МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ МИКОЛАЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ

АКАДЕМІЧНИЙ КОЛЕДЖ

Циклова комісія філологічних та суспільно-гуманітарних дисциплін

Реєстраційний №___

Дата______________

Курсова робота

Декоративно-прикладне мистецтво та орнамент періоду Бароко

студента третього курсу групи 303-ДПМ

денної форми навчання спеціальності

5.02020801

«Декоративно-прикладне мистецтво»

Маіляна Андрія Оганесовича

Науковий керівник:

Викладач історії дпм і орнаменту

ПРОСОЛОВИЧ С.М.

Робота захищена «___»_________20__року

З оцінкою «___»

Миколаїв - 2017

Зміст

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. СТИЛЬ БАРОКО У СВІТІ ТА В УКРАЇНІ………………………….6

1. Характерні особливості стилю бароко...…………………………………6

2. Архітектура періоду або «козацьке» бароко…..………………………11

РОЗДІЛ ІІ. РОЗВИТОК ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА…………………………………………………………………..14

1. Твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва…..14

2. Нові віяння доби бароко…………………………………………...…..16

3. Орнаменти стилю бароко………………………………………………..17

РОЗДІЛ ІІІ. УКРАЇНСЬКЕ БАРОКО…………………………………………..19

1. Зародження українського бароко………………………………………19

2. Мазепинське бароко…...…………………………………………………24

3. Розвиток українського бароко у різних сферах…………………………26

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...28

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...29

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..30

ВСТУП

Стиль бароко як епоха в історії мистецтв. Раніше цей стиль трактувався як відступ від етичних норм. Побутувала введена в обіг теоретиками класицизму думка, ніби доба бароко - це непорозуміння в мистецтві, півтора-сторічне панування несмаку; начебто бароко підточило і врешті-решт зруйнувало культуру Відродження.

Французькі енциклопедисти, німецькі й інші європейські філософи класичної орієнтації відмахувалися від аналізу мистецтва XVII – першої половини XVIII ст. як від такого, що немовби зіпсоване різними надмірностями. Відтоді слово "бароко" стало терміном з відчутним негативним змістом: "дивний", "чудернацький", "химерний".

З погляду класицистів, про бароко можна було говорити й писати лише з іронією. У поглядах на бароко давалася взнаки установка на заперечення цінності спадщини. Бароко називали не інакше як "занепадницький стиль". Навіть коли утвердився науковий погляд на цей стиль, окремі вчені все ще сумнівалися, чи було в ньому щось передове, прогресивне порівняно з ренесансом.

Переосмисленню ролі бароко у світовій культурі сприяло застосування в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. окремих барокових елементів у малярстві, архітектурі, в журнальній і книжковій графіці, в декоративному мистецтві. Затавровані й осміювані раніше викрутаси, химери й надмірності бароко знайшли розуміння нових поколінь митців. У нібито недоладному нагромадженні прикрас, алегорій та емблем вчені й митці різних країн розгледіли струнку систему понять і значень, суголосним суспільним настроям і задумам художників тієї доби.Вінтер'єрах стилю бароко використовували золото, срібло, мідь, кістку, мармур, різні породи дерева, мозаїку, облицювання шпоном. Як декоративні елементи застосовували дзеркала, скульптуру та малярство (Рубенс і пізній Рембрант), стіни затягували дорогими тканинами, прикрашали ліпниною.

У цей період часу великий розвиток отримали: фарфор, дзеркало, перламутр, слонова кістка, кам'яна мозаїка. Круги і овали замінені складними спіралями, гладкі поверхні — увігнутимиі опуклими. Різьба кучерявих стебел, раковин, гірлянд. Вперше з'являються кімнати з обшивкою стін в єдиному стилі з меблями. В меблів бароко відслідковуються складні позолочені різьблені елементи, м'які сидіння, оббиті дорогими яскравими тканинами і рясно прикрашені бахромою. Меблярі часто застосовували такий вишуканий прийом як інверсія — чергування елементів, в місце дуба використовували м'який горіх, більш придатний для різьблення і поліровки, використовували бронзові позолочені накладки.

Мета дослідження: дослідити вплив бароко та його внесок у сучасне мистецтво

Об’єкт дослідження: стиль бароко, його значення, спеціфика та вплив на мистецтво

Предмет дослідження:розвиток стилю бароко у різних сферах

Завдання:

1. Вивчити особливості стилю бароко

2. Дослідити унікальність і специфіку стилю

3. Розповісти про вплив бароко на сучасне мистецтво

4. Проаналізувати різноманітні напрями стилю

Методи дослідження:

1. Теоретичні: аналіз і синтез, порівняння, систематизація, узагальнення.

2. Емпиричні: аналіз документів і продуктів діяльності.

Структура роботи:

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків.

РОЗДІЛ І. СТИЛЬ БАРОКО У СВІТІ ТА В УКРАЇНІ

1.1 Характерні особливості стилю бароко

Бароко - стиль в мистецтві кінця 16 – середини 18 ст. Виявився в архітектурі, живопису, літературі та музиці. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його варіантів.

Специфічні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва - архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури. Прийшовши на зміну художній культурі Відродження і маньєризму, бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилося в синтезі мистецтв, у створенні грандіозних міських і паркових ансамблів.

Для бароко характерні урочистість і вражаючі ефекти, динамічність композиції й декоративна пишність. В архітектурі це виявилось у примхливих планах, великих контрастах об’ємів, перевантажених скульптурних оздобах, світлотіньових і кольорових ефектах. Живопис і скульптура бароко відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту й ефектів освітлення.

Теоретичну основу під українське літературне бароко підводили курси риторики й поетики, які читалися в тодішніх школах, насамперед в Київській академії. Письменники, в творчості яких найвиразніше виявилися риси бароко були викладачами чи вихованцями цієї академії. Перші його прояви помітні на Україні на межі 16 і 17 століть.

Для стилю бароко в музиці характерні величність, пишність, декоративність, драматизм, заглиблення у внутрішній світ людських почуттів, синтез мистецтв (у жанрах опери, ораторії, кантати) й водночас прагнення до відділення музики від слова (розвиток інструментальної музики).

Відійшовши від властивих ренесансній культурі уявлень про чітку гармонію та закономірність буття і безмежні можливості людини, естетика бароко будувалася на колізії між людиною та зовнішнім світом, між ідеологічними й чуттєвими потребами, розумом і природними силами, які уособлювали тепер ворожі людині стихії.

Разом з тим культура бароко далека від сентиментальної сльозливості або пасивної споглядальності. Її герой – здебільшого яскрава особистість з розвиненим вольовим і ще більш розвиненим раціональним началом, художньо обдарований і дуже часто благородний у своїх вчинках.

У бароковому мистецтві відчувається болісне переживання особистої самотності, "покинутості" людини напризволяще в поєднанні з постійним пошуком "втраченого раю". У цих пошуках митці бароко постійно коливаються між аскетизмом і гедонізмом, небом і землею, Богом і дияволом. В образотворчому мистецтві для барокових творів характерне звернення до релігійних сюжетів, де художників, насамперед, цікавлять сюжети чудес та мучеництва, де яскраво проявилися властиві бароковій стилістиці гіперболічність, афектованість, патетика.

Бароко – це мистецтво, збудоване на контрастах, асиметрії. Однією з основних рис барокової культури, не тільки аристократичної, але й міських низів та селянства, є потяг до синтезу різних видів і жанрів творчості.

Велику роль в поширенні стилю барокко відіграла католицька церква, яка вбачала в ньому найбільш емоціональну, експресивну силу художнього впливу на маси.

 Ірраціоналізм барокко найбільш відповідав містичним ідеям церкви. Водночас неможливо не помітити, що відсутність класичних канонів, вільне вирішення обсягів та декору сприяли розвитку творчих можливостей народних майстрів, різьбярів, скульпторів, живописців і їхньої майстерності. Саме тому архітектура, меблі й одяг барокко дістають високої міри естетичної довершеності.

В архітектурі характерними рисами барокко є криволінійність планів будинків, застосування в композиції будівель динамічних, багато декорованих елементів, контраст світла й тіні. Скульптура барокко в синтезі з архітектурою втрачає своє самостійне значення і виступає елементом загального декоративного задуму. З дальшим розвитком барокко все більшого значення в ньому набуває декоративність форми.

У цей період поширюється будівництво міст, зводяться королівські та царські палаци. Будинки різних державних установ, казарми, хороми крупних землевласників і царських сатрапів, учбові заклади. На Україні, зокрема, будуються полкові канцелярії, палаци російських царедворців, великі монастирські комплекси.

Великого значення приділяють зеленим насадженням, створюються декоративні парки, бульвари вздовж вулиць. Реконструюються старі і створюються нові міста, наприклад, Петербург, у якому в стилі барокко побудовано величезний царський палац (нині Ермітаж) з його численною декоративною скульптурою і парадними сходами характерних бароккових форм, виконані талановитим архітектором Б. Растреллі.

За його ж проектом у Києві була споруджена чудова Андріївська церква (1747 — 1753), яка за своїм силуетом і досі є неповторною окрасою міста. Інтер’єр її прикрашений пишними різьбленими деталями, насичений динамікою декор куполів. Своєрідні форми має місцева українська архітектура, майстри якої спираються на народне дерев’яне зодчество та різьблення. Особливо великої культури досягають українські різьбярі і зодчі в створенні чудових іконостасів, які підносяться до рівня майстерності італійських майстрів доби Відродження. У формах споруд відбиваються мотиви української природи та орнаменту. На численних спорудах Києво-Печерської лаври, громадських спорудах Чернігова, соборах і церквах Києва, Новгорода-Сіверського, Мгара, Густині, Сорочинців, Полтави позначились риси цього динамічного, декоративного стилю.

В усіх цих спорудах викликає естетичну насолоду гармонія і висока пластичність форми, неповторна пластика і декоративність окремих деталей, створених народними майстрами, на зразок місцевих орнаментів, в яких суто архітектурні елементи переплітаються з рослинними мотивами. Особливо насичені декором вхідні портали, вікна та фронтони, що завершують будівлю. Однією з кращих пам’яток цього напрямку є брама Заборовського (1746 р., арх. Й. Шедель) у Софійському монастирі в Києві, дзвіниця на Дальніх печерах Києво-Печерської лаври (1754 — 1761 р., арх. С. Ковнір).

В інтер’єрах кам’яних будинків цього періоду застосовують кам’яні склепіння, розписи на стінах і стелях. Для опалення застосовували кахляні печі, облицьовані майолікою. Стіни прикрашали картинами і парсунами, зброєю та східними килимами. Царські палаци часів Петра І і Катерини II мали велику кількість приміщень і були розкішно оздоблені руками кріпосних майстрів. Паркет для підлоги виготовлявся з різних порід дерева. Стіни прикрашувались гобеленами та численними дзеркалами, стеля — ліпними рельєфами, центральна частина яких заповнювалась живописом.

Підкреслено великими, відповідно до розмірів приміщень, робились двері, які оздоблювались пишними порталами. Дерев’яні частини дверей вкривались різьбленням або розписами. Особливо модними були гобелени, шпалери (вузькі смужки тканин) та дзеркала. На вікнах та коло дверей вішали важкі оксамитні гардини. Вздовж стін ставили на невеликих постаментах античні скульптури та бюсти королів і вельмож. Збільшилась кількість різного роду світильників та канделябрів. У великих залах вішали люстри, на яких горіло багато свічок.

Меблі XVII — XVIII ст. в аристократичних будинках відповідають пишній декоративності архітектурних форм. Висота меблів для сидіння зменшилась, зменшився і розмір спинки. Для оббивки використовують оксамит насичених тонів з крупним рисунком. Дерев’яні частини інкрустовані й прикрашені різьбленням. Ніжки та підлокітники крісел і канап мали досить вигнуту форму. Столи були круглої або багатокутної форми, інкрустовані або вкриті мармуром. Ввійшли в моду різного роду шафи, бюро, комоди, які теж мали криволінійні обриси і ніжки. Вони оздоблювались рельєфами із золоченої бронзи.

Поширення модних меблів привело до розквіту меблярства, серед виробів якого дістали визнання меблі в стилі «Буль» — за прізвищем французького мебляра. В Росії та інших країнах меблі створювали кріпосні майстри за модними взірцями.

Великої різноманітності досягли форми посуду, який був переважно фаянсовий та скляний, вперше почали застосовувати глибокі тарілки і перші страви. Особливо славився руанський та дельфський фаянс із синіми розписами по білому полю. Китайський фарфор, завдяки його нерозгаданому секрету, становив велику рідкість і цінність.

Отже, період, що був після ренесансу, названий бароко, довго сприймався як відхилення від канонізованих норм естетики попередньої епохи, мав на собі тавро чогось химерного та негармонійного.