Заняття 4, 5.

Тема. Середня кишка. Будова та інервація тонкого відділу кишечника (дванадцятипала, порожня та клубова кишки). Видові та вікові особливості будови і топографії тонкого відділу кишечника. Застінні залози середньої кишки. Будова та інервація печінки і підшлункової залози. Видові та вікові особливості будови і топографії застінних залоз середньої кишки.

Мета заняття. Розділити середню кишку на відділи. Засвоїти закономірності структурно-функціональної організації тонкого кишечника як трубкоподібного органу, а застінних травних залоз – як паренхіматозних органів, згадати їх інервацію. Опанувати принцип розподілу печінки на частки. Зʼясувати видові та вікові особливості будови і топографії дванадцятипалої, порожньої, клубової кишок, печінки й підшлункової залози великої рогатої худоби, коня, свині, собаки.

Матеріальне забезпечення. Органокомплекси великої рогатої худоби, коня, свині й собаки включно із шлунком, тонким і товстим кишечником, застінними травними залозами, окремі печінки та підшлункові залози різних видів свійських тварин, цілі трупи телят, лошат, поросят та собак з розітнутою черевною порожниною і відпрепарованими в ній нутрощами, а також рисунки, схеми, таблиці, муляжі органів.

Методичні особливості викладання та підходи до вивчення матеріалу під час лабораторного заняття під керівництвом викладача.

Акцентувати увагу, що до складу середньої кишки входить тонкий відділ кишечника та застінні травні залози (схема 1). В свою чергу, тонкий кишечник поділяється на три відділи: початковий, або дванадцятипала кишку, середній, або порожня кишку і задній, або клубова кишку. Однак, точні межі між відділами тонкого кишечника в свійських ссавців встановити неможливо, особливо між порожньою і клубовою кишками, поділяються вони умовно, виходячи з їх топографічного положення. До застінних травних залоз належать печінка і підшлункова залоза.

Схема 1.

Середня кишка

Вказати, що тонка кишка – intestinum tenue – це звужений та найдовший відділ травної трубки. Тонкий кишечник зазвичай знаходиться в спалому стані, так як містить незначну кількість вмісту у вигляді кашоподібної маси (хімус). У тонкій кишці відбувається практично завершальне перетравлення кормової кашиці, яка потрапила сюди із шлунку, під дією ферментів підшлункової залози (трипсину, що діє на білки, ліпази – на жири, амілази – на вуглеводи) і секрету печінки – жовчі, яка емульгує жири. Також тут відбувається всмоктування в кров і лімфу перетравлених кормових речовин через епітелій ворсин слизової оболонки (продукти розщеплення білків і вуглеводів потрапляють у кров, а жирів – у лімфу).

Внаслідок таких функцій тонка кишка надзвичайно довга, особливо в травоїдних тварин, грубий та об’ємний корм яких вимагає більшого опрацювання, тоді як у м’ясоїдних малооб’ємний м’ясний корм швидко перетравлюється і не вимагає великої довжини кишечнику.

Звернути увагу, що стінка тонкої кишки складається з трьох оболонок – слизової, мʼязової і серозної.

Внутрішня слизова оболонка має рожевий колір у дванадцятипалій і порожній та сірувато-рожевий – у клубовій кишці, що повʼязано з різною інтенсивністю кровопостачання цих відділів.

Епітелій слизової оболонки – одношаровий циліндричний каймистий.

Слизова оболонка зібрана в численні колові або злегка спіралеподібні складки, які легко розправляються завдяки добре розвинутому підслизовому шару. Вона ніжна, оксамитова, на складках і заглибленнях між ними має численні вирости – ворсинки – villi intestinales, які відносно добре видно неозброєним оком. Складки, ворсини і заглиблення між ними – крипти – збільшують всмоктувальну поверхню кишок більше, ніж у 20 раз.

У слизовій оболонці міститься значна кількість пристінних травних залоз, які виділяють кишковий сік. Вони поділяються на:

- загальнокишкові (ліберкюнові) – gl. intestinales – розміщені між ворсинками, на 1 см² знаходиться 10 тис. залоз, загальна їх площа близька 14 м², за добу в травоїдних виділяють кілька літрів соку;

- дванадцятипалі (бруннерові) – gl. duodenales – дрібні, знаходяться в підслизовому шарі дванадцятипалої і в початковому відділі порожньої кишки.

Крім того, в порожнину тонкої кишки виділяють свої секрети застінні травні залози – печінка та підшлункова залоза.

Тонка кишка надзвичайно багата лімфоїдними елементами, які асоційовані із слизовою оболонкою і представлені окремими лімфатичними (солітарнимим) вузликами, що об’єднуються в більші утвори – лімфатичні (пейєрові) бляшки або агрегатні лімфатичні вузлики, котрі добре видно неозброєним оком. Особливо багата лімфоїдними елементами клубова кишка, вони лежать на протилежному боці розміщення брижі у вигляді чітко обмеженої ділянки слизової оболонки з великою кількістю ямок.

М’язова оболонка представлена непосмугованою мускулатурою, яка складається із зовнішнього поздовжнього та внутрішнього колового шарів. Координована дія волокон м’язової стінки забезпечує три типи рухів кишечника: перистальтичні, маятникоподібні і ритмічні сегментовані.

Серозна оболонка представлена очеревиною, переходить на кишки з брижі, на якій вона підвішена.

Звернути увагу, на походженні назв відділів тонкої кишки. В людини довжина дванадцятипалої кишки дорівнює ширині дванадцяти складених пальців. У тварин вона також відносно коротка, проте не відповідає назві (у великої рогатої худоби, коня – до 1 м). Найдовша порожня кишка під час розтину або порожня, або містить небагато хімуса, а клубова – розміщується в клубовій ділянці.

Акцентувати увагу на будові печінки як паренхіматозного органу.

Зовні печінка вкрита очеревиною, під якою знаходиться сполучнотканинна капсула. Від капсули, особливо в ділянці воріт, відходять перетинки, які разом із судинами проникають у товщу печінки і формують її сполучнотканинний каркас, заповнений паренхімою. Паренхіма складається з печінкових часточок – lobules hepatis, головним елементом яких є печінкові клітини – гепатоцити й капіляри. Печінкові клітини багатогранні і однією своєю поверхнею дотикаються до синусоїдних капілярів, другою прилягають до сусідніх парехніматозних клітин, а третьою утворюють жовчні щілини між стінками клітин. Печінка міцно пов’язана з кровоносними судинами, через неї проходить вся кров із шлунка, кишечнику і селезінки по масивній ворітній вені – v. portae, кінцеві гілки якої проходять між печінковими часточками і називаються міжчасточковими венами, що розпадаються на капілярну венозну сітку. Кров, пройшовши капіляри, збирається в центрі кожної часточки в центральну вену. Центральні вени всіх печінкових часточок зливаються між собою в печінкові вени, які відводять кров з печінки в каудальну порожнисту вену.

Окрім того, жовч, яка виділяється печінковими клітинами, надходить у дрібні жовчні капіляри, потім у більші праву й ліву печінкові протоки – dúctus hepáticus déxter et siníster та в загальну печінкову протоку – ductus hepaticus communis, яка виходить з воріт печінки і спрямовується до дванадцятипалої кишки. За наявності жовчного міхура загальна печінкова протока зливається з міхуровою протокою – ductus cysticus, формуючи жовчну протоку – ductus choledochus, котра відкривається в дванадцятипалу кишку.

Акцентувати увагу, що підшлункова залоза – паренхіматозний орган, складається з окремих часточок, пов’язаних між собою пухкою сполучною тканиною. Складається з двох частин:

1. зовнішньосекреторна – виділяє секрет – панкреатичний сік, сильно розвинута, зумовлює зовнішній вигляд залози, має часточкову будову і вивідні протоки;

2. внутрішньосекреторна – виділяє в кров гормон (інкрет) – інсулін, представлена епітеліальними клітинами, що нагромаджуються у вигляді острівців (Лангерганса) між часточками, вивідних протоків не мають.