8.Кваліфікована і спеціалізована медична допомога

Як і на попередніх етапах, найважливіше значення має організація справи, що підпорядкована головному принципу — підтримувати постійну готовність до екстреного усунення вітальних розладів в уражених під час їхнього надходження (у процесі сортування), під час операції, у ході наступного післяопераційного лікування.

Обсяг реанімаційної допомоги на цьому етапі містить широке коло заходів за такими основними напрямками.

Вичерпна і точна діагностика характеру і масштабів анатомічного ушкодження — головної причини тяжкого порушення функцій.

Визначення глибини розладів і ступеня компенсації основних життєвих функцій. Під час сортування виявляють уражених з критичними порушеннями дихання і кровообігу. Стан клінічної смерті є показанням для невідкладної серцево-легеневої реанімації на місці (у сортувальній палаті, приймальному відділенні).

Інших поранених із вітальними порушеннями направляють до операційної або протишокового (реанімаційного) відділення (палати).

Екстрене відновлення дихання і кровообігу (серцево-легенева реанімація) потребує виконання таких першочергових завдань. Це відновлення прохідності повітроносних шляхів, ліквідація гемопневмотораксу, розправлення легень, боротьба з ателектазом, оксигенотерапія, інтубація трахеї, трахеостомія, допоміжне дихання, штучна вентиляція легень. Одночасно проводять заходи з усунення гіповолемії. Артеріальний тиск намагаються підняти до безпечного рівня, щоб через 20–30хв за допомогою переливання крові домогтися поліпшення якісного вмісту крові, підняти гематокрит до безпечної межі (30–35 %). Корекція кислотно-основних зсувів, водно-електролітного балансу, білкових й інших зсувів також є важливою.

Реанімаційний комплекс містить ще й заходи, спрямовані на усунення наслідків інтоксикації, підтримку видільної функції нирок, так само як і постійний контроль за діяльністю інших найважливіших органів і систем.

Список літератури:

1. Антонов В. П. Уроки Чернобыля: радиация, жизнь, здоровье. — К.,1987.

2. Беркутов А. Н. Военно-полевая хирургия. — Л., 1973. — 567 с.

3. Болт Б. Землетрясения. — М.: Мир, 1981.

4. Большая Энциклопедия Кирилла и Мефодия (СЭ). — 1997.

5. Борчук Н. И. Медицина экстремальных ситуаций. — Минск, 1998. — 236 с.

6. Вернадский В. И. Труды по общей истории медицины. — М.: На­ука, 1988. — С. 215.

16