7. 1)Суспільна природа 2)функції мови

1)Одні вчені розглядали мову як біологічне явище, другі — як психічне, а треті — як суспільне. Більшість вважає це явищем суспільним. Таке трактування мови започаткували Руссо, Бреаль. Мова, безумовно, не є біологічним явищем, бо вона не закладена в біологічній природі людини. Якщо б вона мала біологічну природу, то дитина, народившись, одразу б сама заговорила. Мову не можна розглядати і як явище психічне. Оскільки психіка в кожної людини своя, неповторна, то за умови психічної природи мови на світі було б стільки мов, скільки людей. Мова — явище суспільне. Вона виникла в суспільстві, обслуговує суспільство, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза суспільством існувати не може. Мова – продукт супільної діяльності, практики спілкування. Мову не можна засвоїти без суспільства. Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. Так, зокрема, в мові відображається соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, статева). На стан мови впливають демографічні процеси, рівень загальної освіти народу, розвиток науки, створення державності тощо.

2) Основна функція мови – 1. комунікативна (здатність виступати засобом спілкування поміж людьми в межах суспільства) 2. мислеоформлююча (засіб оформлення і матеріалізації думок) 3. виражальна (засіб вираження думок, почуттів, емоцій) 4. гносеологічна (пізнавальна, акумулятивна – фіксування і накопичення знань людства) 5. перцептивна (здатність впливати на поведінку людей) 6. сегніфікативна (здатність позначати і розрізняти явища дійсності) 7. поетична (створення художніх творів).

8.1)Мова і мислення;2)основні проблеми культурного мовознавства

1)Мислення — узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ дійсності в поняттях, судженнях й умовиводах. Мисленню властиві такі процеси, як абстракція, узагальнення, аналіз, синтез, постановка певних завдань і знаходження шляхів їх розв'язання, висунення гіпотез тощо. Мова й мислення тісно пов'язані між собою, але цей зв'язок не є простим, прямолінійним, тому єдність мови та мислення не є їх тотожністю. З одного боку, немає слова, словосполучення, речення, які б не виражали думки. Однак мова — це не мислення, а лише одне з найголовніших знарядь, інструментів мислення. З іншого боку, існують й інші форми мислення, які здійснюються невербально (технічне, чуттєво-образне мислення). Відмінності між мовою та мисленням: 1. мета (для мислення – отримання людиною знань і їх систематизація; для мови – допомога пізнавати, обмінюватися думками) 2. мова – матеріальна, властивість суспільства, має національний характер, явище окремого народу; мислення – нематеріальна, не носить національний характер.

2) Етнолінгві́стика (грецьк. ethnos — плем'я, народ і лат. lingua — мова) — це розділ мовознавства, що досліджує зв'язки між мовними та культурними явищами, тобто це напрям лінгвістичних досліджень, який вивчає мову у її відношенні до культури, взаємодію етнокультурних та етнопсихологічних чинників у функціонуванні та еволюції мови. Етнолінгвістика вивчає не лише мову (хоча саме вона є головним виразником і зберігачем культурної інформації в часі), а й інші форми та субстанції, у яких виражає себе колективна свідомість, народний менталітет, «картина світу», що склалися в певному етносі чи соціумі загалом, тобто вся народна культура, усі її види, форми, жанри — вербальні (лексика та фразеологія, пареміологія, фольклор), акціональні (обряди), ментальні.