“Молюсь і вірю” аналіз твору Максима Рильського
Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: філософська. Провідний мотив: молодечий оптимізм, відчуття польоту. Віршовий розмір: ямб. Вірою, надією, оптимізмом сповнені поетичні рядки вірша М. Рильського «Молюсь і вірю…». Голуби в небі, дзвінкий сміх коханої людини поруч, вітер, простір, води — хіба це не щастя? Ліричний герой упевнений у собі, світ він уже називає своїм дитям і готовий жити, поки «дозволить дух життя». Бог, природа й він сам виступають єдиним, гармонійним цілим, і нам передається оця бадьорість, цей оптимізм молодого поета. Про твір: вірш сповнений молодечого оптимізму, кожен рядок наснажений світлими тонами, ліричний герой клянеться, що буде жити, доки дозволить йому «дух життя». Підсилюють світлі відчуття життя пейзажні штрихи: «грає вітер», «голуби ясної вроди черкають неба бере¬ги». Анафори, риторичні звертання й оклики, інверсії, епітети — це той арсенал художніх засобів, якими щедро наснажив поезію М. Рильський.
Вірш “Молюсь і вірю”
“Молюсь і вірю. Вітер грає…” Молюсь і вірю. Вітер грає І п’яно віє навкруги, І голубів тремтячі зграї Черкають неба береги.
І ти смієшся, й даль ясніє, І серце б’ється, як в огні, І вид пречистої надії Стоїть у синій глибині.
Клянусь тобі, веселий світе, Клянусь тобі, моє дитя, Що буду жити, поки жити Мені дозволить дух життя!
Ходім! Шумлять щасливі води, І грає вітер навкруги, І голуби ясної вроди Черкають неба береги.
Хвильоваий Микола – біографія
Трагічний адепт революції
«Я належу до того художнього напрямку, який зараз не в моді, — я…романтик! Саме звідси йде розхристаність і зворушливість шукання самого себе.»
Народився 19 грудня 1893 р. в с. Тростянці в родині вчителів.
Навчався в Охтирській гімназії, але атестата не одержав за пропаганду української мови.
1914-1917 р. — на фронті.
У 1919 р. став членом КП(б)У.
Працював у журналі та видавництві «Червоний шлях».
Стає співзасновником «Гарту», а потім ВАПЛІТЕ, яку очолив.
У 1927 р. вийшов з ВАПЛІТЕ разом з Яловим і Досвітнім, щоб врятувати спілку.
13 травня 1933 р. застрелився у відгук на арешт Ялового:
«Арешт Ялового — розстріл цілої генерації. За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію, за генерацію Ялового перш за все відповідаю я. Як я люблю життя — ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам’ятаєте, я я був закоханий у це число? Страшно боляче. Хай живе комунізм! Хай живе соц. будівництво! Хай живе компартія!»
У розпалі літературної дискусії (1925-1928 рр.), яку розпочав М. Хвильовий, з’являються цикли памфлетів:
1) «Про сатану в бочці або про графоманів, спекулянтів та інші просвіти».
2) «Камо грядеши»(куди йдеш).
3) «Думки проти течії».
4) «Апологети писаризму».
Погляди письменника:
українська література повинна мати індивідуальний шлях розвитку, а не копіювати досягнення інших літератур;
протест проти диригентської палички Москви;
письменник має бути обдарованим від природи;
ідеї «романтики вітаїзму» (життєлюбства);
осуд масової і вульгарної в літературі.
Публіцистичні твори Миколи Хвильового:
«Про “сатану в бочці”, або графоманів, спекулянтів та інших “просвітян”»;
«Про Коперника з Фрауенбургу, або Абетка азіатського ренесансу в мистецтві»;
Цикл памфлетів “Камо грядеш?”;
Цикл памфлетів “Думки проти течії”;
Цикл памфлетів “Апологети писаризму”;
Памфлет “Україна чи Малоросія?”.
Художні твори Миколи Хвильового:
збірки поезій “Молодість”, “В електричний вік”, “Досвітні симфонії”;
збірки оповідань «Сині етюди» (1923), «Осінь» (1924);
новели «Синій листопад», «Арабески», «Дорога й ластівка», «Кіт у чоботях», «Солонський Яр», «Легенда», «Я (Романтика)»;
1924 р. – «Санаторійна зона»;
1926 р. – роман «Вальдшнепи»;
1927 р. – оповідання «Мати»;
1928 р. – «Сентиментальна історія»;
1929 р. – повість «Іван Іванович».