6. Римська республіка 2 – 1 ст. До н.Е. Політичний розвиток.

Війни з італійськими племенами та Карфагеном збагатили Рим воєнним досвідом, зміцнили армію. Вже в часи другої пунічної війни (218 – 201) армії Риму воювали в різних кінцях Європи. Філіп 5, цар Македонії, необачно погодився виступити союзником Ганнібала в Другій пунічній війні. Після перемоги над Карфагеном римляни оголосили Македонії війну. Вони запросили греків приєднатись до них, щоб разом боротися проти Македонії, і пообіцяли їм за це волю.

Римляни разом з греками перемогли Македонію. Але Рим не подарував грекам ні волі, як ті сподівались, а встановив в Греції свою владу. Коли греки спробували звільнитися з під влади римлян, ті їх жорстоко покарали. У 146 р. до н.е. римляни зруйнували і спалили місто Коринф – один з центрів грецької культури, а всіх його жителів продали в рабство. Таким чином, македонська неволя змінилася для греків на ще гіршу – римську.

Римляни вивезли з Греції цінні твори мистецтва. Мармурові та бронзові статуї, вази, золото, срібло. Полоненні теж були військовою здобиччю, їх продавали в рабство. Особливо цінувались освічені раби – грецькі вчені та філософи.

Рим і далі продовжував вести завойовницькі походи. Протягом 2 ст. до н.е. рим утворив багато нових провінцій: Далеку та Ближню Іспанію, Македонію, Африку, Азію, Нарбонську Галлію. Усього Риму належало в інших країнах 38 провінцій.

Для управління підкореними провінціями сенат призначав проконсулів чи преторів. Ці управителі мали цілковиту владу над підкореними країнами і відповідали за порядок на їх території, збирали податки з населення.

…На захист селянства виступили брати Гракхи – Тіберій і Гай. Обидва вони були народними трибунами. Тиберій розумів, яку небезпеку для держави становило розорення селянства. У сенаті він закликав повернути біднякам землю. Та сенатори його не підтримали. Тоді він звернувся з промовою до народу.

Незадоволені сенатори вбили Тиберія та його 300 прибічників, а мертві тіла вночі скинули в Тибр. Справу загиблого трибуна продовжив його молодший брат Гай. Земельні закони, які він хотів провести, викликали незадоволення серед великих землевласників. Вони вчинили заколот, під час якого Гая було вбито.

На початку 1 ст. до н.е. відбувається боротьба між оптиматами і популярами.

Оптимати – захисники інтересів аристократії. Популяри – прибічники інтересів трудящих верств.

У 74 р. до н.е. – почалося найбільше за всю історію Риму повстання рабів. Очолив його гладіатор Спартак.

Армія повсталих дуже швидко зростала. Спартак хотів перевести їх через Альпи і розпустити їх по рідних землях. Але у війську Спартака почались незгоди. Частина рабів хотіла залишитись і Італії. Вони відокремились. І їх швидко знищили загони римської армії.

Тим часом війна розгорялась, повстання продовжувались. Армія рабів збільшилась до 120 тис. чоловік. Все ж римська держава змогла знайти сили і придушити повстання рабів. В 71 р. до н.е. відбулась остання битва Спартака з римським військом. Військо повсталих рабі було розгромлено.

На початку 1 ст. до н.е. оптимати об.єднилися навколо представника давнього аристократичного роду, полководця та обдарованого політика Луція Корнелія Сули. – він був проголошений диктатором.

В 60 р. до н.е. троє видатних політиків Риму – Гней Помпей, Марк Красс та Юлій Цезар – утворили перший тріумвірат.