4.Просте речення, односкладні речення

Реченням називається граматично та інтонаційно оформлена за законами даної мови синтаксична одиниця, що є засобом формування, вираження й повідомлення думки.

За метою висловлювання речення поділяють на: 1) розповідні, у яких про когось або про щось розповідається; 2) питальні, у яких про когось або про щось запитують; 3) спонукальні, у яких спонукають до дії.

За емоційним забарвленням речення поділяють на окличні (Здрастуй, рідна школо!) танеокличні (Це був ясний день).

Граматичною основою речення є підмет і присудок. За наявністю граматичної основи речення поділяються на односкладні (Сном не прогодуєшся (Нар. тв.)) та двоскладні (Сичі в гаю перекликались…(Т. Шевченко)).

За наявністю або відсутністю другорядних членів речення поділяють на поширені (Шуміла калина край дороги) та непоширені (Зійшло сонце).

Просте речення може бути повним і неповним. Повними називаються речення, у яких наявні всі головні та другорядні члени речення, необхідні для завершеності будови й повноти вираження значення (В чагарниках низькорослих акацій посвистували червоногруді снігурі (Ю. Збанацький)). Неповними називаються такі речення, у яких пропущений головний або другорядний член речення, зрозумілий із контексту або ситуації мовлення (Хвилини здаються тоді за години, години — за дні, дні — за роки (П. Мирний)).

Просте речення може бути неускладненим або ускладненим однорідними членами, звертаннями, вставними словами, словосполученнями та реченнями, відокремленими членами речення.

Односкладні речення поділяють на означено-особові, узагальнено-особові, неозначено-особові, безособові, називні.

Означено-особові речення

Означено-особовими називають односкладні речення, головним членом яких є особова форма дієслова, що визначає особу, яка виконує дію.Головним членом у таких реченнях можуть виступати тільки дієслова у формі 1 та 2 особи однини й множини теперішнього й майбутнього часу, а також дієслова 1 та 2 особи однини й множини наказового способу: Бери Орисю! Рятуй її! Ховай! (М. Старицький) – підметом у цих реченнях може виступати лише займенник ти й жодне інше слово; З нудного себе знову вислизаю, як равлик із палаючої хати (І. Малкович) – можливим підметом є тільки я; Не дуже тут. затишно. Як думаєш, Чумаченку? (О. Гончар) — можливим підметом є ти

Односкладні означено-особові речення, хоча й не мають підмета, за своєю струк-турою є повними, оскільки підмет їм не потрібен, а значення особи передано закін-ченням дієслова. Усі односкладні означено-особові речення можуть бути перетворені на двосклад-ні: Піду в кіно. — Я піду в кіно; Піди в кіно. – Ти піди в кіно. Ці речення є синтаксичними синонімами. Відмінність тільки в стилістичному забарвленні.

Узагальнено-особові речення

Узагальнено-особовими називають односкладні речення, головний член яких оз-начає дію, що може стосуватися будь-якої особи в будь-який момент часу: Багато будеш знати, швидко постарієш (Нар. тв.); До кого пристанеш, такий і сам ста-неш (Нар. тв.); Вік живи ~ вік учись (Нар. тв,). Головний член таких речень, як правило, виражений дієсловом 2 особи однини теперішнього чи майбутнього часу або наказового способу. Хоча рідше в значенні узагальненості можуть уживатись і деякі інші форми дієслова: 1) 1 особа однини й множини: Як робимо, так ходимо, як дбаємо, так маємо (Нар. тв.); Чужого не хочу, свого не дам (Нар. тв.); 2) минулий час: Продав – загубив, купив – знайшов (Нар. тв.); 3) 3 особа множини: Зa одного битого двох небитих дають (Нар. тв.). Якщо речення із 2 особою дійсного й наказового способів вживають у фольклорі, розмовному, художньому, публіцистичному стилях, то речення з 1 й 3 особою використовують також у діловому та науковому стилях. За їхньою допомогою, зокрема, дають інструкції, рецепти, позначають закономірності: Насіння виймають зі зрілих плодів, сушать на повітрі, але не смажать (3 журналу).

Розділові знаки в узагальнено-особових реченнях

Узагальнено-особовими називаються речення, у яких головний член виражає дію, яка стосується будь-якої (узагальненої) особи: Боїшся вовка – не йди до лісу (Нар. тв.). Головний член у цих реченнях виражається дієсловом найчастіше у формі 2 особи однини й множини. Хоча рідше в значенні узагальненості можуть вживатися й деякі інші форми дієслова (1 особа однини й множини, минулий час, 3 особа множини). Такі речення найчастіше використовуються в прислів’ях та приказках, а також в поезії: Не кажи гоп, поки не перескочиш (Нар. тв.); Не бійся досвітньої мли — досвітній вогонь запали (Леся Українка). В узагальнено особових реченнях, які використовуються в прислів’ях та приказках і художній літературі, якщо в них є протиставлення, часто вживається тире: Продав – загубив, купив – знайшов (Нар. тв.). Якщо ж у такому реченні є протиставний (або підрядний) сполучник, то перед ним вживається кома: Не хвалися, ідучи на торг, а хвалися, їдучи з торгу (Нар. тв.).

Неозначено-особові речення

Неозначено-особовими називають речення, головний член яких виражений дієсловом у формі 3 особи множини теперішнього чи майбутнього часу або у формі множини минулого часу й умовного способу: Завтра до вас подзвонять; Мені принесли листа; Уже збирають урожай.

Виконавця дії в реченні не названо – уся увага зосереджена на самій дії та її результаті: Дивись, усе вже розкупили. Хоча виконавця дії в неозначено-особовому реченні не називають, мовна традиція передбачає, що ним може бути лише людина. Так, із речення У селі співають випливає, що співають обов’язково люди.

Хоча головний член речення завжди має форму множини, але виконавцем дії може бути й одна особа: Мені потисли, руку.

Цією особою може бути й сам мовець: Вас же по-людськи просять не заважати