Парадигма речення як сукупність форм одного структурного типу

Питання про кількість і характер парадигм речення належить до найскладніших питань синтаксичної теорії. Його складність полягає насамперед у тому, що парадиг­ми стосуються різних аспектів речення — формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного й комунікатив­ного, а також перебувають у взаємодії з синтаксичними категоріями речення та морфологічними категоріями діє­слова й іменника.

Найповніший вияв мають парадигми речення, пов'язані з синтаксичними категоріями речення і морфологічними категоріями дієслова й іменника. Кожна з передаваних у реченні граматичних (синтаксичних і морфологічних) ка­тегорій розчленовується на часткові, протиставлювані одне одному граматичні значення. Ці значення звичайно спів­відносяться з відповідними формами речення. Граматичні форми, охоплювані тією самою граматичною категорією й використовувані в тотожній синтаксичній позиції, у сукуп­ності утворюють парадигму речення, або один його парадигматичний ряд. Кількість парадигматичних рядів речення відповідає кількості притаманних йому граматичних категорій. В українській мові багато грама­тичних категорій реалізуються сукупно, формуючи комп­лексну парадигму речення. Комплексна парадигма членується на елементарні парадигми, які стосуються окремих граматичних категорій. Це категорії часу, модаль­ності, виду, особи, числа й роду. Відповідно до цих катего­рій виділимо часову, модальну, видову, осо­бову, числову й родову парадигми речення. Оскільки ці парадигми тісно пов'язані з синтаксичними та морфологічними категоріями, І.Р.Вихованець називає їх морфолого- синтаксичними парадигмами.

1. Часткові часові значення (значення теперішнього, минулого й майбутнього часу) виражаються певними видо­змінами формальної організації простого речення. Ці видозміни називають формами речення, що відо­бражають категорію часу. Уся сукупність форм речення, яка виражає категорію часу, утворює часову пара­дигму речення. Категорія часу і відповідна їй часова парадигма речення вказують на стосунок повідомлюваного до моменту мовлення, напр.: Цвітуть черешні — Цвіли черешні — Цвістимуть черешні; Світає — Світало — Сві­татиме; Тихо — Було тихо — Буде тихо.

2. Із часовою парадигмою речення взаємодіє модальна парадигма. Вона об'єднує ряд форм, що виражають чотири різновиди значення категорії модаль­ності (способу): 1) дійсний спосіб (індикатив), який вка­зує на реальність дії, процесу або стану і виражає її у формах теперішнього, минулого й майбутнього часу: Учень читає вірш — Учень читав вірш — Учень читатиме вірш; Нам весело — Нам було весело — Нам буде весело, 2) умовний спосіб, що позначає можливу дію, процес чи стан за певних умов: Учень читав би вірш; 3) бажальний спосіб, який стосується бажаної дії, процесу чи стану: Якби учень прочитав вірш; Хоча б світало; 4) спонукальний спосіб, що виражає спонукання, наказ, прохання тощо: Читай вірш; Заспівайте пісню, дівчата; Хай буде тиша.

3. Видова парадигма речення нашаровується на часову парадигму. Вона грунтується на категорії виду і двох її грамемах — грамемі недоконаного виду і грамемі доконаного виду: Учень читав вірш — Учень прочитав вірш; Учень читає (читатиме) вірш — Учень прочитає вірш.

4. Ряд форм речення орієнтований на диференціацію учасників комунікації і зумовлюється категорією особи. Це особова парадигма речення, що взаємодіє з числовою парадигмою і разом з нею утворює шестикомпонентний парадигматичний ряд речень: Я читаю вірш — Ти читаєш вірш — Він (вона, воно) читає вірш — Ми читаємо вірш — Ви читаєте вірш — Вони читають вірш. Форми речень виражають тут граматичні значення категорії особи — значення першої, другої і третьої особи.

5. Числова парадигма речення стосується граматичної категорії числа з її двома грамемами — грамемою однини і грамемою множини. Вона реалізу­ється у двох формах: Учень читає вірш — Учні читають вірш; Учень читав вірш — Учні читали вірш; Учень чити тиме вірш — Учні читатимуть вірш; Учень читав би вірш — Учні читали б вірш; Читай вірш — Читайте вірш; Ранок — Ранки.

6. Родова парадигма речення являє собою сукупність форм речення, які пов'язані з граматичною ка­тегорією роду. Вона охоплює три граматичні форми — форму чоловічого роду, форму жіночого роду і форму се­реднього роду: Батько піклувався про дітей — Мати піклу­валася про дітей — Хлоп'ятко піклувалося про батьків.

Розглянуті парадигми речення являють собою ряди форм, які не змінюють синтаксичної структури речень і зберігають кількість членів речення. У парадигматичних рядах змінюються лише граматичні категорії окремих компонентів.

У структурі простого елементарного речення цент­ральну роль відіграють дві частини мови — дієслово й іменник. Саме з цими частинами мови пов'язані парадиг­матичні видозміни речення. Між цими двома частинами мови розподілено і граматичні категорії, які формують морфолого-синтаксичні реченнєві парадигми. Отже, в діє­слова й іменника варто визначити власне-дієслівні і власне-іменникові граматичні категорії. Власне-дієслівними граматичними категоріями виступають категорії часу, модальності (способу), виду й валентності. До власне- іменникових категорій слід зарахувати категорії відмінка, числа й роду, а також особи (у займенникових імен­ників). У морфологічній структурі дієслова закріплено похідні від іменника граматичні категорії особи, числа та роду. Тому роль дієслова у структуруванні речення визначальна. Воно семантико-синтаксичною категорією валентності окреслює межі простого елементарного речен­ня, а граматичні категорії часу і модальності є водночас основними реченнєвими категоріями.

Категорії часу і модальності як визначальні категорії предиката мають розвинені морфологічні пара­дигми. Ці парадигми реалізуються і у структурі простого речення, стаючи належністю речення. Членами парадигматичного ряду є синтаксичні, а не морфологічні форми речення, у яких відмінності у вира­женні категорії часу й модальності зумовлюються не тільки морфологічними змінами в дієслові, але і відмінно­стями у синтаксичній структурі речення, пор. бажальний спосіб Якби брат написав листа і наказовий аналітич­ний спосіб Нехай брат напише листа. Унаслідок додавання до дієслівної парадигми часу і способу синтаксичних реченнєвих ознак часове і модальне значення, які утворюють категорію предикативності, стають у реченні диференційованішими, ніж у морфологічній дієслівній парадигмі. До того ж синтаксична парадигма призначена для всіх мож­ливих структурних схем речення, тоді як морфологічна парадигма дієслова орієнтована на дієслівні речення. Отже, синтаксичні парадигми речення утворюються різ­ними комбінаціями дієслівних парадигм, аналітичних синтаксичних морфем-часток і структури речення.