Документальний фільм про Григорія Сковороду Афоризми Григорія Сковороди
Афоризми Григорія Сковороди необхідно знати для успішної здачі ЗНО та засвоєння програми. У даному матеріал зібрані найбільш відомі афоризми цього великого філософа та письменника. Можливо, ви знайдете в них щось цікаве для себе.
Афоризми Григорія Сковороди:
Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?
Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.
Хіба розумно чинить той, хто, починаючи довгий шлях, в ході не дотримує міри?
Не все те отрута, що неприємне на смак.
Добрий розум, робить легким будь-який спосіб життя.
Бери вершину і матимеш середину.
З усіх утрат втрата часу найтяжча.
Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.
Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.
Більше думай і тоді вирішуй.
Скільки зла таїться всередині за гарною подобою: гадюка ховається в траві.
У тих, хто душею низький, найкраще з написаного і сказаного стає найгіршим.
Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.
Одне мені тільки близьке, вигукну я: о школо, о книги!
З видимого пізнавай невидиме.
Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись..
Не досить, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене.
Звірившись на море, ти перестаєш належати сам собі.
Мудрець мусить і з гною вибирати золото.
Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує?
Сліпі очі, коли затулені зіниці.
Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.
Все минає, але любов після всього зостається.
Кому душа болить, тому весь світ плаче.
Тоді лише пізнається цінність часу, коли він втрачений.
Коли ти твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий.
Всяка їжа і пиття смачні й корисні, але треба знати час, місце і міру.
Без ядра горіх ніщо, так само як і людина без серця.
Краще голий та правдивий, ніж багатий та беззаконний.
Солодке пізнає пізніше той, хто може проковтнути неприємне.
Не любить серце, не бачачи краси.
Що вподобав, на те й перетворився.
Не за обличчя судіть, а за серце.
Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?
Світло відкриває нам те, про що ми у темряві лише здогадувалися.
Не може не блудити нога твоя, коли блудить серце.
Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?
Не називай солодким те, що породжує гіркоту.
Не все те недійсне, що недосяжне дитячому розумові.
Істина спалює і нищить усі стихії, показуючи, що вони лише тінь її.
Невже ти не чув, що сини віку мудріші від синів дня?
Не розум від книг, а книги від розуму створились.
Іван Котляревський. «Енеїда», «Наталка Полтавка»
Іван Петрович Котляревський – видатний український письменник, поет, драматург, засновник сучасної української літератури, громадський діяч. Котляревський жив і творив у епоху великих суспільно-історичних перетворень, головним змістом яких було визрівання гострої кризи феодального суспільства і перехід до нової, капіталістичної формації. Його поема «Енеїда» (1798) відкрила новий етап розвитку української літератури, це перший в українській літературі твір, написаний народною мовою.
«Енеїда»
1798р. було надруковано три частини поеми І. Котляревського «Енеїда». Твір став першою ластівкою новоїукраїнської літератури. 1809р.- вийшла четверта частина твору, 1822 р. – п’ята, 1825 – 1826 pp. – поему завершено повністю, 1842 р. (після смерті письменника) – видано. Використавши сюжет поеми римського поета Вергілія, Котляревський травестував його, наповнив національним змістом і створив цілком оригінальну поему, у якій з енциклопедичною широтою і точністю відобразив життя і побут українського народу. Твір написаний живою розмовною мовою, легким, грайливим і жартівливим віршем. Головне достоїнство «Енеїди» – яскравий національний колорит, різнобічне зображення життя усіх верств суспільства XVIII ст., передусім козацтва, його боротьби за державність після зруйнування Запорозької Січі у 1775 р. За жанром «Енеїда» – травестійна бурлескна поема. Система віршування – слабо-тонічна: у кожному рядку є певна послідовність у чергуванні наголошених і ненаголошених складів. Віршовий розмір – ямб. Строфа – десятирядкова (децина). Композиція. 6 частин (порівняйте: у Вергілія – 12). Котляревський вплітає у твір епізоди з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священиків; масштабні описи побуту українського суспільства, що робить твір оригінальним. Тематика. У Вергілія: зображення й оспівування загарбницьких війн його предків. У Котляревського: зображення дійсності XVIII ст., показ паразитизму, жорстокості, хабарництва, пияцтва, зажерливості, пихатості панівних класів, акцент на їх соціальній і моральній нікчемності. Загальна картина суспільства і взаємин у ньому дана поетом в описі пекла і раю, які населені відповідно до уявлень народу, як це зображено у народних легендах і піснях. У раю – убогі; вдови, сироти; ті, що «проценту не лупили», а допомагали убогим; ті, що «жили голодні під тинами»; з яких глузували, яких ображали і «впроваджували в потилицю і по плечах». У пеклі – пани, чиновники, пройдисвіти тощо. На першому плані – поміщики-кріпосники, за ними – козацька старшина, купці, судді, міняйли, чиновники, корчмарі, офіцери. Проблематика: Котляревський порушує ряд суспільно важливих для українського народу проблем: соціальної нерівності, захисту рідної землі від ворогів, громадянського обов’язку, честі сім’ї, виховання дітей, дружби, кохання та інші. У поемі Котляревський протиставив затхлості життя волелюбних і незалежних троянців-запорожців, оспівав їхні високі моральні якості: любов до рідної землі, готовність іти заради неї на самопожертву, чесність і благородство, показав самобутність українців.