Фактори агресії мікроорганізму

Властивості мікроорганізму, здатного спричинювати інфекційний процес, визначають його патогенністю та вірулентністю.

Патогенність — це здатність мікроорганізму спричиняти інфекційний процес та інфекційне захворювання. Патогенність є видовою ознакою, яка виникла та закріпилась у мікроорганізмів в процесі еволюції.

Ступінь патогенності одного і того ж мікроба при тривалому впливі на нього різних умов зовнішнього середовища може змінюватися. Цей ступінь або міру патогенності прийнято називати вірулентністю.

Вірулентність (лат. virulentus — отруйний) — міра або ступінь патогенності. На відміну від патогенності вона не є видовою ознакою, а притаманна конкретному штаму того чи іншого збудника. Вірулентність може змінюватися в залежності багатьох факторів, що мають впалив на мікро- або макроорганізм.

Для виникнення та підтримки інфекційного процесу мікроорганізми повинні проникнути у сприятливий організм, де його зустрічають ряд захисних факторів, що здійснюють супротив руйнівній дії мікробу. Для подолання цих факторів патогенні мікроорганізми мають фактори патогенності. До основних факторів патогенності належить:

*адгезивність (лат. adhaesio — прилипання) — здатність мікроорганізму закріплюватися на поверхні клітин;

*колонізація;

* інвазивність — здатність проникати та розповсюджуватися в макроорганізмі, реалізується через ферменти патогенності (гіалуронідаза, фібринолізин, нейрамінідаза, тощо);

* агресивність — здатність мікробів жити, розмножуватися, поширюватися в організмі та протидіяти захисним факторам організму;

*токсиноутворення;

*стійкість до дії захисних факторів макроорганізму.

Деякі мікроби виробляють отруйні речовини (токсини), що виділяються з мікробної клітини назовні. Поняттям токсигенності мікроба позначається його здатність до вироблення токсину тієї чи іншої сили. Циркуляцію мікробних токсинів в крові (наприклад, при дифтерії, правцеві, ботулізмі) називають токсемією; вона чинить ряд порушень в організмі.

Захисні фактори (бар'єри) організму людини від інфекцій

Шкіра і слизові оболонки — перешкоджають проникненню мікробів із зовнішнього середовища у тканини організму. Окрім функцій механічного захисту від інфекції, шкіра та слизисті оболонки мають ряд факторів додаткового захисту від мікробів. Так, потові та сальні залози шкіри виводять на поверхню шкіри жирні кислоти та лізоцим (фермент, що знищує компоненти мікробів), який сприяє швидкій смерті мікробів осівши на поверхні шкіри. Слизисті оболонки захищені імуноглобуліном А (антитіло IgA), виконуючи специфічний захист від мікробів. Крім вищеописаних факторів захисту, у шкірі та слизових оболонках знаходяться багаточисленні клітини імунної системи, що знищують інфекції, які потрапляють всередину тканин.

Лімфатичні вузли та селезінка виконують роль своєрідного фільтру у якому затримуються усі чужорідні структури циркулюючі в крові та лімфі, у тому числі і мікроорганізми. Дуже часто, проникнувши через шкірні бар'єри, інфекція затримується у лімфатичних вузлах і руйнується там.

Гуморальні фактори захисту — представлені циркулюючим у крові комплектом (комплекс білків, руйнуючий мікроорганізми), а також специфічними антитілами, що розпізнають та руйнують інфекцію.

Імунна система організму — це найбільш потужний і складний механізм захисту. Основними компонентами імунної системи людини є імунні клітини і гуморальні фактори, які вони секретують. Клітини імунної системи здатні розігнати той або інший вид мікробів і дати початок специфічній імунній відповіді, направленій на знищення цих мікробів. Руйнування мікроорганізмів здійснюється двома шляхами: в одному випадку мікроби поглинаються імунними клітинами та перетравлюються всередині них, в іншому випадку мікроорганізми зв'язуються і знешкоджуються специфічними антитілами, котрі також виробляють імунні клітини.