 1873 р.. У 1874 р. перейшло у відання Київського університету. З 1879 р. видавало «Читання в Історичному товаристві Нестора-літописця» (24 томи до 1914 р.). Новий статут було прийнято в 1898 р.. Закрито в 1917 р., але в 1921 р. відновило свою діяльність у складі Історико-філологічного відділу ВУАН. На початку 1930-х років було ліквідовано.

Що з переліченого свідчить про діяльність старої Київської громади в 70–80-ті роки 19 ст.?

1 Видання «Історичних пісень малоросійського народу» з примітками В. Антоновича та М. Драгоманова.

2 Створення Я. Стефановичем у Чигиринському повіті Київської губернії селянської організації «Таємна дружина».

3 Заснування Новоросійського університету в Одесі.

4 Вихід у світ двох випусків збірника «Народні українські казки», укладених І. Рудченком.

5 Заснування Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

6 Створення Марком Кропивницьким у Єлисаветграді першого українського професійного театру.