Міністерство освіт­­и і науки України

Чернігівський національний педагогічний університет

імені Т.Г. Шевченка

Контрольна робота

з курсу «Експериментальна психологія»

на тему

«Експериментальні дослідження психології пам’яті у Німеччині (Г. Ебінхауз,, Г. Мюллер, А. Йост)»

Виконавець:

cтудентка ІІI курсу

Психолого-педагогічного

факультету

напрям підготовки: «Психологія»

заочної форми навчання

група 31

Антонова Алла

Викладач:

О.Ю. Дроздов

Чернігів-2017

ЗМІСТ

Вступ

1. Експериментальні дослідження психології пам’яті Г. Ебінхауза

2. Експериментальні дослідження психології пам’яті Г. Мюллера

3. Експериментальні дослідження психології пам’яті А. Йоста

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

У Німеччині експеримент отримав великий розвиток. Відбулося його поширення на вивчення складних психічних процесів – пам’ять, мислення, волю та ін. Взаємодія з практичним життям поставила перед психологією нові задачі і привела до розвитку прикладної психології. Найбільший розвиток одержали медична та педагогічна психологія, в меншій мірі – дослідження в області торгівлі, промисловості, громадському житті.

Вивчення пам’яті стало одним з перших розділів психологічної науки, де був застосований експериментальний метод. Ще в 80-х рр. XIX ст. німецький психолог Г. Ебінхауз запропонував прийом, за допомогою якого, як він вважав, було можливо вивчити закони «чистої» па’яті, незалежні від діяльності мислення. Цей прийом – заучування безглуздих складів. В результаті він вивів основні криві заучування (запам’ятовування) матеріалу і виявив ряд особливостей прояви механізмів асоціацій.

Паралельно з дослідженнями Г. Ебінхауза проводилися дослідження та інших вчених. Відомий німецький учений – психолог Г. Мюллер – здійcнив фундаментальне дослідження основних законів закріплення і відтворення слідів пам’яті у людини.

1. Експериментальні дослідження психології пам’яті г. Ебінхауза

 Виділення психології в самостійну науку супроводжувалося інтенсивним розвитком експериментальних досліджень. В усіх країнах створюються психологічні лабораторії й інститути експериментальних та прикладних досліджень. Незважаючи на обмеження, що ввів для експерименту його основоположник Вундт, вже в 80-ті рр. відбувається його поширення на дослідження вищих психічних функцій. Початок їм поклав Г.  Ебінхауз (1850 – 1909) своєю роботою про пам'ять (1885), до якої примикають праці Г. Мюллера (1850—1934) та їх колег. Психологи Вюрцбургськой школи в першому десятилітті XX ст. розпочали експериментальне вивчення мислення та волі.

Г. Ебінхауз в роботі про пам’ять (1885) вперше вийшов за межі фізіологічного експерименту вундтівського типу та сформулював закони пам'яті на основі власне психологічного експерименту. Пам’ять він розумів як механічний процес утворення слідів, і для відповіді на питання про те, як утворяться нові сліди, повинний був вирішити методичну задачу: знайти матеріал, абсолютно не знайомий піддослідному, що не має ніяких зв’язків з його минулим досвідом. Таким матеріалом Ебінхауз вибрав безглузді склади. Ебінхауз ввів два методи дослідження пам’яті: метод заучування та метод збереження. Метод заучування полягає в тому, що піддослідному пред’являється ряд безглуздих складів, які він повинний завчити шляхом повторень до вірного безпомилкового відтворення. Показником швидкості заучування, його якості є кількість повторень. Метод збереження відповідав на запитання про те, якщо людина не може відтворити вивчений матеріал, то чи свідчить це про його повне забування. Отримані результати свідчили про те, що завчене залишає сліди в пам’яті, але доступ до них втрачається.

Ебінхауз виявив обсяг безпосереднього запам’ятовування, що виражається кількістю одиниць матеріалу, які людина може відтворити після одноразового пред’явлення. Цей обсяг дорівнює 6-8 безглуздим складам. Цей факт мав визначене значення для досліджень різних порушень пам’яті.

Виявилося, що вже при незначному збільшенні матеріалу кількість повторень, які потрібні для його запам’ятовування, зростає в кілька разів. Було встановлено, що той час, який потрібний для заучування матеріалу, доцільно розділити на кілька термінів, розділених інтервалами. Наприклад, якщо матеріал вимагає 30 повторень, доцільно повторювати його протягом 3 днів по 10 разів, ніж 30 разів в один день. Ця закономірність продемонстрована в експерименті А. Йостом (1897) в лабораторії Г.  Мюллера, одержала назву «закону Йоста», відповідно до якого більш стара асоціація краще закріплюється повторенням та краще актуалізується, ніж та, що щойно утворилася.

 Ебінхауз встановив, що після того, як матеріал вивчений цілком, необхідно повертатися до нього, щоб він не був забутий: необхідне не тільки заучування, але і переучування. Показано, що забування – такий же закономірний процес, як і запам’ятовування і відбувається таким чином: відразу після запам’ятовування забування йде швидко, потім процес сповільнюється і через певний проміжок часу зупиняється. Цей факт одержав графічне зображення у вигляді «кривої забування». Знайдена закономірність стосується не тільки безглуздих складів, але й осмисленої пам’яті. Був також виявлений факт, що елементи, які знаходяться в середині ряду запам’ятовуються гірше («фактор краю»). Був встановлений факт тренування пам’яті: тренування в запам’ятовуванні одного матеріалу призводила до покращення запам’ятовування матеріалу іншого виду. Висновки, отримані Ебінхаузом, мали прикладне значення, насамперед, для педагогіки.