Комунікативна парадигма речення

Однією з показових комунікативних парадигм речення є парадиг­ма, що грунтується на категорії настанови.

Категорія настанови стосується мети комунікативного акту. За характером мовленнєвого стимулу виділяють у категорії настанови три основні складники — значення розповідності, питальності і спонукальності. Ці три зна­чення формують три форми комунікативної парадигми. Це форми речень за метою висловлювання — форми роз­повідності, питальності і спонукальності, напр.: Ми ду­маємо про прийдешнє — Ви думаєте про прийдешнє? — Думайте про прийдешнє.

Отже, комунікативна парадигма речення відбиває структуру пов'язаної з нею категорії, орієнтованої на вияв мети комунікативного акту. Тут наявна серія форм, у кож­ній з яких закріплено зміст, що стосується значеннєвих різновидів категорії настанови.

Семантико-синтаксична парадигма речення має відмінну від інших синтаксичних пара­дигм організацію. Вона звичайно поширюється на форми не того самого за лексичним наповненням речення, а на сукупність однорідних у семантико-функціональному плані речень. Варто вирізнити ступені членування реченнєвих парадигм, яке здійснюється відповідно до структури семантико-синтаксичних категорій речення.

До семантико-синтаксичних надкатегорій і відповід­них їм парадигм належать категорії предикатності (ознаковості) і субстанціальності з їх серіями парадигматичних форм. Парадигми речень подібного типу є комплексними. Вони розчленовуються на менші величини, своєрідні «підпарадигми».

Дериваційна парадигма речення

Від парадигматичних видозмін речення, зумовлених морфолого-синтаксичними, комунікативними і семантико-синтаксичними категоріями, відрізняються дериваційні видозміни, які утворюють дериваційну парадиг­му речення. У цій парадигмі, по-перше, має бути вихідна і похідна одиниці. По-друге, вихідна і по­хідна одиниці характеризуються спільною семантико- синтаксичною структурою, тобто вони відображають той самий фрагмент дійсності, якусь тотожну ситуацію. Дери­ваційна парадигма речення відображає реальне мов­не явище, межі якого витлумачують лінгвісти по-різ­ному.

У вченні про дериваційну парадигму речення можіи» вирізнити такі основні теоретичні засади: 1) дериваційні видозміни речення не порушують необхідних у цих процесах меж семантико-синтаксичної тотожності синтаксичних одиниць; 2) цим видозмінам притаманний певний ступінь регулярності, тобто вони безпосередньо не зумовлюються контекстом або ситуацією; 3) механізм утворення дерива­тів стосується таких явищ, як уведення до речення додат­кового компонента службового або напівслужбового ха­рактеру (пор.: Ми працюємо - Ми не працюємо; Ми працюємо - Ми почали працювати), заміна компонента речення однорідним у семантичному плані компонентом, але іншої граматичної форми (пор.: Письменник написав книгу -Книга написана письменником), лексичне незаповнення семантико-синтаксичної позиції речення (пор.: Дівчата співають - Співають) та ін., 4) похідне речення набуває відповідної системної зміни змісту речення, тобто ускладнення семантики речення (пор.: Дівчина співає - Дівчина продовжує співати, де похідне речення містить додатковий відтінок продовження дії); 5) дериваційна парадигма речення звичайно об'єднує два явища — модифікацію і транспозицію (пор.: Світає- Починає світати і Сонце ясне - ясність сонця).

У теоретичному плані найважливішими є поняття моди­фікації і транспозиції, які окреслюють межі дериваційної парадигми речення. Модифікація — це перетворен­ня вихідного речення шляхом додавання до нього нового елемента — семантичного модифікатора, який звичайно стосується предикатної або суб'єктної синтаксеми.

Транспозиція — це пере­творення вихідного речення на речення віддаленої від нього структурної схеми або на синтаксичну одиницю нереченнєвої природи, проте із збереженням у всіх випад­ках спільного семантичного змісту. Найчастіше транспози­ційні видозміни стосуються перетворень складних речень на прості ускладнені і перетворень речень на словосполу­чення, напр.: Трава пожовкла, бо була посуха - Трава пожовкла від посухи; Мати співає - спів матері. Тут пер­ша транспозиційна парадигма об'єднує вихідне складно­підрядне і похідне ускладнене просте речення. Подібні перетворення відбуваються в межах речення, але стосу­ються різних його класів — складного речення і простого речення. Друга транспозиційна парадигма виходить поза межі речення, оскільки похідною від вихідного простого речення синтаксичною одиницею виступає в цьому випад­ку нереченнєва синтаксична одиниця-конструкція — словосполучення. Отже, у другому випадку компоненти синтаксичної парадигми не обмежуються тільки реченням.

Кількісний і якісний склад дериваційних синтаксичних парадигм залежить від граматичної природи базової (ви­хідної) одиниці. Найбільша розгалуженість притаманна дериваційним синтаксичним парадигмам, вихідною одини­цею яких є складне речення. Це багатокомпонентні пара­дигми, для яких характерні складні взаємозв'язки між вихідною синтаксичною одиницею та дериватами. У таких структурах просте речення стоїть у серединній позиції парадигматичного ряду, функціонує то як похідна одиниця щодо складного речення, то як вихідна одиниця щодо ін­шого простого речення або синтаксичної одиниці нереченнєвої природи (словосполучення, синтаксеми). За цієї умови синтаксична парадигма стосується різнорівневих синтаксичних одиниць, пор.: Хлопець мовчить, бо він хви­люється - Хлопець мовчить від хвилювання – мовчання хлопця від хвилювання.

Отже, дериваційна парадигма речення яв­ляє собою складну ієрархічну побудову, складники якої перебувають у стосунку «вихідне речення — похідне ре­чення (або інша синтаксична одиниця)» і переважно зберігають спільні семантико-синтаксичні відношення між компонентами конструкції.