Тема 1. Основи теорії державного управління

1.1 Мета і сутність державного управління як суспільного явища

Управління є складним і універсальним суспільним феноменом. Його мета – організація спільної діяльності людей і їх окремих груп, забезпечення координації взаємодії між ними, а його сутність – здійснення керуючого впливу на певні об'єкти.

Держава як соціально-політичний механізм, що виникає в класовому суспільстві, має за мету регуляцію суперечливих відносин між класами і соціальними групами. Це засіб суб'єктивного вирішення об'єктивних суперечностей, які розв'язуються, як правило, насильницькими методами і переважно в інтересах того соціального суб'єкта, представникам якого належить державна влада.

Форми, методи, принципи і характер державного управління обумовлюються проблемами суспільного розвитку, оскільки здійснюються в інтересах певних соціальних верств і груп.

Соціальний зміст державного управління виражається через систему державного управління, яка визначається як цілісна, організована на єдиній правовій основі сукупність інститутів, функцій, відносин, процесів, принципів та методів управління суспільством.

У державному управлінні, як системі діяльності, виділяють три напрями: державне будівництво (1), формування (2) та реалізацію (3) державної політики.

Державне будівництво охоплює визначення і правове закріплення форми державного правління; політичного режиму; державно-територіального устрою; основних цілей і функцій держави, їх пріоритетності; розподіл повноважень між гілками та вищими органами державної влади; стратегії розвитку держави; структури органів державної влади у відповідності із функціями держави та її стратегічними цілями.

Формування державної політики передбачає визначення або коригування цілей та функцій органів державної влади, необхідного кадрового забезпечення; формування плану дій; розроблення сценаріїв і графіків досягнення цілей органів державної влади; розрахунок обсягу витрат і розподіл ресурсів за роботами, запланованими для досягнення цілей.

Реалізація державної політики передбачає виконання функцій державного управління з метою досягнення визначених цілей держави на певному етапі її історичного розвитку.

Державне управління має певні специфічні властивості, а саме:

суб'єктом управління є держава. Коло суб’єктів відносин державного управління охоплює органи виконавчої влади, державні органи інших гілок влади, органи місцевого самоврядування;

державне управління спирається на владні повноваження і поширюється на все суспільство;

за характером і обсягом управлінських явищ державне управління охоплює вирішення спільних справ, узгодження дій усіх громадян, захист спільного інтересу та задоволення потреб суспільства;

державне управління містить не лише комплекс методів і засобів правових, політичних, економічних (регулювання, узгодження, переконання, стимулювання тощо), а й примус із допомогою правоохоронних органів.

Суб’єкт та об’єкт державного управління. Будь-яка система, у тому числі й управлінська, розглядається в сукупності двох невід’ємних складових – суб’єкта та об’єкта.

Управлінський вплив суб’єктів здійснюється відносно об’єктів державного управління. У системі державного управління об’єктом управління виступає суспільство, суспільна діяльність, а суб’єктом – органи виконавчої влади.

До суб’єктів управління відносяться: органи виконавчої влади (уряд, міністерства, місцеві державні адміністрації) ; посадові особи; службовці, що наділені державно-владними повноваженнями.

Об’єкт управління – це система, яка підпорядковується владній волі суб'єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють.

Об’єктами управління можуть бути: галузь промисловості, об’єднання, підприємство чи його виробничий підрозділ. Кожному об’єкту управління притаманні різноманітні види діяльності.

Між суб’єктом і об'єктом державного управління не існує абсолютних меж: система, яка управляє, як суб’єкт відносно того чи іншого об'єкта, сама, в свою чергу, є об’єктом управління іншим суб’єктом. Так, наприклад, обласна державна адміністрація, що здійснює управлінські функції на території області, як суб’єкт управління на цій території, водночас є об’єктом управління Кабінету Міністрів, а останній, у свою чергу, є об’єктом управління Президента.

Між суб’єктами та об’єктами виникають державно-управлінські відносини – це особливий вид суспільних відносин, які виникають у процесі державного управління. Ці відносини можуть бути формальними (субординації) і неформальними (координації), галузевими, міжгалузевими, територіальними та ін.

Змістом управлінських відносин є особлива діяльність людей, що виступає у вигляді взаємодії суб'єктів та об’єктів управління.

Узгодження (упорядкування) управлінських дій приводить до встановлення між ними вертикальних зв’язків – субординації, тобто підпорядкування одного інтересам іншого.

Встановлення між ними горизонтальних зв’язків має назву координації, тобто поєднання двох і більше однорівневих з точки зору визначеного критерію дій, що забезпечують досягнення запланованого результату.

Субординацію і координацію можна розглядати як двоєдине виявлення сутності управлінської діяльності, а також, як її базові форми. У процесі цієї діяльності вони доповнюють одна одну, причому, залежно від конкретної ситуації, переважає та чи інша. Ці зв’язки мають діалектичний характер. Об'єкт, яким управляють, не є пасивним учасником управлінських відносин.

Тобто, особливістю сучасного державного управління є те, що об’єкт не тільки підпорядковується, але й відповідним чином впливає на органи влади, вимагає від них певних дій.

Об’єкт управління не лише реагує на управлінські впливи суб’єкта та сигналізує про їх наслідки і результати, а часто – незалежно від бажання суб’єкта – прямо спонукає його до певної перебудови управлінських впливів, зміни їх характеру та змісту.

Виходячи з того, що мета діяльності будь-якої соціальної системи детермінована об’єктивними потребами зовнішнього середовища, можна стверджувати, що цілі діяльності суб’єкта управління обумовлені об’єктивними потребами відповідної соціальної системи управління, у тому числі життєво важливими потребами адекватного об’єкта управління. Тому забезпечення цих потреб є метою управлінської діяльності, тобто забезпечення оптимального існування / розвитку об’єкта і системи управління в цілому – досягнення максимально корисного ефекту за найменших зусиль і затрат.