1. Формування цивілізацій Межиріччя. Стародавній Вавілон На початку XIX ст. до н. е. у Месопотамію - долину між Тигром і Євфратом - увійшли племена амореїв і заснували тут свою державу зі столицею у Вавилоні. Розташований на перехресті прадавніх караванних шляхів, він швидко збагачувався. Особливо Вавилон піднісся у XVIII ст. до н. е. за царя Хаммурапі (1792- 1750 до н. е.).

Хаммурапі скористався занепадом низки міст-держав (Іссен, Ларса) і добровільно погодився бути васалом аморейської держави. За її підтримки Хаммурапі завоював сусідні міста-держави. Для місцевих селян він спорудив канал, що дало змогу значно розширити площу оброблюваних земель і посилило авторитет царя. Він зміцнив північні кордони країни, а коли помер могутній ассирійський цар Шамші-Адад І, вигнав із сусідньої держави Марі ассирійський гарнізон і посадив там свого намісника.

Поступово Хаммурапі завоював сусідні князівства і контролював величезну територію з важливими торговельними шляхами.

Так виникла перша централізована держава в історії Месопотамії.

Наступникам Хаммурапі довелося вести запеклу боротьбу з племенами каситів, шумерів, які прагнули відродити свою державність, а також із хетами. Вавилон завоювали касити, що заснували II Вавилонську династію. Каситські племена вели напівкочовий спосіб життя і значно поступалися вавилонцям за рівнем розвитку. Верхівка цих племен з часом злилася з вавилонською знаттю.

У середині II тис. до н. е. частішими стали воєнні конфлікти Вавилону з Ассирією. Вавилон користувався допомогою хетів, але у ХП ст. до н. е. їх держава загинула. Одночасно зі Сходу спустошливий набіг здійснили еламці. Каситська династія занепала.

Засновником нової династії в ХП ст. до н. е. став Навуходоносор, який подолав і вигнав каситів, завдав воєнної поразки Ассирії, проте відродити колишню могутність Вавилону не зміг. Занепад Вавилону тривав до VII ст. до н. е., доки на його руїнах не виникло нове царство.

У господарстві Стародавнього Вавилону існувала й ефективно використовувалася іригаційна система, що була "економічним нервом" країни, про яку піклувалися не лише спеціальні чиновники, а й кожний громадянин. Високий рівень землеробства сприяв успішному розвитку тваринництва.

Значно розвинулось ремісниче виробництво: будівельна справа і гончарство, виробництво цегли, ковальство, суднобудування. Вавилон вів активну зовнішню торгівлю, купуючи метали, деревину, натомість продаючи вовну, фініки та зерно. Значного розвитку набуло лихварство, причому найбільшими кредиторами були храми. Позика надавалася під заставу майна чи майбутнього врожаю, бо кредитори були позбавлені можливості обертати боржників у рабство.

Про суспільні відносини в країні свідчать так звані "Закони Хаммурапі", що є упорядкованою збіркою звичаєвого права. "Закони" захищали приватну власність, юридично оформлювали використання найманої праці. Ці закони були згруповані у відповідні блоки: охорона державної та приватної власності, одержаного від царя майна, операції з нерухомим майном, торговельні відносини, норми сімейного і цивільного права.

Читаючи "Закони", ми дізнаємося, що важливу роль у громадському житті відігравала община, у певній залежності від якої перебували навіть землевласники. Значного розвитку у державі набувала оренда землі, маєтків, худоби, що також було відображено у "Законах".

"Закони Хаммурапі" поділяли вавилонське суспільство на мужів, покірних та рабів, хоча соціальна структура суспільства була складнішою. Лише мужі вважалися повноправними членами сільської чи міської общини, власниками певної частки общинної землі. Покірні - пауперизовані селяни та представники інших соціальних груп, які за наявності грошей могли купувати землю.

Багато уваги у "Законах" приділялося відносинам між рабом та його власником. Використання рабської праці вважалося особистою справою рабовласників, які могли також звільняти рабів.

Держава дбала про військо, тому надавала привілеї воїнам. У "Законах" є статті, що забороняють забирати у воїнів майно за борги, продавати їх у рабство. Майно воїна міг успадкувати старший син або частину - вдова. Держава викуповувала своїх воїнів з полону, проте коли воїн не з'являвся своєчасно до війська чи посилав замість себе найманця-непрофесіонала, його суворо карали.

Вавилон був сильною монархією1 з розвинутим державним сектором економіки. Цар контролював усі сторони життя суспільства, у цьому йому допомагало чиновництво. За часів панування каситів царська адміністрація наділяла землею оточення царя. Тимчасові пожалування з часом ставали спадковою власністю. Поряд з общинним землеволодінням виникло приватне, централізоване державне господарство поступово руйнувалося, що не сприяло політичній монолітності.

Державний механізм Вавилону не був ідеальним. Держава, в якій були раби і рабовласники, багаті та бідні, вельможі і простолюдини, знала і соціальні негаразди. Давно загинула могутня стародавня держава - Вавилон, але надбання народів Стародавньої Месопотамії стали вагомим внеском у скарбницю світової цивілізації.

2. Стародавній Єгипет: особливості цивілізаційного розвитку.

Заселення території Єгипту належить до епохи палеоліту. В 10-6 тисячоліттях до н. е. протосеміти, бербери і кушіти, зі змішування яких до 4 тис. до н.е утворився єгипетський народ.

Раннє царство Приблизно в середині 4 тис. до н. е. з багатьох невеликих територіальних утворень — номів — утворилися два царства: на півдні — Нижній Єгипет, на півночі — Верхній Єгипет. Остаточно країну об'єднав біля 3000 р. до н.е цар півдня Менес (Мена), що захопив Нижній Єгипет і заснував фортецю Мемфіс, яка стала столицею об'єднаного Єгипту.З об'єднання Єгипту почалась династична епоха. У 28-23 століттях сформувалася давньоєгипетська цивілізація. Єдність Єгипту втілювалася у владі фараонів — необмежених господарів всієї країни. Фараон був главою культів всіх богів Єгипта і сам оголошувався богом. Висловленням цього було будівництво у цей період пірамід — гробниць фараонів Джосера, Хеопса , і Мікерина. Збільшилось значення геліопольского культу бога сонця Ра, синами якого називали себе всі фараони. У 23-21 століттях до н. е. Єгипет розпадається на безліч номів.

Середнє царство (біля 2050—1700 до н.е) Нове об'єднання Єгипту почалося з піднесення номархів Гераклеополя (в Середньому Єгипті), пізніше посилилися правителі південного міста Фіви. Фіванський фараон Ментухотеп I став правителем об'єднаного Єгипту. У 21-18 століттях покровителем фараонів оголошений Бог Амон. Другий розпад Єгипту (біля 1700—1580 до н.е) Новий розпад Єгипту у 18-16 століттях привів до захоплення його азіатськими володарями — гіксосами, які захопили владу у Нижньому Єгипті і зробили своєю столицею місто Аваріс.

Нове царство (біля 1580—1070 до н.е)Знищити панування гіксосів вдалося Яхмосу I. Переслідуючи їх, він вдерся до Палестини, Сирії. Його наступники встановили панування Єгипту в Палестині, Фінікії, Сирії; При Аменхотепі III Єгипет досяг найбільшої могутності. У цей період армія Єгипту стала регулярною. Релігійна реформа Аменхотепа IV (Ехнатона) проголосила культ єдиного для єгиптян бога Атона (сонячного диска). На честь цього бога будується нова столиця Ахетатон. Після смерті Ехнатона в 1335 р. до н. е. відновили шанування колишніх богів, і Фіви знову стали столицею Єгипта. Захопившись релігійною реформою, Ехнатон закинув управління державою. Занепад тривав і після його смерті, але близько 1290 р. до н. е. фараон Рамзес II відновив могутність Єгипта. Він вів вперту боротьбу з хеттами та їх сирійськими союзниками. З Х ст. до н. е. в Єгипетській державі почався новий період – нестабільності, що завершився захопленням її Персією в Vст. до. н. е. Від Перського панування Єгиптян звільнив А. Македонський в 332 р. до. н. е.

3. Розвиток афінської демократії у VI–IV ст. До н. Е.

Прикладом рабовласницької демократії є державний устрій Афін. Афінська демократія' вважається найбільш розвинутою і довершеною формою демократичного устрою античних рабовласницьких держав. Золо­тим віком античної демократії став час від середини V до середини IV ст. до н. е. Демократія — форма політичної системи суспільства, побудованої на народовладді, активній участі громадян у житті країни, гарантії права обирати і бути обраним у найвищі органи влади.Афінська демократія, спрямована на врегулювання відносин між класами, соціальними групами, окремими людьми. У грецьких містах основою соціально-економічної та політичної організації був колектив громадян з 20 р.. Повноправним афінським громадянином міг бути житель Аттики, батьки якого мали громадянські права, а його ім'я було занесено до особливих списків. Громадянство передбачало певні права й обов'язки. Серед перших — право на свободу, особисту недоторканність, на землю, на участь у виборних органах тощо, других — обов'язок берегти своє майно, працювати на землі, захищати рідний поліс, дотримуватися законів тощо. Головним органом влади в Афінах були Народні збори (еклесія), на які збира­лися усі громадяни. Жінки не мали права брати участь у політичному і громадському житті. На зборах приймалися закони, оголошувалися війни, укладався мир, затверджувалися посадові особи, ратифікувалися міжнародні договори тощо. Робочим органом Народних зборів була Рада п'ятисот, члени якої обирались від кожної із десяти адміністративних одиниць (філ) на один рік (по 50 членів). Головними завданнями Ради були підготовка зборів і вико­нання їхніх функцій між засіданнями. Поряд з Радою п'ятисот існував і ареопаг — орган влади, що здійсню­вав державний контроль, суд та інші функції.

Закони Драконта. Щоб навести порядок в Афінах, 621 р. до н. е. архонтові Драконту доручили скласти закони. їх було спрямовано головним чи-ном на захист приватної власності. Сувора кара чекала навіть за невелику провину. Наприклад, за крадіжку овочів людину засуджували до страти. І сьогодні можна почути трохи перекручений вислів — «драконові закони». Тобто мова йде про надто суворі закони.

Реформи Солона. Свавіллю родової аристократії поклали край реформи Солона 594 р. до н. е. Солон відмінив усі борги та повернув селянам зем-лю, відібрану за несплату боргів. Він ска-сував також боргове рабство та заборонив надалі закладати себе та членів сім'ї. Багато рабів-боржників стали вільними. Солон запровадив також демократичну раду — буле. Вона складалася з 400 осіб. Рада розробляла законопроекти та подавала їх на схвалення народних зборів. Тепер значення народних зборів надзвичайно зросло. На них обирали посадових осіб. Перед зборами ці особи й звітували про свою роботу.Солон увїв також суд присяжних(геліея). Його членів обирали усі громадяни. Крім судових справ, цей суд контролював і діяльність посадових осіб.

Реформи Клісфена. Не всі грома-дяни Афін були прибічниками демокра-тії. Деякі мріяли про одноосібне прав-ління. Щоб запобігти цьому, в 509 р. Клісфен упровадив ще деякі реформи. Зокрема, він увів остракізм, або суд черепків. Якщо когось підозрювали в за-колоті проти демократії, його ім'я видряпували на черепку. За рішенням на-родних зборів таку людину на 10 років виганяли з Афін.

Правління Перікла. Розквіту де-мократії та й загалом Афін сприяла ді-яльність Перікла - видатного громад-ського діяча. Вона припадає на 60—30-ті роки V ст. до н. е, Перікл був першим стратегом. Його роль у житті Афін була такою значною, що все V ст. до н. е. .називають століттям Перікла. Авторитет він здобув не силою, а мудрими проектами, вмінням переконувати народ. Аби розширити участь громадян Афін у виборних органах, він через народні збори провів постанову про платню за виконання громадських обо-в"язків: членам Ради п'ятисот, архонтам та суддям, стратегам тощо. За ініціативою Перікла будо укладено мир із персами. Він добився провідного місця Афін у Делоському союзі. Перікл узався про афінську бідноту. За його часів в Афінах розгорнулося грандіозне будівництво, яке забезпечило роботою і бідняків, і кваліфікованих майстрів. На Акрополі зводили нові храми. Серед них - знаменитий Парфенон. Перікл заохочував театр, літературу, мистецтво. Афіни перетворилися за часів Перікла на центр духовного життя Греції. Таким було V ст. до н. е. в історії Афін. Слід зазначити, що розквіт Афін було забезпечено не лише демократичним устроєм.