2

Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

ЯСІНСЬКА ЛІЛІАНА ЕДУАРДІВНА

УДК 347. 961 (09) (477)

Становлення та розвиток інституту нотаріату в Україні

(історико-правовий аспект)

Спеціальність 12.00.01. – теорія та історія держави

і права; історія політичних і правових вчень

Дисертація на здобуття наукового

ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник

Тищик Борис Йосипович

кандидат юридичних наук, професор

Львів – 2005

Становлення та розвиток інституту нотаріату в Україні

(історико-правовий аспект)

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1 ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ 9

РОЗДІЛ 2 СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІСТОРІЇ 14

2.1. Виникнення і юридична природа нотаріальної діяльності 14

2.2. Розвиток інституту нотаріату в середні віки 29

2.3 Нотаріат в окремих країнах Європи (XVIII – перша половина XX ст.) 44

РОЗДІЛ 3 ВИНИКНЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ НОТАРІАТУ В УКРАЇНІ (X-XX ст.) 54

3.1. Зародження і розвиток нотаріальної діяльності в Україні до середини XIX ст. 54

3.2. Становлення нотаріату як окремого правового інституту (середина XIX – поч. XX ст.) 90

3.3.Особливості розвитку нотаріату на західноукраїнських землях 114

3.4. Організація нотаріальної справи в Радянській Україні 141

РОЗДІЛ 4 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОГО ЕТАПУ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО НОТАРІАТУ 158

ВИСНОВКИ 185

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 191

ВСТУП

Актуальність теми. Новітній етап розвитку українського суспільства, що ґрунтується на Конституції України 1996 року, пов’язаний із реформуванням національної правової системи в цілому та окремих правових інститутів зокрема. Це потребує наукового аналізу низки проблем, серед яких значне місце займають і питання становлення та функціонування нотаріату в Україні.

Нотаріат покликаний створювати належні умови для ефективної реалізації норм права фізичними та юридичними особами, захищати їхні суб’єктивні права і законні інтереси, надаючи правочинам публічної довіри і більшої доказової сили документам. Крім того, нотаріат виконує превентивне завдання, запобігаючи суперечкам між сторонами цивільних правовідносин, захищаючи права осіб від можливих порушень у майбутньому, утверджуючи між ними стабільні й передбачувані відносини. Відтак він є одним із важливих чинників формування правової держави.

На всіх історичних етапах свого розвитку основним завданням нотаріальних органів було надання юридичної вірогідності актам, хоч обсяг їхніх функцій у той чи інший період змінювався. Зокрема, це є характерним і для історії цього інституту в Україні. Умови для зародження вітчизняного нотаріату виникли з утворенням у IX ст. Київської Русі. Упродовж подальшої історії розвитку держави і права України органи, покликані виконувати нотаріальні функції, були і залишаються складовою її правової системи, адже повноваження нотаріату об’єктивно необхідні і затребувані суспільством. Поступовий розвиток нотаріальної діяльності зумовлювався зростанням економічного потенціалу, а відтак і цивільного обороту, розширенням кола об’єктів та суб’єктів приватної власності.

Деякі питання історії нотаріату в Україні досліджували такі вітчизняні вчені, як Р. Кочер’янц, В. Баранкова, С. Фурса, В. Черниш. Проте зазвичай у працях названих науковців висвітлювалися здебільшого галузеві проблеми. Отож і до сьогодні залишилися недостатньо вивченими процеси зародження, розвитку та функціонування нотаріату в Україні, його об’єктивний зв’язок із державним та культурно-історичним розвитком українського суспільства; питання впливу світового досвіду на формування нормативно-правової бази нотаріату в Україні. Відтак важливим і необхідним є дослідження становлення та розвитку нотаріальних органів в Україні впродовж X-XX ст. з метою виявлення основних принципів і особливостей їхньої організації та діяльності.

Все це, а також брак в українській історико-правовій науці спеціальних розробок, присвячених цій темі, зумовлюють актуальність досліджуваної дисертантом проблеми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Праця написана в межах наукової теми кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка “Актуальні проблеми історії держави і права України, політичних, правових вчень та зарубіжної історії”, затвердженої наказом ректора ЛНУ імені Івана Франка № Н-239, від 16.04.2003 року.

Мета і завдання дослідження

Метою роботи є поглиблення історико-правових знань щодо становлення та розвитку інституту нотаріату впродовж X-XX ст., а також вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення законодавства України про нотаріат.

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

• дослідити передумови, обставини, історичні форми та закономірності становлення та розвитку нотаріальної системи в Європі, починаючи з епохи античності і аж до нового й новітнього часу;

• виявити передумови становлення та простежити еволюцію інституту нотаріату в Україні впродовж X-XX ст.;

• уточнити особливості функціонування нотаріату на території України за російським законодавством;

• показати європейські впливи та специфіку розвитку нотаріату на західноукраїнських землях;

• визначити особливості організації нотаріальної справи в радянський період вітчизняної історії;

• дослідити місце та роль інституту нотаріату в правовій системі сучасної України та сформулювати пропозиції щодо його удосконалення.

Об’єктом дослідження є нотаріальна діяльність органів та посадових осіб на території України впродовж X – XX ст.

Предметом дослідження є історико-правові закономірності та особливості становлення і розвитку інституту нотаріату в Україні (X – XX ст.).

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять філософські, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи.

У роботі використовувався, зокрема, діалектичний метод, який дав змогу виявити взаємозв’язки, динаміку та особливості розвитку і функціонування інституту нотаріату на різних щаблях європейської, а в її контексті й української історії; статистичний метод використовувався для обробки архівних матеріалів; історико-правовий метод використано для з’ясування закономірностей та тенденцій розвитку інституту нотаріату на різних етапах його функціонування; порівняльно-правовий метод застосовано для виявлення подібних та відмінних рис інституту нотаріату в Україні та європейських правових системах; формально-юридичний метод дав змогу проаналізувати правові акти, а метод тлумачення – з’ясувати їхній зміст.

Наукова новизна дисертаційної праці полягає у тому, що вона є першим вітчизняним історико-правовим монографічним дослідженням проблем становлення та розвитку інституту нотаріату в Україні (X – XX ст.).

У результаті проведеного дослідження сформульовано низку положень, яким притаманні елементи новизни.

1. Уточнено, що інститут нотаріату виник і розвивався лише у тих державах античності й раннього середньовіччя, в яких існувала писемність та інтенсивно розвивалися товарно-грошові відносини, а рецепція римського права в європейських державах середньовіччя значною мірою здійснювалася за посередництва нотаріальної діяльності.

2. Виявлено, що на українських землях порядок і форма укладення актів, структура та компетенція органів, що вчиняли нотаріальні дії протягом X - поч. XIX ст., зазнавали еволюції: від звичаєвих форм засвідчення відбувався перехід до форм державно- правових. Розвиток останніх супроводжувався впливом польського й німецького права, а через них - і римського права.

3. Встановлено, що в історії українського права участь органів державної влади в укладенні приватноправових юридичних актів і документів виявлена раніше, ніж у праві західноєвропейському, і мала значно більший вплив на поступовий розвиток нотаріального інституту загалом.

4. З’ясовано, що внаслідок політичних обставин, з кінця XVIII ст. на Лівобережній Україні та з 40-х років XIX ст. на Правобережній Україні нотаріальна діяльність була відірвана від європейських традицій і поєднана із функціонуванням російського нотаріату, який внаслідок низького рівня економічного розвитку Росії, панування у ній кріпосного права, поєднання судової та адміністративної влади розвивався значно повільнішими темпами, ніж у Європі загалом і в Україні зокрема.

5. Уточнено, що у 1866 р. нотаріальна реформа, проведена в Російській імперії, незважаючи на значні її недоліки, створила в Україні окремий інститут нотаріату та визначила його місце як органу публічної діяльності в системі судового відомства.

6. З’ясовано, що нотаріальна діяльність на західноукраїнських землях з XIX до кінця 30-х років XX ст. розвивалася, ґрунтуючись на європейських традиціях, а нотаріат існував як автономний орган, контрольні функції щодо якого здійснювали нотаріальні корпорації та суди.

7. Встановлено, що скасування в Радянській Україні приватної власності на землю, на основні засоби виробництва, на нерухомість звело функції нотаріату до суто технічних дій, а керівництво нотаріатом перейшло від судових органів до органів юстиції.

8. Виявлено, що вітчизняний нотаріат, як показує історія його становлення і розвитку, тяжіє більше до публічно-, а не приватно-правових засад.

9. Сформульовано деякі пропозиції щодо удосконалення інституту нотаріату в сучасній Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що:

• положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані для проведення подальшого аналізу історії нотаріату в Україні, а також певною мірою поглиблять знання вітчизняної історико-правової науки щодо цієї проблеми;

• матеріали дисертації можуть бути використані в навчальному процесі юридичних та інших гуманітарних навчальних закладів, зокрема в процесі викладання курсів “Історія держави і права України”, “Історія держави і права зарубіжних країн”, “Порівняльне правознавство”, а також спецкурсів із спеціалізації “Нотаріат”;

• висновки та узагальнення, сформульовані у дисертації, можуть бути враховані у процесі реформування нотаріату в Україні.

Особистий внесок здобувача

Дисертація є самостійною науковою працею здобувача.

Апробація результатів дослідження

Головні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка; висвітлювалися у доповідях та повідомленнях здобувача на V, VIII, IX, X, XI регіональних науково-практичних конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів 1999, 2002, 2003, 2004, 2005 роки відповідно); на регіональній міжвузівській науковій конференції молодих учених та аспірантів – “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 2003 р); на міжнародній науково-методичній конференції – “Римське право і сучасність” (м. Одеса, 2002 р.).

Публікації. Результати дослідження викладені автором у 6 статтях, з них 4 у наукових фахових виданнях України, а також у чотирьох збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, що містять 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (260 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 210 сторінок, у тому числі основний текст – 190 сторінок.

Розділ 1 історіографія та джерела дослідження

Історіографія. Висвітленню дисертаційної теми великою мірою сприяли праці попередніх і сучасних істориків права, а також представників загальнотеоретичної і галузевої юридичної науки.

Як уже зазначалось, у вітчизняній історико-правовій літературі немає фундаментальних досліджень з історії нотаріату. Сучасні українські наукові пошуки щодо зазначеної проблеми вичерпуються окремим розділом в підручнику харківських авторів В.В.Комарова та В.В. Баранкової “Нотаріат і нотаріальний процес” [126], в якому висвітлюються окремі аспекти виникнення нотаріального інституту в Західній Європі та в Україні. Причому, аналізуючи процес становлення нотаріальної діяльності в нашій країні, зазначені автори чомусь роблять це на підставі тлумачення змісту Судебників Іоанна III і Іоанна IV, указу царя Федора Іоанновича 1597 р., Соборного уложення царя Олексія Михайловича 1649 р., Указів Петра I та ін. Крім того, проблемам історії нотаріату в Україні присвячено перший розділ кандидатської дисертації, захищеної у 1973 р., київського науковця Р. Кочерянца [131], перший розділ кандидатської дисертації харківської дослідниці В.В. Баранкової [62] (захищена у 1997 р.) та другий підрозділ з кандидатської дисертації Президента Української нотаріальної палати В.М.Черниша [225] (захищена у 2003 р.). Принагідно відзначимо, що згадані дисертації було захищено за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право.

У розділі І аналізується процес становлення і розвитку нотаріальної діяльності на різних етапах європейської історії. Досліджуючи це питання ми використали праці українських та зарубіжних, у тому числі й російських, учених, зокрема В.В. Баранкової, С.П. Вименця, І.С. Вольмана, А.Г. Гасмана, М.П. Ляпідевського, Л.Б. Мандельштама, Ж. Маранд’єра, Ж.Ф. Пієпу, Ф. Ріко, Ж. Ріцфоля, А.М. Суміна, А.М. Феміліді, І.Г. Черемних, Ж. Ягра.

Серед досліджень дореволюційних авторів найбільш системною є праця М.П. Ляпідевського “История нотариата” (М.,1875 р.) [146]. В ній викладено матеріал щодо історії інституту нотаріату від часів античності до сучасної автору епохи. На нашу думку, це найцінніше і найцікавіше дослідження середньовічного етапу розвитку нотаріату, в якому автор аналізує рідкісні історичні документи, що відносяться до каролінгського етапу європейської історії аж до XIV ст. Певною мірою ця праця не втратила своєї актуальності і в наші дні.

Великий історичний матеріал міститься у праці А.М. Феміліді “Русский нотариат. История нотариата и действующее нотариальное положение 14 апреля 1866г.” (СПб.,1902) [209]. Автор наводить нові порівняно із проаналізованими Н.П.Ляпідевським дані щодо давньоримського і середньовічного нотаріату.

Викликає значний науковий інтерес і праця Л.Б. Мандельштама “Учреждение нотариата и его организация” (М., 1899) [148].

У розділі ІІ, висвітлюючи питання історії українського нотаріату, ми опрацювали джерелознавчі, історико-правові та соціально-політичні дослідження з історії Київської Русі, Великого Князівства Литовського, Речі Посполитої, Гетьманщини, царської Росії, які містяться в працях українських, польських та російських учених, починаючи із середини XIX ст.

Джерелознавчі аспекти досліджуваної теми, зокрема аналіз судово-адміністративних (урядових) книг Правобережної України XVI – XVII ст., а також документів приватного характеру, містяться у працях Я. Дашкевича, І. Кіку, О. Купчинського, О. Левицького, І. Лучицького.

Історико-правові аспекти дисертаційної проблематики відображено у працях О. Бальцера, Т. Бондарук, М. Василенка, М. Владимирського-Буданова, Б. Грекова, П. Добковського, А. Дубровіної, А. Загоровського,Б. Кістяківського, В. Кульчицького, Ф. Леонтовича, Д. Малєц, Д. Міллера, В. Момотова, П. Музиченка, К. Неволіна, А. Нольде, К. Софроненко, Б. Тищика, А. Ткача, І. Усенка, С. Юшкова, А. Яковліва, В. Яніна, М. Ясінського.

Серед названих авторів на особливу увагу в світлі вивчення поставленої автором проблематики заслуговують фундаментальні дослідження В. Момотова (М., 2003) [155], С. Юшкова (М., 1949) [230], Б. Грекова (М., 1953) [84], Т. Бондарук (К., 2000) [69], П. Добковського (Львів, 1918) [243], М. Василенка (К., 1929) [73], А. Ткача (К., 1968) [204], А. Яковліва (Мюнхен, 1949) [231], Д. Малєц (Краків, 2003) [253].

Соціально-політичні аспекти досліджуваної теми розглянуто у фундаментальній праці “Історія України-Руси” М. Грушевського, а також “Історія України” І. Крип’якевича, “Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII - поч.XVIII ст.” В. Дядиченка.

Цінним джерелом для дослідження історії нотаріату на українських землях стали матеріали фахових періодичних видань, що виходили в дореволюційній Росії, Радянській Україні і 2-ій Речі Посполитій, зокрема: ”Вестник права”, “Журнал министерства юстиции”, “Нотариальный вестник”, “Журнал гражданского и уголовного права”, “Вісник радянської юстиції”, “Революційне право”, “Радянське будівництво і право”, “Радянське право”, ”Przeglad Notarialny”, “Notariat-Hipoteka” та ін.

Аналізуючи розвиток нотаріату в умовах незалежної України, оцінюючи його стан та перспективи на майбутнє, визначаючи його місце у правовій державі, роль в умовах ринкової економіки та значення для захисту майнових прав фізичних та юридичних осіб, ми спиралися на здобутки як українських, так і російських та інших зарубіжних учених, науковими пошуками яких були і є проблеми теорії нотаріату. Це праці В. Баранкової, В. Комарова, М. Мерлотті, Р. Ніклауса, Ж. Пієпу, Х. Пютцера, Л. Радзієвської, В. Рєпіна, С. Фурси, Є. Фурси, В. Черниша, І. Черемних, Г. Черемних, Ж. Ягра, В. Яркова.

Науково-теоретичну базу дисертації становлять праці відомих вітчизняних та зарубіжних теоретиків права – С. Алєксєєва, Р. Давида, Л. Мамута, Л. Луць, П. Рабіновича.

Джерельна база дослідження. Недостатність наукової літератури щодо історії становлення та розвитку на українських землях нотаріальної діяльності значною мірою компенсується наявністю джерельної бази, що більш детально та послідовно висвітлює особливості діяльності, правового статусу, системи та функціонування нотаріату. Підгрунтя дисертації становлять різні за походженням, змістом та часом видання документи.

Генеза та механізм функціонування нотаріальних установ досліджувались на основі законодавчих актів верховної влади та пам’яток права різних історичних періодів. Це, зокрема: Руська Правда, Литовські статути (1529, 1566, 1588 рр.), інструкція Гетьмана Данила Апостола судам від 13 липня 1730 р., “Процес короткий приказний” 1734 р., “Суд і розправа в правах малоросійських”1750 р., “Права, за якими судиться малоросійський народ” 1743 р., “Зібрання малоросійських прав” 1807 р., російське Положення про нотаріальну частину 1866 р., австрійське нотаріальне Положення 1871 р., польське Право про нотаріат 1933 р., українські нотаріальні Положення 1923, 1925, 1928, 1956, 1964 рр., Закон УРСР “Про державний нотаріат” 1974 р., Закон України “Про нотаріат” 1993 р.

Значну увагу приділено вивченню документації судово-адміністративних установ України – XIV-XVIII ст., подану у вигляді урядових (судових) книг, які вміщують документальні (актові) тексти приватно-правового та публічно-правового змісту. Низка цікавих документів міститься у збірниках, опублікованих у дореволюційний і радянський часи: Сборник материалов для истории общины и общественных земель в Левобережной Украине XVIII в. (Полтавской губернии) І. Лучицького (К., 1884) [145], Архив Юго-Западной России, Т. 1-4-VII. Акты о заселении Юго-Западной России. (К., 1886) [59], Сборник узаконений по нотариальной части со всякими позднейшими изменениями и дополнениями В. Видрина (К., 1890) [192], Собрание важнейших памятников по истории древнего русского права (СПб., 1859) [14], Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографической Комиссией. Т.3 (1544 – 1587) (СПб., 1848) [57], Матеріали до історії українського права М. Василенка (К., 1929) [73].

Цінним джерелом для вивчення проблеми діяльності нотаріату на західноукраїнських землях стали матеріали, які зберігаються у фондах Державного архіву Львівської області. Зокрема, нами виявлено, опрацьовано і введено в історико-правовий обіг документи, що стосуються діяльності Львівської нотаріальної палати впродовж 1871-1939 рр. Вони дали можливість глибше відобразити та проаналізувати практичне застосування правових норм, закріплених у нормативно-правових актах, сприяли всебічному вивченню методів роботи органів нотаріального самоврядування Галичини.

Крім того, автором опрацьовано архівні матеріали з фондів Державного архіву міста Києва та Державного архіву Київської області.

Отже, аналіз наукової літератури та джерельної бази дослідження підтверджує, що комплексне вивчення історії становлення та розвитку нотаріату в Україні є актуальним і конче потрібним.