2.2. Гарантія трудової діяльності для іноземців і осіб без громадянства.

Згідно зі ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами й свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України. Винятки з цього правила встановлюють Конституція, закони чи міжнародні договори України. Право на трудову діяльність іноземців передбачає ст. 8 Закону України “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р. № 3929-XII. Іноземні громадяни мають рівні з громадянами України права та обов’язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України.

Таким чином, іноземцям та особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, надаються права й обов’язки громадян України.

На сьогодні багато іноземців постійно проживають на території України, тому чинне законодавство надає їм право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.

Деякі іноземці іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін. Вони вправі займатися трудовою діяльністю лише відповідно до одержаного дозволу на працевлаштування. Винятками є випадки працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції. Отримання дозволу на працевлаштування для них не передбачено.

Згідно зі ст. 8 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 р. № 322-VIII (далі – КЗпП), трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюють законодавство держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародні договори України. Якщо міжнародний договір або міжнародна угода, в яких бере участь Україна, встановлюють інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Сторони трудового договору можуть письмово погодити право країни, яке застосовуватиметься до трудового договору. Проте такий вибір не може погіршувати становище працівника порівняно з імперативними нормами права країни працевлаштування.

Зауважимо також, що в Україні до іноземних громадян не застосовуються реторсії у сфері трудових відносин.

Особа, яка подала заяву про надання їй статусу біженця, має право на тимчасове працевлаштування, а особа, яка набула статус біженця, має право на працю за наймом або на підприємницьку діяльність, придбання у власність майна за умов, передбачених законодавством України для іноземців. Під терміном “біженець” розуміють іноземця (іноземного громадянина чи особу без громадянства), який внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, віросповідання, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або через політичні переконання змушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), й не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань та щодо якого в порядку та за умов, визначених Законом України “Про біженців” від 21 червня 2001 р. № 2557-ІІІ, прийнято рішення про надання йому статусу біженця.

Законодавство України про працю регулює:

• трудові відносини в представництвах і філіях іноземних компаній, які здійснюють свою діяльність в Україні;

• трудові відносини іноземних громадян на підприємствах з іноземними інвестиціями, які здійснюють свою діяльність в Україні.

Трудові права іноземців також регулюють:

• установчі документи підприємств, установ та організацій;

• Колективний договір;

• інші локальні нормативні акти та індивідуальні трудові договори.

Чинне законодавство України визнає недійсними умови договорів про працю іноземних громадян, які погіршують їх становище порівняно з законодавством України про працю.

Трудовий статус іноземців – співробітників дипломатичних представництв дипломатичного персоналу визначає законодавство держави, яка направила їх в Україну.

Процедуру оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в’їзду в Україну регулюють Правила оформлення візових документів для в’їзду в Україну, затверджені постановою Кабінету Міністрів України “Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в’їзду в Україну” від 20 лютого 1999 р. № 227. Візи залежно від періоду їхньої дії поділяють на короткотермінові та довготермінові. Короткотермінові візи видаються на період до 6 місяців. За загальним правилом довготермінові візи видаються на період від 6 місяців до одного року. Особи, які в’їжджають в Україну з метою працевлаштування та для постійного проживання, мають оформити імміграційну візу. Ділову візу оформлюють особи, які в’їжджають в Україну як: співзасновники спільних підприємств; представники компаній (фірм, асоціацій) для здійснення контролю за виконанням контрактів; консультанти від іноземних компаній (фірм, асоціацій).

Отримання такої візи є обов’язковим для персоналу представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні.