Опорний конспект теми

Мета: розкрити основні складові ґендерної політики, її місце та роль у демократичних процесах перетворення суспільства; здійснити аналіз законодавчої бази щодо затвердження принципів ґендерної рівності.

Ключові терміни та поняття: ґендер, ґендерна політика, ґендерна рівність, ґендерний мейнстрімінг, сексизм, ґендерні індикатори, ґендерна чутливість, ґендерно-правова експертиза, рівність можливостей, ґендерні відносини, державна ґендерна політика.

План викладу матеріалу

1. Ґендер і ґендерна політика.

2. Розвиток основних теоретичних напрямів ґендерної теорії.

3. Концептуальні державні документи, цільові комплексні програми світу та України.

4. Державна ґендерна політика.

1. Ґендер і ґендерна політика

Ґендер – це термін, який прийшов в українську мову з англійської («gender») й означає соціальну стать людини на відміну від статі біологічної («sex»), соціальну роль, соціальні можливості жінки й чоловіка в суспільстві – в освіті, професійній діяльності, доступі до влади, сімейні ролі й репродуктивну поведінку, тощо.

Ґендерна політика – утвердження партнерства статей у визначенні й реалізації політичних цілей, завдань і методів їх досягнення в діяльності політичних структур – держави, політичних партій, суспільно-політичних об’єднань.

Концепція ґендерного мейнстрімінгу (gender mainstreaming (mainstream (з англ.) – головний потік)) – це комплексний ґендерний підхід, що враховує різні інтереси й надає рівні можливості як жінкам, так і чоловікам. Цей підхід з’явився з метою усунути між жінками та чоловіками відмінності соціальної, економічної й політичної рівності як передумови розвитку, орієнтованого на людей.

Ґендерна чутливість – це розуміння і прийняття до уваги соціально обумовлених факторів, що лежать в основі дискримінації за ознакою статі, акцентування на відображення внеску жінок і чоловіків у суспільне благо.

Індикатори – показники, що вказують на прогрес або його відсутність у досягненні поставлених цілей, стан явища, яке підлягає вивченню, засіб вивчення з метою з’ясування, що змінилося порівняно з тим, що було заплановано (в кількісному, якісному і часовому проміжках).

Ґендерні індикатори – кількісні та якісні виміри змін, процесів і розвитку в суспільстві, що стосуються його ґендерної характеристики.

Одним із таких індикаторів є Ґендерний Індекс Людського Розвитку як показник виміру досягнутого в країні загального рівня розвитку людського потенціалу, що визначає нерівність у становищі жінок і чоловіків у таких аспектах: довголіття, здоров’я, рівень освіти та гідний рівень життя (валовий національний продукт на душу населення).

2. Розвиток основних теоретичних напрямів ґендерної теорії

Розвиток наукової думки щодо ролі та місця жінок і чоловіків у політиці відбувався в кілька етапів:

1) від стародавніх часів до ХVІІІ ст. (ідеї про нерівне становище жінки і чоловіка у суспільно-політичному житті);

2) ХІХ – початок ХХ ст. (формування концептуальних підходів до проблеми рівності прав жінок і чоловіків, історико-політичні передумови появи ґендерної теорії);

3) початок ХХ ст. – до 70-х років (розмежування у науковій думці суспільних очікувань жінок і чоловіків, що зумовило розвиток ґендерної ідентичності);

4) із 70-х років ХХ ст. (зародження і розвиток ґендерної теорії та інституціоналізація ґендерних досліджень).

Етапи розвитку ґендерних досліджень в Україні:

1) початок 1990-х років – 1995 р. – зародження і розвиток ґендерних досліджень;

2) із 1995 р. – інституціоналізація ґендерних досліджень;

3) із 2000 р. – міжгалузева і галузева консолідація дослідників, створення мережевих спільнот.