Проблема похідності синтаксичних одиниць

Однією з найскладніших проблем при кваліфікації дериваційних парадигм е питання похідності синтаксичних одиниць. Це питання постійно постає за наявності синтаксичних одиниць зі спільною семантичною структурою. Яку з двох або більше одиниць слід вважати базо­вою (вихідною) і похідною (похідними)? Які ознаки має мати синтаксична одиниця, щоб її зарахувати до похідних одиниць? Відповімо, що нерідко вбачають у більшому обсязі якоїсь одиниці показник її похідності.

Проте спостереження над сукупностями синтаксичних одиниць показують, що типовим явищем у синтаксичних процесах є згортання, конденсація вихідної структури. Звичайно, ідеться про згортання формально-синтаксич ної структури. Додатковими показниками похідності ре­чення або інших синтаксичних одиниць є елементи їх семантичного ускладнення чи іншої видозміни, явна похідність мінімальної синтаксичної одиниці-синтаксеми все­редині синтаксичної одиниці-конструкції тощо. Наприклад, із двох речень — складнопідрядного речення Коли друзі зустрілися, то надто хвилювалися і Під час зустрічі друзі хвилювалися — похідним вважаємо просте ускладнене, оскільки детермінантний член речення під час зустрічі у часовій функції виявляє явні ознаки прхідності від діє­слова.

Характерну ознаку похідних простих речень становить їх формально-синтаксичне і семантико-синтаксичне ус­кладнення порівняно з семантично елементарними про­стими реченнями, пор.: У разі перемоги динамівці вийдуть у фінал (ускладнене просте речення) і Динамівці вийдуть у фінал (елементарне просте речення). Обставинна семан­тика умови в детермінантного члена речення у разі пере­моги наштовхує на думку, що ускладнене просте речення відтворює семантико-синтаксичні умовні відношення між предикативними частинами складнопідрядного, речення Якщо динамівці переможуть, то вийдуть у фінал. Позиція теми (відомого, даного) у висловленні, яку займає компо­нент у разі перемоги, і наявність віддієслівного іменника перемога також засвідчує похідність простого ускладненого речення від складнопідрядного. У синтаксичній системі сучасної української мови регулярними є співвідношення в дериваційній парадигмі складнопідрядного речення з обставинними семантико-синтаксичними відношення­ми між компонентами (вихідної конструкції) і простого ускладненого речення з детермінантним другорядним чле­ном речення в обставинній функції.

Розпізнавання похідних синтаксичних одиниць можна здійснювати за критерієм належності / неналежності цих одиниць до дериваційних явищ модифікації чи транс­позиції. Компонент дериваційної парадигми в ролі похід­ного речення відбиває процеси модифікаційної або транс­позиційної природи. За явищ модифікації переважно ускладнюється з формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного боку предикатна і суб'єктна синтаксема.

Типову особливість у дериваційних процесах становить не розгортання, а згортання структури похідної синтак­сичної одиниці. Це явище назвемо синтаксичною конденсацією похідних одиниць щодо вихідних. Найвиразніші приклади цих процесів спостерігаємо за перетворень складних речень на прості ускладнені.

Регулярні співвідношення вихідності / похідності ви­являють складнопідрядні речення з детермінантними підрядними частинами і прості ускладнені речення з де­термінантними членами. У вихідному складнопідрядному реченні показником підрядного зв'язку і семантико- синтаксичних відношень між предикативними частинами виступають підрядні сполучники, а у похідному простому ускладненому реченні найчастіше стають відповідником сполучників прийменники. Прийменники згортають підряд­ну частину вихідного складнопідрядного речення у від- предикатний іменник і оформлюють разом із цим іменни­ком синтаксеми як мінімальні семантико-синтаксичні компоненти речення.

Прийменники часової, причинової, цільової, допусто­вої та інших обставинних функцій поєднують два вихід­них елементарних простих речення в семантично складну конструкцію похідне від складнопідрядних конструкцій просте ускладнене речення. У цих функціях прийменники семантично зближуються зі сполучниками, відрізняю­чись від останніх формально-граматичними характери­стиками. Необхідною умовою вживання прийменників у похідній семантично складній конструкції стає формально-граматична якість поєднуваного з прийменником компо­нента, який обов'язково є іменником. Одне з елементарних речень такої конструкції має статус речення з формально-граматичного погляду, тоді як друге елементарне речення перетворюється на адвербіалізований іменниковий компо­нент, тобто має згорнуту форму. Трансформація тут спря­мована на предикат елементарного речення, який, напри­клад, із присудкової (центральної) позиції переходить у периферійну синтаксичну позицію простого ускладненого речення і при цьому нерідко втрачає свої залежні члени. Семантична спільність сполучників і прийменників ви­являється в тому, що як перші, так і другі поєднують вихідні елементарні прості речення в семантично складні конструкції і є показниками семантико-синтаксичних від­ношень між елементарними простими реченнями. Фор­мально-граматична і семантико-синтаксична відмінність сполучників і прийменників полягає в тому, що перші завжди поєднують прості речення у складне і завжди функціону­ють у складних як із семантичного, так і з формально-граматичного боку реченнях, а другі з адвербіалізованим відпредикатним іменником становлять єдиний формально- синтаксичний член речення та єдину синтаксему і утворю­ють разом з іншим вихідним елементарним реченням просте ускладнене речення. Отже, прийменники є показниками синтаксичної конденсації у простих ускладнених речен­нях, похідних від складнопідрядних.

За умови поєднання з відпредикатними іменниками прийменники здебільшого виражають часові, причинові, цільові, допустові та умовні відношення. Характерно, що у згорнутих конструкціях на прийменник припадає більша диференціація обставинного значення, ніж на сполучник у вихідних складнопідрядних конструкціях.