11. 1)Синхронія та діахронія; 2)закономірності та основні процеси в розвитку мов

1)Мова є явищем відносно стабільним. Але мова — це одночасно і жива діяльність, і продукт минулого. Відповідно в мовознавстві розрізняють стан мови та розвиток мови. Існує два підходи до вивчення мови: вивчення мови на певному часовому зрізі та вивчення мови в її історичному розвитку протягом тривалого часу. Для позначення цих понять (стану мови, її певного часового зрізу, з одного боку, і розвитку, зміни мови протягом тривалого часу — з іншого,) в мовознавстві використовують терміни синхронія і діахронія. Синхронія (від гр. syn "разом" і chronos "час", тобто "одночасність") — 1) стан мови в певний момент її розвитку, в певну епоху; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чинника). Діахронія (від гр. dia "через" і chronos "час", тобто "різночасність") - 1) історичний розвиток мови; 2) дослідження мови в часі, в її історичному розвитку. Для дослідника мови важливі обидва аспекти - синхронічний і діахронічний. Результати синхронічного мовознавства використовують для створення описових граматик різних мов, нормативних словників, розробки алфавітів для безписемних мов, для теорії і практики машинного перекладу. Коли ж мовознавець хоче дослідити історію мови, закони її розвитку, він це може зробити лише за діахронічного підходу до вивчення мови.

2) Ще одна властивість мов – їхній розвиток, в процесі якого мова зазнає змін на різних рівнях. Змінюється її звукова, лексична, морфологічна і синтаксична системи. Але мовні рівні неоднаково змінюються в процесі історичного розвитку мов. Найінтенсивніше змінюються лексико-семантичний рівень, а найповільніше – граматичний рівень(мисленнєвий рівень). В історії розвитку конкретних мов відомі два процеси - диференціація (поділ) та інтеграція (злиття) мов. Диференціація — процес, за якого з однієї мови виникає дві або більше мов. Говорячи різними варіантами однієї мови, люди внаслідок поступового розходження цих варіантів з часом стають важко розуміти одні одних, і ці варіанти починають сприйматися як різні мови. Так, колись була одна слов'янська (праслов'янська) мова. У результаті її диференціації виникли всі сучасні слов'янські мови. Інтеграція — протилежний диференціації процес, за якого з декількох мов чи діалектів виникає одна мова. Інтеграція — результат контактування мов. Залежно від характеру контактування виникають різні явища: від звичайних запозичень слів, звуків, граматичних категорій до появи спрощених мов для тимчасового спілкування між різномовними прошарками населення, створення креольських мов та мовної асиміляції. Так, приміром, у IV—II ст. до н.е. в Греції зливаються різні діалекти в одне койне. За активного і тривалого контактування може відбутися схрещення мов, внаслідок чого виникає нова мова. В основі такої мови — одна з контактуючих мов. Інша (переможена) мова залишає "сліди" в новоутвореній мові, які називають субстратом і суперстратом. Субстрат - елементи переможеної мови автохтонного наро- ду в мові-переможниці прийшлого народу-завойовника(наприклад кельтський субстрат). Суперстрат - елементи переможеної прийшлої мови народу-завойовника в мові-переможниці місцевого населення.