Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
етичні норми в науці.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
115.71 Кб
Скачать

Висновки:

Заняття наукою – специфічний вид людської діяльності, суть якого – систематичний процес досліджень, спрямований на здобуття знань, що ґрунтуються на перевірених результатах.

МОРА́ЛЬ (система норм і принципів поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства); Е́ТИКА (сукупність моральних правил). Людина живе в суспільстві і не може бути не залежною від нього, від його моралі (В. Логвиненко); Відсутність етики професійної і людської - чорна діра, здатна поглинути все живе.

Норми моральні — загальновизнані правила, які опираються на моральні цінності людства: регулюють поведінку людей, а отже, Етичні вимоги до людей значно ширші за юридичні.

Етика науки – це галузь, що вивчає специфіку моральної регуляції в науковій сфері, а також зведення цінностей, норм і правил у цій галузі. Вона охоплює два кола проблем: перше пов'язане з регуляцією взаємовідносин всередині самого наукового співтовариства, а друге – між суспільством в цілому і наукою.

Етичні норми охоплюють різноманітні аспекти діяльності вчених: процеси підготовки й проведення досліджень, публікації наукових результатів, наукові дискусії, коли стикаються різні погляди. У сучасній науці особливої гостроти набули питання, що стосуються не так норм взаємодії членів наукової спільноти, як питання взаємин науки і вченого із суспільством. Це коло питань часто визначають як проблему соціальної відповідальності вченого.

Науково-технічний прогрес, як і будь-який історичний розвиток необоротний, і всілякі заклинання з цього приводу не в змозі його зупинити. Єдине, що вони можуть породити, - це накопичення і закріплення відставання, малорозвиненості суспільства, де такі заклинання набувають ваги. Таким чином, конкретне спрямування науково-технічного прогресу науково-технічні проекти і рішення, що стосуються інтересів сучасних і майбутніх поколінь, - все це потребує широкого демократичного і водночас компетентного обговорення.

Цим і визначається сьогодні соціальна відповідальність вченого. Досвід історії переконує, що знання – це сила, що наука відкриває людині джерело невичерпної могутності і влади над природою. Але наслідки науково-технічного прогресу бувають дуже серйозними і далеко не завжди сприятливими для людей. Тому, діючи з усвідомленням своєї соціальної відповідальності, вчений повинен враховувати, всі можливі небажані ефекти, які потенційно закладені в результатах його досліджень, бо саме він завдяки своїм професійним знанням найкраще підготовлений до такого передбачення і може зробити його раніше, ніж будь-хто інший.

Поряд із цим соціально відповідальна позиція вченого вимагає, щоб він максимально широко і в доступних формах сповіщав громадськість про можливі небажані ефекти, про те, як їх можна уникнути ліквідувати або зменшити. Тільки ті науково-технічні рішення, які прийнято на основі достатньо повної інформації, можна вважати в наш час соціально і морально виправданими. Це й підтверджує величезну роль вчених у сучасному світі, бо саме вони володіють тими знаннями і кваліфікацією, які необхідні не тільки для прискорення науково-технічного прогресу, а й для того, щоб спрямовувати цей прогрес з максимальною користю для людини і суспільства.

Отже, персональна етика – це відповідальність за об'єктивність результату. Втім, за словами самого В. Енгельгардта, це лише елементарна етика, тобто непорушне правило. Але лише ним не вичерпана етика науки.

Незнання або погане сприйняття правил, норм етики i моралi, некультурнiсть, невихованiсть, бажання чимось вiдокремитись чи бути лiпшим за всiх, черезмiрна пихатicть та зневага можуть произвести до рiзних типiв конфлiктiв, а бажання обхитрити чи обдурити, як своïх наукових спiвпрацiвникiв так i людство, це взагалi шкiдлива гра з Законом, яка производить до Кримiнальних наслiдкiв! А щоб цього не сталося, кожен науковець має знати Етичний принцип "взаємодіï з партнерами": завжди повинен мати актуальні координати (візитку) для обміну контактними даними; на цiкавiсть чужими публiкацiями запропонувати в обмін на них свої; має поводитись із книгами так, щоб після нього їх могли читати інші; у наукових суперечках пам'ятати про обмеженість, суб'єктивність своїх знань; справжній науковець, у тому числі студент, завжди поважає право людей на іншу, відмінну від своєї, думку, утримується від однозначної критики, не вживає різких слів.

Дотримуйтесь етичного принципу "взаємодія з колегами": пам'ятайте про авторські права: якщо не узгоджено інше, то за умовчанням вважається співавторство порівну на всіх авторів наукової праці; у командній роботі кожен може бути лідером у своїй номінації, мати свою роль. Порушення етичних принципів у науковій діяльності призводить до плагіату.

Відповідальність означає здатність людини усвідомлювати свої дії та вчинки, розуміти їх позитивний чи негативний характер, співвідносячи їх з морально-етичними нормами і законами. Відповідальність стосується усіх сфер життя. Вона може бути юридичною, моральною, педагогічною, політичною… Зародження такої базової якості особистості як відповідальність починається з найближчого оточення – сім’ї, дитячого садка, згодом школи, вулиці та ЗМІ. Варто невтомно приділяти увагу процесу виховання цього почуття. Так як і решта моральних якостей, відповідальність формується за принципами безперервності, наступності, багатофакторності і базується на стійкому інтересі та бажаннi до цього процесу.

Професійна відповідальність науковця полягає в усвідомленні свого впливу на людей через дії або бездіяльність, співвіднесенні його з моральними нормами нашого суспільства та власнiй самооцінці. Вчитель, педагог, майстер несе не лише дидактичну місію, тобто повинен не лише передати наукові знання, це ще і наставник, вихователь, якому просто необхідно мату ту мудрість, що дозволить, використовуючи усю свою педмайстерність, допомогти навчающiмся стати достойними особистостями, гідними людьми з найкращими рисами та якостями, якими пишається людство.

Варто зазначити, що виховане у дитинстві почуття відповідальності за свою діяльність та її результати дає змогу адекватно та об’єктивно оцінювати себе як частинку суспільства, як соціального діяча та громадянина. Кожна людина цілком справедливо має нести відповідальність за свої дії, так як вони стосуються не лише її саму, а й оточуючих – рідних, друзів, колег та просто незнайомих людей, які можуть від даних дій залежати.