6. Медична допомога дітям з ринолалією

Перші відомості про кількість випадків природжених вад обличчя в Європі з'явилися ще в 1438 р. У Росії перші подібні статистичні дані були опубліковані Я. Фребеліусом у 1865 р. Серед 180 тис. вихованців дитячого будинку у Петербурзі було виявлено 118 дітей з вродженими незрощеннями верхньої губи і піднебіння.

На відміну від розвинених європейських країн, таких як Данія, Швеція, Німеччина, Франція, Італія, Чехія та інші, в яких багато десятків років проводиться державна реєстрація вад розвитку дитини, в Україні тривалий час такі дані спиралися на спорадичні дослідження окремих авторів по регіонах (Є. Ширяк, Одеса, 1908—1928;М. Дубов, Київ, 1960; Г. Семенченкозі співавт., Одеса, 1977). Перші науково обгрунтовані дані про поширеність цієї патології розвитку в Україні були надані Л. Харьковим на початку90-хроків XX ст. і продовжені в дослідженнях А. Гулюка, Є. Самари, Г. Музичиної, Л. Яковенко та ін.

Сьогодні основними науковими осередками вирішення проблем природжених вад обличчя є Український (Київ) та міжобласні центри для надання допомоги дітям із вродженими і набутими захворюваннями щелепно-лицьовоїділянки.

Дитяче населення щодо дорослого в Україні становить 17,4 %. Згідно зі статистичними даними МОЗ України, у 2003 р. кількість дітей від народження до 14 років становила 8 825 253. Серед них за останні шість років народилася 2541 дитина із вродженими вадами губи та піднебіння, в середньому 424 дитини за рік. Щороку ця кількість збільшується на 1000 осіб (народжених і недолікованих) і зменшується приблизно на 600—700реабілітованих (Л. Харьков, 2001).Умови життя нині свідчать про те, що кількість таких дітей збільшується. У 2000 р. в Україні народилося 385 126 дітей, серед них 386 — із незрощенням губи та піднебіння, відповідно у 2001 р. кількість народжених становила 376 478, а дітей із незрощеннями було 415; у 2002 р. — 430; у 2003 р. із 408 589 новонароджених 444 мали незрощення, у 2004 р. — 397 (Л. Яковенко, 2004). Серед них п'яту частину становлять хворі з двобічними незрощеннями губи і піднебіння. Слід зазначити, що в містах України діти з ВНГП народжуються частіше (52,2 %), ніж у сільській місцевості (44,8 %). Середньостатистичне співвідношення новонароджених з ВНГП до здорових дітей в Україні нині становить приблизно 1,11 : 1000; в Києві - 1,18 : 1000; в Севастополі - 1,44 : 1000 (Л. Харьков, Л. Яковенко, 2004). Частота народження дітей з ВНГП у Європі коливається від 1 : 500 до 1 : 700. У деяких країнах ці показники найнебезпечніші: Велика Британія — 1 : 490, Нідерланди— 1 :435, Данія — 1 :641, Швеція — 1:390, Норвегія — 1 : 633.

Упродовж останніх 50 років у більшості регіонів Росії народжуваність дітей із вродженими незрощеннями верхньої губи та піднебіння становила 1:500 — 1:1000 (Н. Постовалова, 2002). У Москві за період 1979—1993pp. кількість дітей з піднебінною патологією збільшилася у 19 разів (С. Білякова, 1996). Серед усіх незрошеньдвобічні спостерігали у 11 % дітей. Заданими МОЗ Російської Федерації за 2001 р., на 10 000 новонароджених припадає 31,9 дитини з незрошенням верхньої губи та піднебіння (Н. Старикова, 2002). С. Блохіна (1992) констатує, шоза останні 15 років у Росії народжуваність дітей з вадами щелепно-лицьо-вої ділянки збільшилася, і в середньому співвідношення становить 1 : 500.

Незрощення губи та піднебіння посідає друге місце (після серцево-судинних)серед усіх природжених вад організму. Однобічні незрощення верхньої губи та піднебіння розвиваються у 6 разів частіше, ніж двобічні(N. Wanna, 2002). Із вродженими незрошеннями губи і піднебіння частіше народжуються хлопчики (60 %), ніж дівчатка (40 %). При цьому у хлопчиків частіше спостерігаються незрощення верхньої губи і піднебіння, у дівчаток — ізольовані незрощення піднебіння або тяжкі форми поєднаних незрощень(N. Wantia). Помічено расові та етнічні відмінності у розвитку орофаціальних незрощень. Так, висока частота незрощень притаманна азіатській популяції(0,79—3,74на 1000 осіб); середня — у кавказького населення(0,91—2,69на 1000 осіб) і дуже низька — у негроїдної раси(0,18—1,67на 1000 осіб) (М. Vanderas, 1987).

Корекція дефекту здійснюється засобами медичного, логопедичного та психолого-педагогічного впливу.

Тому при відкритій ринолалії дуже важлива робота в доопераційний період по формуванню правильних мовних навиків.

Головним умовою в роботі є активізація здорових відділів мовного апарату і підготовка порушених відділів як база для формування правильного звуковимови.

Виправлення звуковимови до операції означає пересуву перешкоди при вимові приголосних звуків у передній відділ ротової порожнини, введення в побутову мову свідомого використання органів артикуляції, виховання зв'язку артикуляції з фонемою, вміння виокремлювати цю фонему в потоці мовлення. При цьому часто доводитися задовольнятися наближеною артикуляцією, звуками - аналогами, що закономірно для розвитку дитячої мови і достатньо для формування і розвитку фонематических уявлень і навичок звукового аналізу (наприклад, зубно-губні В«п, бВ», якщо недоступно змикання губ). Хоча не вдається домогтися нормального звучання багатьох фонем, комунікативна функція мови все ж поліпшується за рахунок підвищення її розбірливості.

До операції не привертають увагу до витоку повітря в ніс, а домагаються її бездоганності і точних рухів язика і губ. Логопеда не повинно бентежити, що багато приголосні залишаються беззвучними, носовими.

Якщо не працювати над звуковимову до операції, то дитина і після пластики неба говорить і раніше. Корекція звуковимови триває досить довго, тому що важко переборювати сформовані патологічні компенсації і формувати новий складний стереотип.

Якщо корекція проводилася до операції, то після операції, незважаючи на тимчасове погіршення, швидко відновлюються правильні артикуляції.

До початку роботи по постановці приголосних звуків повинні бути закінчені заняття з постановці діафрагмально-реберного дихання.

ринолалия логопедичний корекційний вплив