6. Болгарія.

Після Вересневого повстання 1944 року в Болгарії влада перейшла до Вітчизняного фронту., провідну роль в якому відігравали комуністи – члени Болгарської робітничої партії. Коаліційний уряд складався переважно з представників правих партій, але комуністам належали ключові міністерства - внутрішніх справ, юстиції. У вересні 1946 року відбувся референдум, за результатами якого було ліквідовано монархію і проголошено Болгарію Народною республікою (НРБ). Уряд до 1949 року очолював голова Болгарської робітничої партії Г.Димитров. У грудні 1947 року було прийнято нову Конституцію, що легалізувала всевладдя комуністів і проголосила будівництво основ соціалізму за радянським зразком: розпочато індустріалізацію та кооперування селян.

У 1954 році Болгарську комуністичну партію (нова назва) очолив Т.Живков, який взяв курс на прискорене будівництво соціалізму. В тоталітарному суспільстві не допускалося інакодумство, друга політична партія Болгарії – Болгарський землеробський народний союз – була цілком залежною від БКП.

У 70-х років почався спад виробництва, а з початку 80-х років – криза. У листопаді 1989 року на пленумі ЦК БКП Живков був звинувачений в злочинних методах керівництва державою і вимушений піти у відставку.

За короткий час виникло близько 50 партій. Головою опозиційною силою став Союз демократичних сил. Його очолив Ж.Желєв, якого в 1990 р. обрано президентом держав.

1996 р. – президентом став П.Стоянов.

2004 р. – вступ в НАТО. 2007 р. – вступ в ЄС.

Нинішній президент – Георгі Пирванов.

7. Югославія.

С творене у 1942 році антифашистське віче народного визволення Югославії проголосило себе вищим законодавчим і виконавчим органом влади і утворило тимчасовий уряд на чолі з Броз Тіто.

В листопаді 1945 року після виборів до установчих зборів (скупщини) влада повністю перейшла до рук комуністів, монархію було ліквідовано, проголошено утворення Федеративної Народної Республіки Югославії (ФРНЮ). До її складу увійшло 6 республік:

• Сербія

• Хорватія

• Словенія

• Македонія

• Чорногорія

• Боснія і Герцеговина

та два автономних краї – Воєводина та Косово.

Прийнята в січні 1946 року конституція узаконила однопартійну систему і фактично закріпила в країні тоталітарний комуністичний режим.

Тіто поводив самостійний політичний курс, без погодження зі Сталіним. Тіто згорнув кооперування села, розпустив нерентабельні кооперативи і повернув землю власникам - селянам.

У 1960-х роках, режим Тіто, залишаючись авторитарним за своєю суттю, зазнав подальшої лібералізації в економічному плані.

Однак весь цей час діяла «міна уповільненої дії» – міжнаціональні суперечності СФРЮ й протиборство 6 республік та 2 автономних країв за державні пости, розподіл коштів.

Після смерті президента Тіто у 1980 році був запроваджений інститут колективного керівництва в особі Президії СФРЮ головою якої по черзі ставав на рік представник кожного із суб’єктів федерації.

На виборах 1990 р. до республіканських парламентів перемогли прокомуністичні сили.

Кульмінація кризи і початок розпаду СФРЮ припадають на червень 1991 року, коли Хорватія, де на виборах перемогла Хорватська демократична співдружність на чолі з Ф.Туджманом, і Словенія, очолювана лідером блоку «Демос», М.Кучаном, проголосили свою незалежність. У 1992 році таке саме рішення прийняли Боснія і Герцеговина та Македонія.

У квітні 1992 року на уламках СФРЮ було утворено Союзну республіку Югославія (СРЮ), до складу якої увійшли Сербія і Чорногорія. Сербія, де при владі залишався комуністичний уряд на чолі з С.Милошевичем, під гаслом збереження федерації розпочала війну з Хорватією.

Хорватські серби проголосили утворення на території Хорватії незалежної республіки Сербська Крайна. У конфлікт були втягнуті миротворці ООН і НАТО. У 1995 році за ініціативою англо-американської дипломатії в США було підписано Дейтонську угоду, що погасила вогнище громадянської війни. Протягом 1996-1998років ситуація на Балканах нормалізувалася.

Однак становище в регіоні ускладнилося в наслідок шовіністичної політики Сербії, яку очолили колишні комуністи. Воно загострилося і через сепаратизм Косовських албанців, які вимагали приєднання до Албанії. На початку 1999р. ситуація набула такої гостроти, що НАТО вимушене було вдатися до крайніх – застосувати воєнну силу і здійснити бомбардування Югославії.

На президентських виборах у СРЮ (у складі Сербії та Чорногорії) у вересні 2000 року (президент С,Мілошевич склав повноваження президента). Перемогу здобув і став президентом професор Бєлградського університету В.Коштуніца. Словенія, яка вийшла із СФРЮ і отримала незалежність в 1991 році, стала в 2004 р. членом НАТО та ЄС.