ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ НА СУЧАСНОМУ

1.1. Еволюція проблеми морального виховання та сучасні підходи до її розв’язання…………………………………………………………………...........6

1.2. Основні завдання та методи морального виховання дітей дошкільного віку………………………………………………………………………………..11

1.3. Народна педагогіка як засіб морального виховання старших дошкільників……………………………………………………………………..25

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ВПЛИВУ ЗАСОБІВ НАРОДНОЇ ПЕДАГОГІКИ НА ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1. Виявлення показників первинного рівня морального виховання дітей старшого дошкільного віку……………………………………………………..37

2.2. Ефективність впливу засобів народної педагогіки на процес формування морального виховання дітей старшого дошкільного віку……………………40

2.3. Аналіз та інтерпретація результатів дослідження………………………...........45

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Гуманістичне виховання підростаючого покоління є одним з актуальних питань сьогодення. Необхідність створення у суспільстві моральної атмосфери, яка сприяла б утвердженню в усіх ланках суспільного життя гуманного ставлення до людини, вимогливості до себе й інших, чесності, довір’я, поєднаного з високою відповідальністю, посилює роль означеної проблеми – проблеми морального виховання дітей.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні визначає головним завданням дошкільної освіти – допомогти дитині в оволодінні наукою життя. Оскільки суспільству необхідні життєздатні, творчі люди з розвиненим почуттям моральності, гідності, то пріоритетним з перших років життя є ціннісний, соціально-моральний розвиток особистості.

Процес морального виховання дітей дошкільного віку за своїм змістом і характером набагато складніший, ніж процес навчання. Виховання і його наслідки залежать від значно більшого кола питань, ніж засвоєння умінь або знань. Адже тут перед вихованцями постають складні завдання – керувати процесами становлення дитячої особистості, її моральним спрямуванням. Певні труднощі в моральному вихованні дошкільників виникають у зв’язку з тим, що не весь його зміст може бути передбачений програмами. Слід мати на увазі, що виховний вплив на дитину здійснюють не тільки вихователі, а й батьки, інші члени сім’ї, діти-ровесники. І кожний несе в собі як позитивний, так і негативний моральний потенціал.

На нашу думку, успішне вирішення окресленої проблеми можливе лише за умови звернення сучасної практики виховання до осереддя духовного життя народу – спадщини української народної педагогіки. Адже, забезпечити якість навчання та виховання сучасного підростаючого покоління в цілому неможливо без ґрунтовних знань з народної педагогіки, яка існує впродовж багатовікової історії українського народу.

У педагогічній практиці дошкільних навчальних закладів широко використовуються надбання народної педагогіки: фольклор, ігри, іграшки, пісні. Проте народна виховна мудрість несе в собі потенціал формування моральності особистості, а педагог як людина, що несе дітям світло знання, висоту ідеалів, радість безмежного буття, повинен спиратися на історичне коріння, осягати моральні істини.

Сьогодні виховний потенціал народної педагогіки потрібно реалізувати з урахуванням нових соціокультурних обставин. Мова йде про застосування таких форм, методів і засобів етнопедагогічного впливу на дітей, які б максимально враховували успадковані чи набуті у процесі життєдіяльності якості вихованців, їх прагнення та домагання і, таким чином, сприяли саморозвитку особистості на шляху морального становлення і самовдосконалення.

Проблему морального виховання дітей дошкільного віку досліджували науковці: Л. Артемова, А. Богуш[5], Р. Буре, В. Демиденко[15], Г. Годіна, Н. Лисенко[26], Н. Побірченко[30], Т. Поніманська[33], Т. Тоцька[47] та інші. Їхні дослідження в основному стосуються розкриття сутності морального виховання, формування моральної позиції, ціннісних орієнтацій, інтересів і потреб особистості та ролі дорослого як «соціального провідника», зразка для наслідування, організатора соціального досвіду дитини. Питання морального виховання старших дошкільників засобами народної педагогіки висвітлюється недостатньо.

Питаннями народної педагогіки займалися такі науковці: Г. Песталоцці, Г. Сковорода, О. Духнович, К. Ушинський, М. Стельмахович, Г. Волков та інші. Ці науковці в своїх роботах висвітлюють суть української народної педагогіки, її основний зміст і провідні завдання, здобутки, принципи, ідеали, самобутні риси, історичні традиції, а також роль, місце та шляхи раціонального використання у сучасному вихованні історичних традицій та тенденцій розвитку етнопедагогіки.

Вищевикладене і зумовило вибір теми моєї дипломної роботи «Моральне виховання старших дошкільників засобами народної педагогіки».

Об’єкт дослідження: процес морального виховання дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження: система морального виховання старших дошкільників засобами народної педагогіки.

Мета: теоретично обґрунтувати та практично перевірити ефективність засобів народної педагогіки у моральному вихованні дітей старшого дошкільного віку.

Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:

1. Висвітлили еволюцію проблеми морального виховання та сучасні підходи до її розв’язання.

1. Розкрити основні принципи, завдання та методи морального виховання дітей дошкільного віку.

2. Охарактеризувати народну педагогіку як засіб морального виховання дітей старшого дошкільного віку.

3. Практично перевірити ефективність засобів народної педагогіки у моральному вихованні дітей старшого дошкільного віку.

Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи дослідження:

– теоретичні: аналіз, систематизація, та узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній, психологічній та методичній літературі.

– емпіричні методи дослідження: педагогічне спостереження, бесіда, інтерв’ю; анкетування вихователів.

– порівняння (для кількісного та якісного аналізу емпіричних даних).

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

1.1. Еволюція проблеми морального виховання та сучасні підходи до її вирішення

Тільки людина почала усвідомлювати своє «Я», одразу була змушена перейматися проблемами взаємодії з іншими людьми. Перші норми моралі формувалися в умовах розвинутої родової общини як звичаї. З часом виховний досвід багатьох поколінь створив відповідні нормативи, ідеалом яких є чесна людина трудівник, а норми моралі набули характеру традицій. Протягом усієї історії людства ці проблеми хвилювали найвидатніших його мислителів. А стихійні спроби акумуляції емпіричного досвіду втілені в етнопедагогіці. Вона репрезентує омріяний народом ідеал досконалої особистості – носія найкращих людських рис. Сила виховного народного ідеалу полягає у його простоті, зрозумілості дорослому і дитині. Виховний ідеал кожного народу має певні особливості, обумовлені його історичним буттям, господарською практикою, географічним розташуванням. Але моральне, смислове ядро його у всіх народів спільне. В уявленнях народу справедливість, повага до людей, доброта, чесність, щедрість, вірність, любов, відвага завжди перемагають злі сили. Народна мораль засуджує брехунів, нікчем, наклепників, лицемірів, тих, хто не поважає старших, насміхається над іншими тощо.

Народна практика використовує з виховною метою трудові будні та свята. Для неї всі люди незалежно від віку можуть бути і вихованцями, і вихователями. Головним педагогом є думка громади, в якій народжується, росте, виховує своїх дітей людина, а критеріями оцінки є вироблені віками моральні норми (уявлення про добро і зло). Належачи до громади, кожна людина є своєрідним педагогом, оскільки бере участь у виробленні думки про інших людей.

Важливими чинниками морального виховання є історична пам’ять, традиції роду і сім’ї, бо кожна людина несе в собі колективну пам’ять поколінь. Метою виховання в народній педагогіці є формування усвідомлення належності до коренів роду і народу, значущості таких людських чеснот, як голос совісті, обереги, любов матері тощо.

Виховання моральності починається з раннього дитинства («Бережи честь змолоду»). Головну відповідальність за виховання дітей несуть батьки. Народний ідеал всебічного розвитку особистості втілений в усній народній творчості, яка високо поціновує шляхетні риси людини, засуджує все, що підриває моральні устої. Джерело виховного досвіду народу є прислів’я, приказки, пісні, казки, загадки, які влучно, змістовно і цікаво репрезентують такі моральні категорії, як «добро» і «зло», «правда» і «кривда», «совість» і «безчестя». Благо добра і недопустимість зла утверджують у душі дитини змалечку («Добра справа і у вогні не горить, і у воді не тоне»).

Чи не найголовнішим чинником морального виховання в народній педагогіці є праця, яку тлумачать не лише як джерело матеріальних благ, а як категорію моралі. У колискових піснях котику наказують працювати (дитиночку колихати, дрова рубати, піч топити, грядку копати, рибку ловити та ін.). Котик, який працює сумлінно, одержує пошану від людей («він буде черевички шити», а «люди будуть купувати, люди будуть шанувати»). Як зазначав В. Сухомлинський, народна педагогіка «знає, що дитині посильне, і що непосильне», бо в ній органічно «поєднується життєва мудрість з материнською і батьківською любов’ю». Вона «не боїться, що праця втомлює, вона знає, що праця неможлива без поту і мозолів»[45,165] .

Важливим засобом народного трудового виховання, в якому діти беруть участь разом із дорослими, є трудові свята, що розкривають дітям роль і значення праці в житті народу, ознайомлюють з основними видами традиційних трудових занять, демонструють результати зусиль дорослих, виховують повагу до праці і бажання трудитися. Виховну функцію виконує гуманістична спрямованість народної педагогіки. Надзвичайно цінними щодо цього є народний кодекс моралі, усна народна творчість: пісні, пригоди казкових персонажів, прислів’я і приказки, повчання яких легко сприймаються і запам’ятовуються; образність і точність загадок. Народна педагогіка прилучає дітей до моральних цінностей шляхом заохочення, порад, а не примусу, вона активізує самостійність дитини («Де хотіння, там і вміння»), розкриває силу батьківського прикладу («Яка хата – такий тин, який батько – такий син»)[42,49].

Виняткової значущості надає моральному вихованню К. Ушинський. У його теорії поєднано досягнення психології, філософії, фізіології. Особливу роль у моральному вихованні він відводив ідеї народності, народному ідеалу людини, адже народ створює такі виховні засади, на які не здатна найкраща педагогічна теорія і які не можуть бути запозиченими в іншого народу. Якщо батьки зичать щастя дитині, то потрібно виховувати її не для щастя, а для “праці життя”, наголошував К.Д. Ушинський[51,27].

На необхідність виховання дітей з ранніх років «на рідному ґрунті», пробудження в них духовних сил, моральних почуттів до людей, світу, природи вказувала Софія Русова: «Національне виховання виробляє в людини не хистку моральності, а формує міцну, цільну особу... Воно через пошану і любов до свого народу виховує в дітях пошану і любов до інших народів, і тим приведе нас не до вузького відокремлення, а до широкого єднання і світового розуміння між народами і націями»[37,28]. Цього можна досягти, спираючись на те добре, що закладене в них від народження (співчуття, доброта, прагнення до ласки і позитивної оцінки дорослого). Негативні вчинки дітей є наслідком об’єктивних причин, пов’язаних із фізичним або психічним нездоров’ям, несприятливими впливами середовища, реакцією на невмілі виховні впливи дорослих, ігнорування індивідуальності дитини. Певний вплив справили на теорію і практику морального виховання дітей дошкільного віку ідеї А. Макаренка про виховання у колективі. Особливу увагу він приділяв вихованню єдності моральної свідомості і поведінки дітей: «Широка етична норма стає дієвою лише тоді, коли її «свідомий» період переходить у період морального типу, традиції, звички, коли ця норма починає діяти швидко і точно, підтримана громадською думкою і «громадським смаком». Дитина має пізнавати моральні норми у системі конкретних і реальних взаємин людей. Засвоєння їх змісту повинно породжувати маральну активність (готовність до свідомої поведінки у складних ситуаціях), яка є основою моральної поведінки, а також свідоме і відповідальне ставлення дитини до своїх вчинків. Моральному вихованню в колективі сприяє атмосфера ділового співробітництва, добровільної взаємозалежності, доброзичливості[36,148].

Спілкуванню педагога і вихованця, за переконанням В. Сухомлинського, має бути притаманна духовна єдність, без якої виховання нагадує блукання в темряві. Азбука моралі засвоюється у дитинстві разом з пізнанням світу, тому зробити її життєвою є найважливішим завданням педагога. Застерігаючи від формалізації процесу виховання, В. Сухомлинський наголошував на важливості активізації почуттів дітей, оскільки кожна дитина у дошкільному дитинстві повинна пройти «емоційну школу», «школу виховання добрих почуттів». Практичний його досвід гармонійно поєднує переконливе слово, читання художніх творів для дітей, пояснення суті норм загальнолюдської моралі, етичні бесіди, створення моральних ситуацій. Його ідеї сприяли усвідомленню значення морального виховання як своєрідної основи розвитку особистості[45,121].

Важливе значення для формулювання наукових засад морального виховання мали проведені у другій половині ХХ ст. психологічні дослідження з проблем розвитку емоцій у дітей дошкільного віку (О. Запорожець, Я. Неверович), дитячої соціальної психології (Т. Репіна), обґрунтування вченими системи морального виховання дітей дошкільного віку в дитячому садку і сім’ї (А. Виноградова, В. Нечаєва, С. Козлова, Р. Буре, Р. Іванкова та ін.).

Сучасна світова психолого-педагогічна наука зосереджена на дослідженні таких проблем морального виховання дітей дошкільного віку:

1. Формування субкультури дитинства в умовах сучасного інформаційного суспільства. Нині гуманізм набуває значення не лише бажаного принципу, а й необхідного імперативу (вимоги) існування людства. Тема виховання гуманістичної спрямованості особистості з раннього дитинства є пріоритетною соціально-педагогічною проблемою.

2. Розвиток культури ненасилля, виховання в дусі миру, толерантності, безпеки. Формування позитивного ставлення до навколишнього світу, соціальної впевненості, активності.

3. Взаємодія дорослих (батьків, педагогів) і дітей, рівень свободи дитини у педагогічному процесі та впливу педагога з метою спрямування її розвитку.

4. Поліетнічне виховання, засвоєння дитиною культур і мов народів на основі національної. Виховання інтересу до інших народів і культур.

5. Екологічне виховання, формування екологічного світогляду, усвідомленого ставлення до природних об’єктів та себе самого як частини природи[31,236].

Актуальним для українських вчених напрямом досліджень є наукове забезпечення особистісно-орієнтованої моделі дошкільної освіти. Визнання особистості дитини головною цінністю вимагає розробки шляхів реалізації цієї ідеї у педагогічному процесі. Як визначено у Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні, головним завданням особистісно-орієнтованої моделі дошкільної освіти є розвиток у дитини здатності до самовизначення у життєвому просторі відповідно до вікових можливостей, ціннісного ставлення до природи, рукотворного світу, людей і самої себе[22].

Інтерес науковців викликає проблема особистості дитини в процесі виховання. Як об’єкт міждисциплінарного вивчення, проблема соціалізації набуває особливого значення саме у педагогіці, яка покликана забезпечити теорію і методику введення дитини в соціум і формування у неї важливих соціальних якостей (ціннісних орієнтацій, соціальної компетенції та ін.).

Не менш значущим є питання виховання у дошкільників милосердя, вміння співпереживати, виявляти діяльну турботу про інших людей. Ці проблеми актуалізуються в зв’язку з розвитком суспільства і людства загалом, прагненням до пошуку нових гуманістичних смислів. Адже інтерес до гуманістичних цінностей у педагогіці зростає саме у переломні періоди соціального розвитку.