1861 Р. – виникнення громад у Києві.

3)Колишні хлопомани разом з викладачами і студентами Київського університету, серед яких були П.Чубинськии, М.Драгоманов, утворили нове товариство "Українська громада".

Ч убинський Павло (1839–1884) – громадський діяч, етнограф, фольклорист, поет. Закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. Улітку 1861 р. повернувся до Києва. У 60–70-х pp. активно співпрацював у журналі "Основа" та Київській (Старій) громаді. 1863 р. опублікував вірш "Ще не вмерла Україна", який згодом був покладений на музику М. Вербицьким. Пісня стала національним гімном України. У 1862 р. за участь в Українському національному русі заарештований і відправлений у заслання. Із 1869 р. оселився у Петербурзі. За дорученням імператорського Російського географічного товариства здійснював етнографічні експедиції в Україну, Білорусь та Молдову. Поруч із науковою діяльністю знову активно включився в український суспільно-політичний рух. Один із ініціаторів створення Південно-Західного відділу Імператорського російського географічного товариства (1873) і його управитель справами. Після Емського указу 1876 р. відділ було закрито, а Чубинського знову вислано з України.

Київська громада, як і громади, що виникли по різних містах України (Чернігові, Вінниці , Катеринославі, Одесі, Полтаві, Харкові), Кубані (Катеринодарі) та Москві, головним своїм завданням вважали організацію народної освіти рідною мовою (заснування шкіл, написання і видання для них підручників, підготовку вчителів тощо); здійснення наукових розвідок в галузі етнографії, мовознавства, історії; підготовку і видання популярних книжок тощо. Тобто, займалися культурницькою діяльністю.

Укажіть рядок, у якому названо членів Петербурзької громади (початок 60-х років 19 ст.).

А Володимир Антонович, Федір Вовк, Павло Чубинський.

Б Микола Кибальчич, Андрій Желябов, Софія Перовська.

В Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Василь Білозерський.

Г Михайло Драгоманов, Михайло Павлик, Сергій Подолинський.

1863–1864 рр. – польське національно-визвольне повстання.

Відродження українського руху попервах не викликало занепокоєння царської влади та російської громадськості. Але підготовка і вибух польського повстання 1863-1864 pp. (прийняв участь А Потебня), боязнь того, що українці за культурницькою діяльністю зажадають відродження колишніх прав, а то і незалежності, призвело до видання міністром внутрішніх справ Валуєвим 20 липня 1863 р. таємного циркуляру, який увійшов в історію як Валуєвський циркуляр. Він забороняв публічне вживання української мови в державних установах, школах, церквах, друкуванні популярної, релігійної літератури, крім художніх творів. Проблема української мови розв'язувалася знаменитою фразою: «Ніякої окремої малоросійської мови не було, нема та бути не може»; « ... Зробити по цензурному відомству розпорядження, щоб до друку дозволяли тільки такі твори цією мовою, які стосуються галузі красного письменства; пропуск книжок малоросійською мовою як духовного місту, так і навчальних та взагалі призначених для початкового читання народу, припинити»

1863 р. – Валуєвський циркуляр

Українські землі, охоплені польським визвольним повстанням 1863-1864 рр.

Громади одна за одною самоліквідовувалися або ж були офіційно заборонені.

Тільки наприкінці 60-х років, після послаблення антиукраїнської політики, знову з'являються громади, але як нелегальні організації. Та нелегальне становище давало малий простір для культурницької діяльності, і тому провідники українського руху весь час намагаються найти легальні форми для своєї праці. Така можливість відкрилася зі створенням у 1873 р. Південно-Західного відділення Російського географічного товариства (ПЗВРГТ), яке завдяки громадівцям стає центром українознавчих досліджень, розшукує, досліджує і публікує документи, статистичні та етнографічні дані та дослідження.

Урочисте відкриття Відділу відбулось 13 лютого 1873 р.