Поверхневий стік з території міста.

 Поверхневий стік міст і промислових площадок є джерелом забруднення і засмічення водних об’єктів. З поверхневим стоком (ПС) у водні об’єкти надходить більше 80% забруднюючих речовин. ПС включає дощові, талі і полив очні води. Він буває організований - збирається за допомогою каналів і направляється в каналізацію чи водний об’єкт і неорганізований - стікає по рельєфу місцевості.

Основними джерелами забруднення ПС є сміття, продукти ерозії, продукти розмивання дорожнього покриття, витікання нафтопродуктів, висипання сипучих речовин, атмосферні викиди. Формування ПС відбувається під впливом природних і антропогенних факторів.

Специфічними особливостями ПС є епізодичність надходження і різкі зміни кількості і вмісту забруднюючих речовин.

Характеристика джерел забруднення та основних забруднюючих речовин атмосферного повітря.

Склад атмосфери знаходиться в стані динамічної рівноваги, яка підтримується кліматичними факторами, життєдіяльністю рослин і тварин, а також в результаті космічних процесів, геохімічних явищ і діяльності людини. Під дією різних динамічна рівновага може порушуватись – виникає забруднення атмосфери.

Забруднення атмосфери – це зміна її складу в результаті попадання домішок. Забруднююча атмосферу речовина – це домішка в атмосфері, яка негативно впливає на навколишнє середовище і здоров’я населення.

Джерела забруднення атмосфери поділяють за різними ознаками:

1) за походженням: природні (пилові бурі, лісові і степові пожежі, виверження вулканів, пилок рослин) і антропогенні (промисловість, транспорт);

2) за локалізацію: точкові – локалізовані в одному місці (димові труби), лінійні – мають значну протяжність (аераційні ліхтарі), площинні – великі за площею (місця складання відходів);

3) за організованістю: організовані – мають спеціальні газовідводи (димові труби) і неорганізовані (викиди речовин в результаті порушення герметичності обладнання).

Найбільш поширеними забруднюючими речовинами атмосферного повітря є оксид вуглецю СО, двооксид вуглецю СО₂, двооксид сірки SО₂, сірководень Н₂S, оксиди азоту nо_х, вуглеводні с_хн_у, пил.

Джерела забруднення атмосферного повітря за галузями промисловості.

Теплові електростанції забруднюють атмосферу пилом, СО, СО₂, SО₂, nо_х.

Добування корисних копалин. Джерелами забруднення атмосфери є терикони, відвали, завантаження, розвантаження і транспортування корисних копалин. СО, СО₂, SО₂, Н₂S, nо_х.

Металургія. Основними джерелами утворення і викидів в атмосферу забруднюючих речовин є збагачення руд, агломерація, доменне виробництво, виробництво сталі і прокату. Підприємства чорної металургії забруднюють атмосферу СО, СО₂, SО₂.

Машинобудування. На підприємствах машинобудування основними джерелами забруднення атмосфери є ливарне виробництво, зварювання, теплове різання матеріалів, механічна обробка матеріалів, нанесення лакофарбового покриття.

Будівництво i виробництво будівельних матеріалів. Викиди у атмосферу складаються з частинок дрібної глини, піску, продуктів згорання палива. Вони містять аерозолі, СО, СО₂, SО₂, nо_х, фториди.

Нафтопереробна промисловість. Основними процесами, під час яких у атмосферу виділяються забруднюючі речовини, є крекінг, спалювання у факелі, зберігання в резервуарах і транспортування нафти.

Хімічна промисловість. При хімічному виробництві утворюється понад 500 речовин, які викидаються в атмосферу у газів та аерозолів.

Деревообробка. При механічній обробці деревини у повітря виділяється стружка, ошурки, шліфувальний пил; при пресуванні і склеюванні – пари формальдегіду, фенолу і аміаку; при обробці виробів – пари ароматичних вуглеводнів.

Складування і спалювання твердих відходів. Джерелами забруднення повітря є звалища відходів і сміттєспалювальні заводи. Продуктами згорання твердих відходів є СО, SО₂, nо_х, hcl, альдегіди і органічні кислоти, канцерогенні речовини.

Харчова промисловість. Викиди зумовлені обробкою сипучих речовин (зерно, мука, крупи) і термічною обробкою сировини (коптіння, варіння).

Автомобільний транспорт. В автомобілі є три види викидів забруднюючих речовин: відпрацьовані гази двигунів, картерні гази і випаровування палива. Основні забруднюючі речовини - СО, СО₂, SО₂, nо_х, с_хн_у, сажа, сполуки свинцю, ароматичні вуглеводні, бенз(а)пірен.

Для якісної оцінки - використовують поняття гранично допустима концентрація (ГДК) – це максимальна концентрація домішок в повітрі, яка не впливає на людину i навколишнє середовище цвілому.

Основним критерієм при встановлені ГДК є вплив речовин, які містяться в атмосфері на здоров’я людини.

Для оцінки якості атмосферного повітря використовують два види ГДК:

Максимально разова ГЛК (гдк_м.р.) – основна характеристика шкідливості, яка встановлюється для попередження рефлекторної реакції у людини;

Середньодобова ГДК (гдк_с.д.) – встановлена для попередження загально токсичного, мутагенного та інших впливів на організм.

На 1999 р. Встановлені ГДК близько 1000 речовин, які можуть попадати в атмосферу. Якщо не встановлена ГДК використовують орієнтовно безпечний рівень впливу забруднюючої речовини.

Орієнтовно безпечний рівень впливу забруднюючої речовини (ОБРВ) – це тимчасовий гігієнічний норматив для забруднюючої речовини атмосферного повітря, який визначається розрахунково при проектуванні підприємств.

Деякі речовини при одночасній присутності у повітрі мають одно направлену дію, тобто володіють ефектом сумації. В такому випадку при оцінці якості повітря повинна виконуватись вимога:

С₁/ГДК₁ + С₂/ГДК₂ + ...+ С_n/гдк_n<1;

Де C₁, С₂, С_n - концентрації речовин, мг/м³.

На сьогодні відома 51 група речовин однонаправленої дії.

Розробка нормативі гранично допустимих викидів (ГДВ) і тимчасово узгоджених викидів (ТУВ) для стаціонарних джерел. Для кожного підприємства, яке є джерелом забруднення атмосферного повітря, встановлюються нормативи ГДВ.

Гранично допустимі викиди (ГДВ) – це кількість забруднюючої речовини (м³) при надходженні якої в повітря за одиницю часу (год., доба, рік) не спостерігається перевищення ГДК в приземному шарі атмосфери на межі санітарно-захисної зони.

ГДВ для кожного джерела i кожної речовини визначається окремо. На основі нормативів ГДВ для кожного джерела визначається сумарний викид підприємства.

При визначенні ГДВ враховується фонова концентрація. ГДВ встановлюють з умовою, що викиди забруднюючих речовин з одного джерела разом з іншими джерелами не будуть створювати концентрацію, яка перевищує ГДК за межами санітарно-захисної зони:

С + С_ф <ГДК,

Де С - концентрація речовини в приземному шарі від даного джерела,

С_ф - фонова концентрація.

Термін дії нормативу ГДК – не більше 5 років. При впровадженні нових виробництв, реконструкції діючих, зміні технології чи сировини нормативи ГДК повинні переглядатись.

Якщо викиди не відповідають ГДВ, встановлюють тимчасово узгоджені викиди (ТУВ).