22. Становлення парламентаризму в Англії у 13 – 14 ст.

Парламент виник в Англії в XIII ст., однак його структури і функції остаточно склалися значно пізніше. Він складався з двох палат: палати лордів ( спадкоємних представників знаті )і палати громад, у яку входили представники лицарства і городян. Ця структура майже не мінялася протягом століть.

До XIII ст. в Англії склалася сильна централізована влада, яка спиралася на підтримку лицарства, міст і вільного селянства. Королі прагнули зберегти встановлену рівновагу політичних сил. Порушення цієї рівноваги сталося в правління Івана Безземельного (1199- 1216 рр.) - молодшого сина Генріха II. Король вів невдалу війну з Францією, в результаті якої була втрачена велика частина англійських володінь. У країні через величезні військові витрати загострилися соціальні суперечності. Положення посилив конфлікт короля з папою Інокентієм III через призначення архієпископа Кентерберійського.

Влітку 1215 р. спалахнуло повстання, очолили яке великі феодали-барони. У ньому взяли участь ті верстви населення, які раніше підтримували короля: духовенство, лицарі, городяни. Іоанн Безземельний був змушений підписати пред’явлені йому вимоги. Цей документ, що складався з 63 статей, отримав назву Велика хартія вольностей. Хартія представляла собою своєрідну конституцію (основний закон) феодальної монархії. У перших статтях король обіцяв не брати з васалів ніяких платежів без згоди (загальної ради королівства), до складу якого входили барони. Стаття 39 Хартії проголошувала, що жодна вільна людина в Англії не може бути заарештована, ув’язнена, позбавлена майна і вигнана з країни інакше як по законному вироку рівних і за законом країни. Стаття, яка встановила принцип недоторканності особистості, в той час реально могла захистити лише баронів. За статтею 61 барони отримували законне право розпочати військові дії проти короля, якщо він не буде дотримуватися Хартію.

Хартія також містила ряд статей, вигідних для розвитку міст і торгівлі. Проте з прийняттям Хартії смути в Англії не припинилися. Боротьбу баронів з сином Івана Безземельного Генріхом III очолив граф Симон де Монфор. В одній з битв король був полонений. У 1265 р. де Монфор скликав «Раду королівства», на якій окрім баронів та єпископів були запрошені також по два лицаря від кожного графства і по два представники від міст. Це і був перший англійський парламент.

Незабаром він набув більшого впливу на державні справи. Англійський парламент не тільки вирішував питання про податки, а й отримав право видавати закони . Після захоплення опозицією значної території і підтримки її Лондоном у червні 1264 р., Де Монфором (Монфор-л’Аморі ) був скликаний парламент у м. Лондоні. У новий скликаний де Монфором парламент у січні 1265 р. були запрошені не тільки лицарі від графств, а й представники, які підтримали опозицію міст. Це стало народженням нової установи, де були представлені основні стани Англії.

З 1330 р. парламент збирався не рідше одного разу на рік (фактично частіше - до чотирьох разів протягом року, коли це вимагала політична ситуація). Засідання, за вирахуванням часу переїздів, свят і інших перерв, тривали в середньому від двох до п’яти тижнів. Оскільки парламент відкривався на запрошення короля, то його учасники збиралися в тому місці, де в даний момент знаходився королівський двір. Як правило, це було Вестмінтское абатство.

У 1343 р. парламент розділився на два зібрання (верхню і нижню, палати): палату лордів, члени якої призначалися королем з вищого духовенства і аристократів, і палату общин, де засідали представники лицарства і міст.. У 14 ст. воно позначало особливу соціальну групу, що включала лицарів і городян. Члени нижньої палати, на відміну від лордів, отримували грошове забезпечення: лицарі графств - по чотири шилінги, городяни - по два шилінги за кожен день сесії.