16. Київська Русь: структура суспільства і держави.

Політична система Русі Київська Русь —держава з монархічною формою правління. Протягом IX—XIII ст. влада пережила складну трансформацію. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії — бояри.

У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях («снемах»). Певною мірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради. За часів Київської Русі до боярської ради входили старші дружинники, міська еліта та представники вищого духовенства, з якими князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішував важливі адміністративні, фінансові та судові справи. У разі відсутності князя або після його смерті рада ставала основним органом влади, у компетенції якої були не тільки питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й обрання та встановлення влади наступного князя. Володіли правом «вето».

Віче — це народні збори дорослого чоловічого населення, що вирішували важливі громадські та державні справи. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську традицію племінних зборів. У добу посилення монархії та централізму віча занепали (під час правл. Вол Вел та Яросл. Мудрого), а в період ослаблення князівської влади знову відродилися.

Суспільний устрій Київської Русі: У Київській Русі існувала особлива соціальна структура суспільства. На верхньому щаблі були князі з роду Рюриковичів. За князями йшли бояри, однак вони не становили замкнуту групу. У неї могли переходити сини священиків і навіть інколи вільних селян. В основному бояри були з числа князівських дружинників. Також боярами ставали місцеві землевласники, вихідці з колишньої родоплемінної знаті. Бояри мали деякі привілеї, закон захищав їхнє майно й життя. За службу бояри отримували землі.

Населення міст складалося з багатих і бідних верств населення, які займалися торгівлею й ремеслом. Багаті торговці майже не відрізнялися від бояр, земельної аристократії. Багатих місцевих, а також іноземних купців називали – гості, торговців середнього статку – купці, а дрібних бідних крамарів і ремісників – чернь. У Києві жило постійно багато іноземних купців – вірменів, євреїв, греків, чехів, поляків тощо.

Серед вільних людей, які належали до нижньої верстви населення були смерди – це вільні селяни, найбільш численна частина сільського населення Русі. Вони жили на власній землі або на землі князя, платили податки, виконували різні повинності.

Закупи – напівзалежні селяни, що взяли займ (купу) й повинні були його віддати. Вони були тимчасово позбавлені волі за борги, але не втрачали при цьому цивільних прав.

Рядовичі – селяни, що уклали з феодалом договір (ряд) і виконували різноманітні роботи у вотчині.

Ізгої- вигнані з общини селяни, що не мали права через це користуватися общинною землею.

Самою нижньою категорією населення були раби – челядь або холопи. У більшості випадків це були військовополонені або діти рабів. Із прийняттям християнства їхнє положення покращилося. Устав Володимира Мономаха також захищав їхнє життя.

Челядь – залежні особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Челядь продавали, дарували, передавали у спадщину.

Холопи – назва невільних людей на Русі, вживана поряд з назвою «челядь». Холопами називали рабів, які перебували в повній власності у феодала.

Для соціального устрою Київської держави було характерно те, що всі ці верстви не були замкнутими.

Із прийняттям християнства виникає ще один значний прошарок суспільства – духівництво, яке замінило собою волхвів та інших служителів язичницьких культів.