43. Кримське ханство та його вплив на історію України.

КРИМСЬКЕ ХАНСТВО - кримсько-татарська держава, що існувала у 1449-1783 на землях Кримського п-ова, пониззя Дніпра, Приазов'я та Прикубання, Усередині 13 ст. ця територія була захоплена монголо-татарами і увійшла до складу Золотої Орди. Внаслідок тривалих міжусобиць, підтримки Польщі та Литви ханові Хаджі-Гірею у 1449 р. вдалося відірватися від Золотої Орди і створити незалежну державу - Кримське ханство. Столицею його стало місто Бахчисарай. Управляли державою представники династії Гіреів.

У 1478 хан Менглі-Гірей визнав себе васалом турецького султана. У найбільших фортецях (Кафа, Гезлев, Єнікале, Перекоп та ін.) були розміщені турецькі залоги. Державною релігією Кримського ханства був іслам. Важливою політичною силою в К.х. було мусульманське духовенство на чолі з муфтієм, який вважався за значенням другою особою після хана. Певну роль у державному управлінні відігравала рада, до складу якої входили брати хана та найбільш знатні беї.

У другій пол. 15 ст. кримські хани розпочали здійснювати грабіжницькі походи на українські землі. Перший такий великий похід відбувся у 1482 р. внаслідок якого було зруйновано значну кількість міст Правобережної України, включаючи Київ. Під час набігів татари захоплювали багато полонених, яких згодом продавали на невільницьких ринках Криму, або перетворювали на рабів. Намагаючись уникнути спустошення українських земель, які входили до складу Речі Посполитої, королівський уряд намагався припинити напади татарських орд шляхом сплати данини. Але це не приносило очікуваних результатів. Так, лише впродовж другої пол. 15 -першої пол. 16 ст. відбулося близько 100 татарських набігів на Україну, під час яких татарські загони інколи добиралися аж під Перемишль.

Головним оборонцем українського народу від татаро-турецької агресії стало українське козацтво, яке у 16 ст. оформилося як серйозна військово-політична сила. Козаки не тільки вели оборонну боротьбу, але й самі нерідко здійснювали сухопутні і морські походи до Криму та Туреччини. Особливо успішними були походи гетьманів та кошових отаманів Запорізької Січі П. Сагайдачного, М. Дорошенка та І.Сірка. В роки національно-визвольної війни українського народу середини 17 ст. Б. Хмельницький уклав воєнно-політичний союз з кримським ханом Іслам-Гіреєм III, який  неодноразово порушував укладену угоду (особливо це проявилося під час Берестецької битви 1651).

    З другої пол. 17 ст. починається занепад Кримського ханства. Остаточно доля кримсько-татарської держави вирішилася внаслідок російсько-турецької війни 1768-74 рр. За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 Кримське ханство було проголошено незалежним від Туреччини. Фактично воно підпало під контроль Росії. У 1783 уряд Катерини II змусив останнього хана Шагін-Гірея зректися влади і виїхати з країни. К.х. перестало існувати як незалежна держава, а його територія була включена до складу Російської імперії.

44. Виникнення та розвиток Османської імперії.

Близько 900 р. почався розпад Тюркської держави (каганату) в Центральній Азії. Групи тюрків стали рухатися на Захід. Однією з них була група досвідчених воїнів, які за іменем свого начальника називалися сельджуками.

Сельджуки - гілка племен тюрок-огузів, названа за ім'ям їх вождя Сельджука (X- початок XI ст.). У 40-х- на початку 80-х років XI ст. завоювали частину Середньої Азії, більшу частину Ірану, Азербайджану, Курдистану, Іраку, Вірменію, Малу Азію, Грузію та інші території. Найбільшої могутності досягли за Meлікшаха (1072/73-1092pp.). З 40-х років XI ст. єдина держава сельджуків почала розпадатися на окремі султанати. Наприкінці XI ст. Палестину, частину Малої Азії у турків-сельджуків відвоювали хрестоносці, у XII ст. Іран - Хорезмшахи.

На своєму шляху на Захід сельджуки швидко завоювали Персію і після цього розпочали наступ на Візантію. У 1071 р. під Манзікертом вони не лише розбили візантійську армію, а й узяли в полон імператора. Проте на той час сельджуки не були підготовлені до захоплення всієї Анатолії в Малій Азії.

Імперія сельджуків розпалася під натиском монголів. На місці сельджуцької держави утворилась низка прикордонних князівств. В одному з них прийшла до влади династія Османів. їхня влада поширювалася на північ від сучасної Анкари до Егейського моря. Приблизно в 1300 р. Осман проголосив свою незалежність і з того часу офіційно фіксується початок Османської держави.

Початковим періодом існування Османської держави був час від 1300 до 1450 р., коли ця маленька постсельджуцька держава намагалася поступово здобути всю Малу Азію. Від 1358 р. з переходом Галліполі османи почали реально загрожувати Візантії. 1402 р. став своєрідним перепочинком для останньої, оскільки з'явився монгольський завойовник Тамерлан (Тімурленг), який оволодів великою частиною Азії разом з Іраном і в битві під Анкарою розбив армію тодішнього володаря османів султана Баязида. Незабаром, у 1405 р., Тамерлан помер і в 1413 р. син Баязида Мегмед І відновив Османську державу, а його син Мегмед II Завойовник, який відкрив для турків нові території, рушив далі на захід і 1453 р. завоював Константинополь (Царгород).

Після цього його увагу привернув Крим. Він змусив Кримське ханство, яке постало в Криму після розпаду Золотої Орди, платити османам данину (трибут). Таким чином, турки-османи почали проникнення на українські території, швидко поширили свою владу на Молдову і Бессарабію, де заснували власні правління.

На період 1451-1556 рр. припадає зеніт розвитку Османської імперії. Вона оволоділа Балканами, Єгипетом, Північною Африкою, частиною Кавказу, розширила впливи у Криму. Експансія турків у Європу призвела до того, що під владою або протекторатом османів опинилися також Центральна Угорщина, Трансільванія, Славонія, Далмація, частина Правобережної України.

У 1475 р. османи захопили важливий торговельний центр у Криму - Кафу - і вступили в конфлікт з Венецією та Габсбургами. Боротьба між турками та європейськими державами точилася з перемінним успіхом. Основним епізодом цього протистояння стала битва під Могачем 1526 р. (так звана Могацька катастрофа), в якій був убитий угорський король, а велика частина Угорщини стала провінцією османів. Тодішній володар османів султан Сулейман намагався загарбати Центральну Європу, де на той час поширювались впливи Габсбургів. Турки кілька разів намагались захопити Відень. У їхній свідомості основним символом перетворення імперії на світову було підкорення "кизил-алма" (з тюркської - червоне яблуко), території, яку треба обов'язково здобути для досягнення мети. Нею був Відень, якого вони так ніколи і не здобули. Проте вплив турків на європейську історію був дуже помітним.