7.Реанімаційна допомога на етапах медичної евакуації

Перша допомога у районі НС. Від організації допомоги на цьому етапі залежить порятунок багатьох потерпілих. Важливо мати чітке уявлення про послідовність засобів першої допомоги, яка завжди має розпочинатися з ліквідації гострих дихальних розладів, зупинки кровотечі, а в ряді випадків — із закритого масажу серця.

Невиправною помилкою є розпочинати першу допомогу із накладання пов’язки або шини ураженому з обструкцією дихальних шляхів внаслідок зсуву кореня язика або аспірації крові, слизу, сторонніх тіл. Тривалість оживлення на місці одержання травми буде завжди обмеженою, навряд чи буде можливість приділити цьому більше 5–10 хв. У випадку успішної реанімації уражені потребують першочергової якомога обережнішої евакуації.

Уражених виносять у місця збору поранених і уражених, де черговість і характер заходів для відновлення й підтримки серцевої діяльності і дихання принципово такі ж, як і на місці отримання травми. Проте можливості фельдшера є більшими, ніж можливості рятувальника безпосередньо на місці отримання травми.

Далі слід якнайшвидше доставити уражених до закладів, де їм буде надано кваліфіковану реанімаційну допомогу у більш повному обсязі.

На етапі першої лікарської допомоги можливості реанімаційного і протишокового комплексу значно розширюються. Увесь медичний персонал повинен бездоганно володіти методикою серцево-легеневої реанімації. Як і на попередніх етапах, для здійснення дихальної реанімації необхідна термінова діагностика причин критичних порушень газообміну і негайної їх ліквідації. Рятівними для життя можуть виявитися усунення западання кореня язика, своєчасна ліквідація трахеобронхіальної обструкції і забезпечення повної прохідності дихальних шляхів. Якщо ці заходи не ефективні й існує явна недостатність спонтанного дихання на даному етапі, інколи застосовують штучну вентиляцію легень за допомогою дихального міха (мішка з клапаном), а іноді й респіратора.

Найефективнішим заходом відновлення дихання є інтубація трахеї — із залишенням у її просвіті протягом різного часу інтубаційної трубки з роздутим гумовим балоном-обтуратором. Ця процедура дає змогу повністю аспірірувати електричним або ножним відсмоктувачем патологічний вміст із просвіту дихальної системи по всій її довжині і запобігти повторному порушенню прохідності, а також значно полегшити дихання за рахунок виключення анатомічного «мертвого простору». Однак інтубація трахеї за умов НС можлива лише у разі додаткового оснащення цього етапу.

При постійно існуючій загрозі потрапляння в просвіт дихальних шляхів крові, ліквору, у разі неможливості відновити дихання з допомогою інтубації в перев’язочній слід негайно виконати трахеостомію. Деяким ураженим із дихальними порушеннями буде потрібна евакуація із залишеною в просвіті дихальних шляхів інтубаційною трубкою або трахеостомічною канюлею. Дуже важливо слідкувати, щоб не сталося їхнє вислизання, зсув або перегин, а також обтурація просвіту, тому слід забезпечити надійну фіксацію трубки (канюлі), горизонтальне положення ураженого, купірування порушення, можливість медичного нагляду.

На першому етапі екстрених заходів з ліквідації гострих порушень дихання найчастіше потребуватимуть уражені з тяжкими ушкодженнями черепа і головного мозку, пораненнями і травмами шиї і грудей. Менш ефективними ці заходи є у випадку дихальної недостатності, що виникла на фоні значної крововтрати. Стійкого ефекту від інфузійної терапії можна очікувати тільки у разі зупинки кровотечі

За умов етапного лікування перевагу віддають синтетичним замінникам плазми зі значним розміром молекул, які тривало утримуються в руслі циркуляції і тому протягом довгого часу здатні підтримувати артеріальний тиск.

У процесі медичного сортування завжди виділяють групу уражених, у яких основою симптомокомплексу тяжкого шоку є порушення цілості внутрішніх органів і триваюча внутрішня кровотеча, що потребує оперативного втручання.

Тут обсяг консервативних лікувальних засобів має бути мінімальним. Головним принципом надання допомоги таким ураженим є доставка на другий етап до лікувальних закладів для невідкладного оперативного лікування. Транспортування на наступний етап повинно бути якнайшвидшим і обережним.

Тяжко уражені повинні перебувати на ношах у такому положенні:

а) при пораненнях і травмах грудей — у напівсидячому;

б) при травмах черепа — у строго горизонтальному, але з піднятим головним кінцем;

в) при западанні кореня язика — на боці;

г) у випадку масивного знекровлювання — головний кінець слід опустити;

д) при ушкодженні тазового скелета — забезпечити помірне згинання в обох тазостегнових суглобах.