5.2. Туристичні потоки за макрорегіонами світу

Міжнародний туристичний ринок почав розвиватися з 1950-х років.

Для сучасного міжнародного туризму характерна значна просторова нерівномірність. У загальному вигляді вона відображає різні соціально-економічні рівні країн світу: на розвинені країни припадає 57 % туристських прибуттів, на країни, що розвиваються, - 30 %, на країни транзитивної економіки - 13 %. Враховуючи подібну регіональну структуру туристських прибуттів і доходів, визначають шість туристичних макрорівнів світу:

1) Європейський, до складу якого входять країни Західної, Північної, Південної, Центральної та Східної Європи, також держави Східного Середземномор'я - Ізраїль, Кіпр, Туреччина);

2) Американський, що охоплює країни Північної, Південної, Центральної Америки, острівні держави І території Карибського басейну;

3) Азійсько-Тихоокеанський, до котрого належать країни Східної та Південно-Східної Азії, Австралія та Океанія;

4) Африканський, що включає країни Африки, крім Єгипту та Лівії;

5) Близькосхідний, до складу якого входять країни Західної та Південно-Західної Азії, Єгипет і Лівія;

6) Південноазійський, що охоплює країни Південної Азії.

Для всіх макрорегіонів властива поступова динаміка розвитку, але неоднакові темпи.

Країни-лідери за кількістю туристів, які виїжджають, - Німеччина, США, Велика Британія, Японія, Італія, Франція. При цьому кількість зарубіжних поїздок німців збільшується на 5 % щорічно. За прогнозами СТО, цей показник до 2020р. зросте у 2 рази і німці становитимуть 10 % кількості туристів у світі. Високі темпи виїзного туризму спостерігаються в Японії, передбачають, що жителі цієї країни у 2020 р. займуть друге місце після німців щодо кількості зарубіжних подорожей.

5.3. Фінансові потоки в міжнародному туризмі

Регіональний розподіл надходжень під міжнародного туризму в основному збігається з географією туристських прибуттів. Протягом останніх 50 років найприбутковішим туристичним регіоном є Європа, потім Америка.

У період до 2020 р. міжнародні прибуття, за прогнозом СТО, збільшаться в 2 рази - до 1 млрд у 2010 р. та 1,6 - у 2020 p., що відповідатиме середньорічному темпу +4 %. При цьому темпи зростання в АТР, Південній Азії, Африці, Близькому Сході перевищать 5 %, а в Європі та Америці становитимуть відповідно 3 та 4 %. Європа залишиться найулюбленішим місцем туризму, хоча її частка зменшиться із 59,8 до 46 %. Країни АТР зміцнять своє становище на другому місці за кількістю як прибуттів, так і виїзду туристів. Безумовними лідерами зростання світового туризму в найближчі 10 років будуть такі країни, як Хорватія, Індія, Китай, В'єтнам, Ангола, Лаос, Чад, Гваделупа, Фіджі, Уганда. Перше місце у списку найпопулярніших дестинацій у 2020 р. посяде Китай, на ринку виїзного туризму він займе 4 позицію (табл. 5.2).

На основі прогнозів СТО та Комісії ЄС визначають такі основні тенденції розвитку міжнародного туристичного бізнесу:

1) зростання частки міжрегіональних поїздок на далекі відстані (з 17,9 до 24,2 %) за зменшення цін на такі поїздки у зв'язку з застосуванням нової високошвидкісної авіатехніки;

2) посилення впливу на туризм зовнішніх чинників: економічної інтеграції, політичних обставин, рівня безпеки подорожей;

3) збільшення значного впливу на туризм нових технологій, зокрема системи комплексного резервування, вдосконалення

Таблиця 5.2. Прогноз розподілу міжнародних туристських прибуттів за регіонами (дані СТО)

Регіон	Кількість прибуттів у базовому році	Прогноз кількості прибуттів			Частка на ринку, %
	1995 р.	2010 р.	2020 р.	1995-2020 рр. - середній темп зростання, %	1995 р.	2020 р.
Світ у цілому	565,4	1006,4	1561,1	4,1	100	100
Африка	20,2	47	77,3	5,5	3,6	5,0
Америка	108,9	190,4	282,3	3,9	19,3	18,1
АТР	81,4	195,2	397,2	6,5	14,4	25,4
Європа	338,4	527,3	717,0	3,0	59,8	45,9
Близький Схід	12,4	35,9	68,5	7,1	2,2	4,4
Південна Азія	4,2	10,6	18,8	6,2	0,7	1.2
Внутрішньорегіональні прибуття	464,1	790,9	1183,3	3,8	82,1	75,8
Міжрегіональні прибуття	101,3	215,5	377,9	5,4	17,9	24,2

авіаперевезень, системи електронної інформації, комунікаційні системи тощо;

4) збільшення витрат родин на туристичні подорожі швидше, ніж на інші витрати;

5) зменшення проблеми сезонності в туризмі;

6) найактивніше подорожуватимуть дві вікові групи: люди похилого віку та молодь;

7) зростання ролі маркетингового сегментування ринку, оскільки пропозиція застосовуватиметься до потреб;

8) збільшення значення екологічного фактора в туризмі, тобто надання особливої уваги зеленому, сільському та екотуризму;

9) зростання ролі активного та екскурсійного туризму: замість "туризму трьох S" (море-пісок-сонце) - "туризм трьох L" (народні традиції-краєвид-дозвілля).

Фахівці СТО визначили п'ять найперспективніших видів міжнародного туризму в XXI ст.:

1) круїзи - один із найперспективніших та таких, що активно розвивається, видів туризму. Якщо на початку 1980-х років кількість "круїзних" туристів становила 1,5 млн, то нині - 10 млн. Круїзні лайнери стають більшими та комфортнішими;

2) пригодницький - для любителів гострих відчуттів, збільшується попит на екстремальні подорожі у найвіддаленіші куточки Землі (Антарктиду), сходження на найвищі вершини світу та екскурсії морськими глибинами;

3) культурно-пізнавальний - отримає подальший розвиток в Європі, Азії, Близькому Сході, відповідно зросте значення охорони пам'яток культури;

4) тематичний, що розвивається па базі тематичних парків, популярність яких, як місць відпочинку, збільшується. Основою є певна цікава тема (подорож у країну мрій або морські глибини) з відповідними атракціонами, видовищами;

5) космічний - за даними американських фахівців, такий туризм забезпечить щорічний дохід 10 млрд дол. США.

5.4. Моделі управління туристичним бізнесом за кордоном У процесі вивчення особливостей організації управління туристичним бізнесом за кордоном визначають три моделі державного управління туризмом. Перша називається децентралізованим управлінням. її особливість полягає у відсутності центрального державного органу (туристичної адміністрації), який б відповідав за розвиток туристичної галузі. Всі питання розвитку туризму вирішують на місцях - на положеннях ринкової самоорганізації. Уряди окремих країн використовують таку модель у тому разі, якщо туризм країні взагалі непотрібний або коли суб'єкти туристичного ринку є свідомими та займають сильні позиції, тобто здатні розв'язувати власні проблеми без участі держави. Саме таку модель управління туризмом нині застосовують у США.

Друга модель - централізоване державне управління туризмом - передбачає наявність сильного й авторитетного міністерства туризму, яка контролює діяльність туристичної галузі загалом. Для реалізації цієї моделі потрібні певні умови: великі державні фінансові вкладання в туристичну індустрію, рекламно-маркетингову діяльність, а також потужне державне інвестування в інфраструктуру. Прикладами країн, де застосовують таку модель, є Туреччина, Єгипет, Туніс, Таїланд, Індонезія, Кенія та деякі інші країни, в котрих туризм - одне з головних джерел валютних надходжень. Наприклад, Туреччина тільки на рекламу своїх туристичних атракцій в Україні щорічно витрачає 0,5 млн дол.

Третя модель управління туризмом (її можна назвати європейською) переважає в європейських країнах і полягає в тому, що питання розвитку туристичної діяльності країни вирішується на рівні певного багатогалузевого міністерства. При цьому департамент, який займається туризмом, має два основні напрями діяльності: 1) пов'язаний із глобальними питаннями державного регулювання туристичної галузі (зокрема, розробка нормативно-правової бази, координація діяльності регіонів, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, обробка статистичної інформації); 2) стосується маркетинго-виставкової діяльності (у тому числі управління туристичними представництвами за кордоном). Ця модель найбільш сприятлива для України.