43. Правова свідомість: поняття, склад (елементи) та види. Правовий нігілізм та правовий фетишизм як прояви деформації правосвідомості.

Правова свідомість — це сукупність поглядів, ідей, які виражають ставлення людей, соціальних груп, націй до права, законності, правосуддя, їхнє уявлення про те, що є правомірним і неправомірним.

Правова свідомість суспільства складається з трьох груп елементів:

• психологічних,

• ідеологічних

• установочно-поведінкових.

Види правосвідомості.

За характером діяльності носіїв правосвідомість поділяється на:

1) професійно-юридичну, яка в свою чергу поділяється на:

а. практично-юридичну (тобто правосвідомість суддів, прокурорів, юрисконсультів тощо);

б. науково-юридичну (правосвідомість науковців юридичних дослідних установ, викладачів юридичних навчених закладів тощо);

2) професійну-неюридичну (правосвідомість керівників підприємств, підприємців, лікарів тощо);

3) непрофесійну або буденну (правосвідомість учнівської молоді).

За змістом правових поглядів:

1. Правові знання (обізнаність із законодавством, поінформованість щодо змісту правових норм тощо). Суб'єкт правосвідомості набуває правові знання у процесі осмислення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правового регулювання, роль тих чи інших правозастосувальних і правоохоронних органів держави тощо. Разом з тим, наявність певного обсягу правових знань ще не визначає рівня правосвідомості, який визначається також розумінням сутності права, правових норм, інших правових явищ, їхніх вимог, цілей та призначення.

2. Правові оцінки (ставлення до законодавства — позитивне, негативне, ставлення до власних дій чи до дій інших осіб). Роль правових оціночних уявлень полягає у тому, що особа не просто здійснює дії, передбачені певними юридичними нормами, а осмислює свою поведінку з точки зору її законності, відповідності вимогам закону.

3. Правові установки — психологічна установка щодо поведінки, врегульованої правом.

За суб’єктами (носіями) правосвідомості:

1. індивідуальна;

2. колективна:

а) загальнонаціональна;

б) національна;

в) класова;

г) групова.

За формою (способом) відображення:

1. поняття про правові явища (наприклад, поняття держави);

2. правові погляди (наприклад, на причини правопорушень);

3. правові уявлення (наприклад, уявлення про „образ” судді);

4. правові почуття (почуття справедливості, с особистої відповідальності за виконання вимог договору).

Правовий нігілізм та правовий фетишизм як прояви деформації правосвідомості.

У цілому взаємодія права і правосвідомості має конструктивний характер. Разом з тим на певних етапах розвитку держави і права можуть створюватися історичні передумови для формування дефектної правосвідомості, яка є антиподом високої правової культури.

Деформація правосвідомості проявляється у викривленні уявлень про цінність права.

Правовий нігілізм і правовий фетишизм є проявами дефектної правосвідомості.

Найпоширенішою, а відтак і особливо небезпечною, формою викривлення правової свідомості є правовий нігілізм, який має широкий діапазон проявів: від скептичного ставлення до права, негативного ставлення до правових форм організації суспільних відносин, через заперечення соціальної цінності права і до свідомого ігнорування вимог закону. Правовий нігілізм слід відрізняти від конструктивної критики чинної системи права, юридичної практики, діяльності правоохоронних органів, яка сприяє виявленню існуючих недоліків і спрямована на удосконалення правової системи держави.

Розвитку нігілістичних поглядів та установок, особливо серед молоді, на сьогодні суттєво сприяє романтизація злочинного світу в кінематографії, в художній літературі та інших сферах мистецької діяльності.

Отже, правовий нігілізм -це відношення до права, що виражається в запереченні його соціальної цінності. 

Правовий фетишизм – явище, протилежне нігілізму. Він полягає у обожнюванні права, приписуванні йому чудодійних властивостей, сліпому поклонінні, абсолютизації ролі права та правових інститутів щодо регулювання суспільних відносин. Підґрунтям правового фетишизму є дефіцит правової культури та юридична неосвіченість окремих громадян і соціальних груп.

44. Взаємодія об’єктивного юридичного права і правосвідомості. Функції правосвідомості.

Взаємозв'язок правової свідомості і права має складний характер.

З одного боку, правосвідомість передує праву, оскільки останнє є виразом волі суспільства або певної його частини, тобто виражає погляди та настанови суспільства або певної його частини, тобто їхню правосвідомість. З другого боку, правова система, яка склалася у суспільстві, виступає одним з найважливіших факторів, що впливають на правосвідомість. І, врешті, функціонування права, його застосування і дотримання залежать від рівня правової свідомості. Формально-обов'язкові норми держави, система яких утворює об'єктивне юри­дичне право, є результатом цілеспрямованої, свідо­мої діяльності держави, певних її органів. Отже, безпосереднім, найближчим джерелом правил по­ведінки, що встановлює держава, є свідомість осіб, які входять до складу її відповідних органів, тобто погляди, уявлення цих людей щодо цілей, змісту і форми таких правил. Тому така свідомість якраз і вважається юридичною, «правовою» свідомістю.

Вона, безперечно, властива не тільки «авторам» юридичних норм, а й усім людям, які так чи інакше стикаються або можуть «контактувати» з об'єк­тивним юридичним правом.

Функції правосвідомості — це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому.

До основних функцій правосвідомості належать:

1) когнітивна — пізнання правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії, концепції, ідеї, носії правосвідомості набувають правових знань;

2) правотворча — правосвідомість знаходить своє об'єктивування, вираження, закріплення у праві. Нормативно-правові акти виступають як форми зовнішнього виразу правосвідомості суспільства в цілому і правотворчих органів держави зокрема.

3) регулююча — право впливає на суспільні відносини через правосвідомість суб'єктів права, їхні правові знання, оцінки, почуття, мотиви й установки;

4) оціночна — правосвідомість оцінює явища реальної дійсності, дії суб'єктів суспільного життя з позиції їхньої відповідності вимогам закону, і навпаки.